Езотерія патріотизму

Ви бачили, як йдуть військові колони? Під духовий оркестр з барабанами і штандартом попереду. Це йдуть патріоти. А для впровадження цього змісту, змісту патріотизму, використовуються засоби впливу на свідомість людини.
 
Так досягаються психологічні закономірності передачі неврологічного  досвіду через механізми моделювання поведінки і передачі цих моделей комунікативним  методом програмування іншим людям.
Більш просто це називається психіатричним зомбуванням.  Або - психоделічний, імітуючий наркотичний психоз, викликаючий релігіозно-містичні переживання людини за допомогою шокових ефектів, які "розширюють свідомість". Це якраз те, що прийнято називати патріотизмом.
 
В Північній Кореї непатріотів немає, чи не так...  Зомбована патріотизмом людина, або певна частина суспільства, слухняно виконує будь-які забаганки у вигляді наказів вищестоящих начальників. Які "знають, чому, " куди, в ім"я чого і як повинні слухняно йти натовпи патріотів. І вони вже їм щось повинні, ці натовпи, бо вони названі вже патріотами. А звання це зобов"язує повинність. Так влаштований вплив на свідомість, установка, яка вбудовується в психіку людини.
 
Патріот не повинен думати, піддавати що-небудь сумніву, та  аналізувати. Патріот повинен виконувати. І це є його основною функцією. Так само, як це влаштовано у баптистів. Так само, як колись на площі вночі в Берліні крутилася величезна свастика, складена із патріотів, які тримали в руках факели. Так само, як якась жінка кричала на вулиці в натовпі - хочу дитину від Дуче!
 
Патріотизм, це стан людини, який найменше вартує. Або не вартує нічого для тих, хто тримає в своїх руках владу над патріотами. Офіційний нормативно-правовий документ - "Статут внутрішньої служби Збройних сил"  трактував: Проявлять разумную инициативу; стойко переносить все тяготы и лишения военной службы... О фактах, случившихся с военнослужащим, и сделанных ему замечаниях он обязан докладывать своему непосредственному начальнику. И не щадить своих сил и самой жизни при выполнении воинского долга. Ничто, в том числе и угроза смерти, не должно заставить его сдаться в плен.
 
Патріот не тільки повинен пертися поперед батька в пекло, але й не повинен щось просити у свого начальства відносно матеріального, та збройного забезпечення, а тим більше - щось  вимагати. Крім того, патріот повинен ще й сам на себе стукати безпосередньому начальству. А в случае особой необходимости, коли це неможливо, может обратиться к старшему начальнику. І таким чином, тоді він буде:  С достоинством нести высокое звание гражданина. І ніяк не інакше.
 
В зв"язку з цією, якоюсь нелогічно вираженою і тому напрочуд дивною з боку України війною з Росією, як її називають - антитерористичною операцією, якій немає кінця і краю і на якій влада облаштовує свої темні справи, які тримає в секреті від народу України, розказуючи йому, присипляючи його свідомість, казки про свої дипломатичні міжнародні перемоги, та договори з ворогом, змістовність патріотизму стала набирати нових обрисів. Пропагандистьська машина діє. І розфарбовує обличчя патріотів фарбою. Як і мости, лавки, плоти, та інші об"єкти міської інфраструктури, культивуючи патріотизм. Чим би дитя не тішилось...
 
Колись було просто потискання рук і казали - добридень, зараз же потрібно вітатися словами: «Слава Україні!», на що у відповідь чути - «Героям Слава!» Та хіба ж несправжні українці-патріоти будуть так вітатися?
 
В зоні бойових дій українським воякам немає чого їсти, немає питної води, теплого одягу і взуття. Бронетехніку паяють із якихось листків жесті майже в сільських майстернях, котру потім чинно називають бронемашинами, але патріоти повинні гинути за високу ідею спасіння народу і країни, та мужньо переносити всі тяготи, та злигодні свого існування. Бо  їхні життя для держави нічого не варті. І тому забота на забезпечення вкрай необхідним для військових перекладена на сам народ, на його представників - волонтерів, які збирають з миру по нитці, по зернині, щоб хоч би якось допомогти воякам.
 
В Україну пройшло через кордон вже безліч ворожих солдат, танків, установок далекобійного залпового вогню, артилерії, та іншої техніки. Вже пройшов шостий конвой білих КАМАЗ-ів з невідомими задачами і начинням, але держава не звертає на все це ніякої уваги. Держава займається більш важливими справами, вона судить справжніх патріотів, яких тепер називає зрадниками, котрі по своїй добрій волі пішли воювати з ворогом і просто не витримали масованого вогню добре забезпеченого зброєю, та боєприпасами противника, на відміну від того, що самі, завдяки злочинному відношенню до себе командирів всіх рангів, від головнокомандуючого до генералів теплих штабів, не мали, що йому протиставити, а життя своє просто так віддавати не захотіли. І очікування справедливого відношення до себе, розуміння, та допомоги їм не приходиться. Вони тепер набули статусу державних злочинців.
 
Не ті, що за їхніми спинами злочинно домовляються із ворогом, а ті, що віддавали свої життя, щоб "грошовим мішкам" жилося зручніше. Виграючи свої "Сім сорок" на кістках розірваних мінами на шматки героїв із згасшою патріотичною  свідомістю, які лежать тепер на вже осінніх полях ілюзій власного патріотизму. Й досі повсякденно підігріваємого розфарбованими двоколором засобами масового маніполювання свідомістю українських вірян.
 
                                                                                         ***