ПРИКРО

У 199х роках у нас був дружній колектив. Хтось чухав рєпу, хтось складав квадратики, хтось програмував, хтось малював схеми, хтось паяв, хтось, хтось, хтось…
 
Новий рік, хепіпьозди, восьмоє марта… -  усі за одним столом, пісні, тости, побажання…
 
Скрутні були часи.  Дєнєг  було – мільйони, але то були тіпа дєньгокупони…
 
Що я, лох, тоді робив? А штоб нє распался колєктів – шукав усі возможниє путі…
У тому числі за допомогою конвертів… З надією на краще… У ті конверти клав своє…
 
Йолуп. Замість того, щоб…
 
Нема тепер того "дружнього"  колективу. Писали заяву – прошу звільнити за власним бажанням.
 
Прилади (осцилографи, генератори, мости, блоки живлення) передавалися на того, хто залишався. Залишався йолуп,  я, як матеріально отвєтствєнний…
 
Так у мене накопичилось тих залізяк десь штук 40.
 
Звісно, здебільше – це металолом 80…90-х. Але є у тому списку є й унікальні суперточні штучки
...
Декілька моїх зустрічей  та перемовин у квітні-травні завершились складанням попереднього договору, за яким мало було створено стенд з вимірювання та випробувань деяких сучасних нановитворів за допомогою ретроприладів…
 
Сьогодні я готував ці ретроприлади до роботи…
 
Ага, щас… Увмикаю.  Горить лише лампочка «Сеть».
 
Як виявилось, у жодному з 4-х приладів, які мали увійти до складу стенду, нема деяких деталей, які вміщують деякі драгелементи таблиці Менделєєва…
--
Я таки вийду з цього становища. Стенду бути!
 
Але ж  обідно. Не хочу шукати, хто  з тих, хто хепіпьоздів за тим дружнім столом, викусував у субботу та неділю ті блядські конденсатори і створював собі щастя за мій рахунок…
 
Але прикро до сльоз.
Поки серед десяти нас буде хоча би одне уйобіщє, яке не можна спіймати й підвісити за яйця (не насмерть, а лише так, щоб було дуже боляче) – нічого нам не світить…