Ганя Гопко і Маня-дурко

Оце, значить, доборолась Україна до самого краю. Що нема за який кошт порядному (та і не порядному теж) народному депутату України зібрати своє дитинча до школи. Ну, в кого те дитинча, звісно ж - бо у мастодонтів депутатського цеху на кшталт Фіми Звягільського (до речі, він живий там?) уже, мабуть, і внуки школи позакінчували. Якщо взагалі починали.
 
Ні, я нічого не видумую. Це наша Ганя громко плачет, та, шо Гопко - мовляв, зарплата маленька, нема за шо дитиниу в школу зібрати. Осьосьочки по зомбоящику розказувала. Ото ж бачте, як воно - і коли крадуть депутати, погано, і коли чесні-принципові, теж нехарашо. "І хто зна, чий же шлях веде до правди".
 
Хоча воно, звісно, ситуація неоднозначна. Наприклад, люди, ті, шо не депутати - якось в школу дітей збирають. Я сам не скажу, бо сину ще рано, а от знайомі - із зарплатами навіть меншими за Ганіну (не брешу, є такі) - якось зібрали. Мо', вкрали десь грошей, не уточняв. Та і хто розкаже... Ясно, шо депутатські діточки в звичайні школи ходить не можуть, та й костюми-рюкзаки не на троєщинськім базарі купують - ноблєс обліж, таскть. І тут навіть можна зрозуміти пані депутатку. Але - все-таки прикриватися дитиною... Залишилось тільки остаточно на жалість надавити - "мама хворіє, підніміть зарплату, бо на ліки не вистачає".
 
А я згадав історію із свого університетського минулого. Була у нас, значить, староста. Звали її, припустимо, Маня. (Я не те щоб забув, але вона зараз уважаєма людина, кажуть, даже викладач - правда, не знає, де Микола Скрипник работає, але то мєлочь. То нашо я їй буду репутацію псувать. Сама справиться.) Ще на другому курсі народила дитину (є, є в Україні талановиті люди) - що їй аж ніяк не заважало не тільки здобувати знання, а й керувати цілою групою. Спитаєте - як то? А дуже просто - приїхала мама, тобто уже бабуся, понянчила внучку, та й забрала до себе на село. І студентка, получається, як у Остапа Вишні в гуморесці - "і вдома, і замужом".
 
І все б нічого. Аж ось назріла в нашій групі революційна ситуація. Вирішили ми переобрати старосту. Самій начальниці це, звісна річ, не сподобалось. (Хоча, чому "звісна" - вигоди нібито ніякої, один геморой з гайморітом напополам. Ну, як ото депутатші отій-во - зарплата копійчана, а забот полон рот і ще й ціла фракція таких же некормлених.) І почався у нас натуральний Майдан. Правда, то було ще у ті старозавітні часи, коли й слова такого не знали. Але - почався.
 
Зважаючи на упертість сторін, ситуація акуратно зайшла в тупік, тож довелося закликали на допомогу міжнародні миротворчі сили. В нашому випадку такою силою виступив заступник декана факультету. Явився він на наш Майдан, тобто на загальні збори групи - і давай же розбиратися, що до чого, і хто ж нашій бабі рідний Хведір. Розбирались, лаялись, опонували - все, як положено. Аж ось староста заходить із, як їй здалося, найголовнішого козиря:
 
"Я ж зараді вас дитиною пожертвувала!"
 
(Хто забув - наступне покоління цієї прекрасної фамілії на той момент вже не перший рік кочувало у бабусі на селі.) Ми не встигли й як слід відреагувати на сей випад - бо, чесно кажучи, ніхто й не очікував, що градус дискусії підніметься так високо, а моральна сторона питання упаде так низько, - як слово взяв наш "міжнародний спостерігач". Він сказав лише одну фразу - але вона перекинула все з ніг на голову і фактично завершила наш Майдан нашою ж тріумфальною перемогою. Звучала вона приблизно так:
 
"Ну так,  Маню, ото й займайтеся дитиною! Нащо вам - і нам - такі жертви?"
 
TKO. Технічний нокаут.
 
Так я оце читаю плачі депутатки Гопко і думаю - Ганю, нашо ж нам - і вам - такі жертви? Ідіть собі в якусь приватну компанію, заробляйте пристойні гроші - і не прикривайтеся дитиною. Все одно, як показує історія, нічим приємним це не закінчується. Можна ж добалакатися й до того, що візьмуть і спитають - а шо ж, мол, на рекламу під час виборів чамайдани з баблом знайшлися, а дитині тищу гривень на рюкзачок нє? (Можна і дешевше, якщо на базарі. Сама не поїде, розумію - так на то помічника держава оплачує.)
 
Так шо - або дитина, або депутатство. Трєтьєго в нашій країні не дано. Або дано - але за це потім і посадити можуть. І знов-таки - хто тоді дитину в школу збиратиме?