Кащеєва смерть Путіна - в Києві, а не на Донбасі

Давайте простежимо логіку агресора. Чому Орда напала на Україну відразу після перемоги Майдана? Тому, що її агенти винищили українську армію за часів янука (та й не тільки) і Орда боялася, що прогаїть час, якщо Україна створить нову армію? Ні! І ще раз ні, бо Орда файно знала, що майже ніхто не очікував збройного нападу Орди.
 
Тож вони знали, що в перші часи після перемоги Майдана українці дбатимуть не про армію, а про докорінні зміни політичної системи країни, про евроатлантичну інтеграцію. Саме справжні демократичні реформи та люстрація московської агентури стали б запорукою непереборності України. А це - Київ і саме Київ.
 
Кримським та донбаським нападами на Україну, Орда не дозволила нам вирішити жодного завдання з еврореформації. Це якщо за великим рахунком. Навіть Асоціацію з ЕС Порошенко поховав, ніби її й не підписував. А що ми, українці? Мовчимо!!! Ніби, це нас не хвилює. І як має ся поводити европейська спільнота з огляду на це? Вони звикли до прямих і чітких реакцій. Мовляв, ті, хто за европейське життя, виходять на площу і вимагають від керівництва відповідних реформ. Не виходять, значить не хочуть. Спалахнули і здулися. Прояви солідарності можливі лише до тих, хто сам показав і підтверджує ознаки ідентичності. Якби в нашій історії не було непослідовності 2004-05 років, коли люди не відстоювали революцію після її номінальної перемоги, вони б інакше дивилися на нашу непослідовність.
 
Це МИ про себе знаємо, що Україні не дає дихати Орда, яка її постійно безперервно катує вже майже 400 років. Крім нас це розуміють хіба окремі люди, які особливо цікавляться Україною. Таких не дуже багато в світі, бо не було кому нас піарити в позитивному сенсі, проте Орда витрачала величезні зусилля задля негативного нашого "піару" в світі і нашій фактичній ізоляції. Дякувати ющу, щирий поштовх Заходу нам назустріч у 2005-06 знайшов з нашого боку незрозумілість та байдужість східної країни. А ми просто були тоді незрілими. Зараз ми є МАЙЖЕ зрілими. Тобто, розуміємо, що треба вимагати втілення гасел революції і не покладатися на політиків, яких вибрали. Тиск, тиск і тиск - знизу до гори.
 
Але розуміти мало. А.Парубій, Т.Чорновіл, А.Шеремета вийшли з владних лав. Проте, не закликають людей до протестів. Не знаю, чому. Може, нехай тоді люди їх закличуть? За закликом С.Семенченко, люди вийшли на пікет до Генштабу. Якщо кількість протестувальників досягне критичної позначці, А.Парубій вийде до них. Вийдуть і інші політики. Якщо відбудеться між ними публічний обмін думками щодо перезрілих, але так і не розпочатих, реформ, це буде природнім продовженням революції, логічним і необхідним кроком вперед.
 
Звісно, тре бути обережними, і не дозволити провокаторам перетворити народне волевиявлення перетворити на безлад і анархію! Інакше, ми отримаємо протилежне тому, чого прагнемо. Під час війни ми зобов'язані бути об'єднаними і дісциплінованими!
 
Зараз країна потребує такого військового керівництва, яке, щонайменш, довело власну патріотичність. Це зараз є прерогативою Президента. Є і була низка кандидатів на посади очільника Генштабу і Міноборони. Чому Президент обрав саме тих, кого обрав? Яка колегія дала ці кандидатури? Кулуарність рішень виправдана лише тоді, коли є повна народна підтримка. Втім, коли є забагато кричущих питань, кулуарність виглядає підозріливою.
 
Загрозлива ситуація на Сході вимагає негайних рішучих дій. Хто буде їх приймати - не люстровані апаратники, яким українці мають довірити країну? Найбільше дивує мовчазність Порошенка. Звернення до світової спільноти зачитав пан Яценюк, прем'єр. А де президент? Це номально?
 
Нарешті, не дочекавшись виступу Президента, виступила Юля:
http://censor.net.ua/video_news/299977/vcherashnee_vtorjenie_eto_voyina_s_rossieyi_timoshenko_video
 
Слухаю Юлю, і думаю, а чи наважився б Тупін напасти на Україну, якби Президентом була вона, Юля?