Липкая, липкая кровь


Липкая, липкая кровь Ти весь такий з себе поціновувач україномовності, з дитинства розмовляєш мовою, вважаєш тих, хто спілкується російською недоумками та дебілами. Навіть, якщо вони мешкають в Україні та їхнє серце належить цій землі.
 
Мовні війни в Інтернеті не менш криваві та жорстокі, ніж релігійні, але ти загартований боями солдат і рвеш своїх опонентів на шматки під час лобових атак, ніяки аргументи тебе не пробивають, твоя логіка залізна - "Раз в Україні - розмовляй українською і ніяких дроздів".
 
Ти вважаєш себе однозначно правим. Одного разу на якійсь гілці дискусій по мові ти натрапляєш на російськомовну людину, яка пише під ніком "Демон". Ти радісно вступаєш із нею у суперечку, твої доводи, як завжди, тверді та залізобетонні. За тобою правда, за тобою Україна, а російськомовним свиням нема чого тут робити.
 
Проте опонент не піддається і приводить свої тверження, що людину цінують насамперед не за словами, а за вчинками. Співрозмовник погоджується, що офіційною мовою в Україні повинна бути лише солов'їна, а у побуті хоч англофранкопапуаською. Потихеньку градус бесіди зростає і ви переходите на особистості. Ти заходиш на сторінку його профіля і несподіванно читаєш, що він з твого міста. Ну, попався, таваріщ, думаєш ти і пропонуєш йому зустріч аби сказати в очі ту єрєсь, яку він тут тобі ніс. Той погоджується.
 
Ти вдягаєшся, береш із собою один із своїх аргументів у вигляді кастета та виходиш на темну вулицю. Йдеш, занурений у свої думки і не помічаєш, як раптом перед тобою з'являються три сілуети.
 
- Цигарка є? - питає один із них і, навіть не чекаючи твоєї відповіді раптово б'є тебе у обличчя. Ти падаєш на землю, ошелешено трусиш головою, негайно вскакуєш і тут інший сілует підсікає тебе під колінами і ти знову горнеш щоками по асфальту.
 
Один стрибає тобі колінами на спину, притискаючи до землі, заводить руку під шию, відтягуючи твою голову назад так, що тобі стає важко дихати, не те, щоб поворушитися. Інші швидко шарять по твоїх кишенях, забираючи годинник, телефон, гаманець та стальний аргумент для розмов з нахабними свинями з інтернету.
 
Вулиця не порожня, неподалік ходять люди, однак всі вони раптово дуже зацікавилися, чи видно саме зараз Сіріус на небі та чи не відбувається у них під ногами у цю мить розкол межконтинентальної плити.
 
Звук удара та падіння тіла. Ще один звук. І ще один. Руки під твоєю горлянкою зникають і ти починаєш негайно лікуватися величезними порціями кисню. Підіймаєш очі та бачиш, як якийсь парубок вступив у бій з твоїми грабіжниками, вступив один проти трьох, вступив мовчки та одразу, без попередніх шмарклів, типу, відчепиться від нього.
 
Хлопець майстерний, удари професійні, але все ж таки, він один і тому гопники починають обступати його, притискаючи до стіни будинку. Але вони забули за тебе і тепер ти різко входиш до бійки. Першим ударом ти ламаєш щелепу одному і той миттєво виходить з гри, катаючись на асфальті.
 
Ти підскакуєш до свого невідомого рятівника, ви розвертаєтесь спинами один до одного та б'єтесь кожен один на один з тіми двома, що залишились. Тобою керує злість та лють, що керує хлопцем, який прийшов на допомогу, тобі невідомо.
 
Але, так чи інакше, ви перемагаєте. Один з побитих тремтячими руками віддає тобі усе, що забрали і, залишивши Зламану Щелепу валятися на асфальті, вони зникають, харкаючи кров'ю.
 
Ти розвертаєся до свого Робін Гуда, він розвертається до тебе. Ви обидва у крові, обличчя, одяг, ваші кулаки розбиті. Ти простягаєш йому руку і він її потискає. Підсихаюча кров зліплює ваші долоні. Не дивлячись на розбиту губу, хлопець посміхається. Ти посміхаєшся теж та кажеш:
 
- Як твоє ім'я і чого ти вирішив мені допомогти, коли інші вмикали байдужість 80-го рівня? Дякую тобі, просто дякую.
 
Хлопець ще мить виблискує зубами у світлі промінів Місяця та відповідає:
 
- Ненавижу, когда толпой на одного, поэтому и помог. И ничего ты мне не должен, это обязанность любого человека, себя таковым считающего. Мое имя Денис, для друзей я - Демон. Ну все, друг, мне пора, у меня еще встреча с одним человеком, пока!
 
Він розвертається та біжить у тому напрямку, де повинен був би бути й ти, якби не напад любителів халяви. Ти дивишся на свою руку, де твоя кров перемішалась з його та шепочеш:
 
- Можеш не поспішати. Та людина не прийде, друг. Та людина не прийде...
 

 


Gilead Kroaton (29.06.2015) durdom.in.ua