1 рік. Доля таки має почуття гумору.

Є в мене одна знайома, назвемо її умовно - Ірина. Так от, рівно рік тому, коли на Грушевського вирував вогонь, а країну захлинули протести, то Ірина на чому світ стояв проклинала усіх цих людей. Місцями в коментарях відкрито навіть бажала смерті протестуючим на Майдані. І Європа їй була погана, і Россія - наш кращий брат, і Янукович був нормальний, і серед тоді опозиційної трійці всі були дебіли, тож весь Майдан - одна велика помилка, бо всім потрібно було тихо сидіти і працювати, а не протестувати. А який Хуйло - кращий президент у світі, годі було і шукати. Власне такий собі набір практично стандартних кліше, які я певен, майже кожен з нас чув.
Правда, до її честі, як тільки реальні жертви зявилися, вона притихла, повидаляла коментарі і можливо навіть зрозуміла, що чинила неправильно, а може просто засоромилась.
Тим не менше, коли Крим став "російським" якщо не помиляюся то все таки, Ірина вважала, що ми його "просрали" і самі винуваті. "Ми" це "українська влада".
Та історія Іри була би не цікавою, якби не один крутий поворот в її житті. Влітку її знайомого відправили в АТО, де той потрапив у полон. На щастя хлопця відпустили, а коли той повернувся, то запропонував дівчині одружитися. Вгадайте що відповіла Іра?)) Вона погодилася і пара таки одружилася.
А минулого тижня Ірка вже відчайдушно хаїла Хуйла та Россію з її військами і славила неньку Україну
Ось так от. Така звичайна життєва історія показує, що шлях від "ватника" до патріота не такий вже й важкий та неможливий. Всього 1 рік і людину не впізнати )))