...отдавайте своих детей

Дивні діла творяться в Московському царстві. Тобто для нас з вами вони зовсім не дивні - ми ж Совєтскій Союз зачепили, хто трохи, як я, а хто й добряче, як наші батьки. А для тих, хто знає про СРСР та його калічну реінкарнацію під назвою Путінська Росія тільки з екранів телевізорів чи моніторів комп'ютерів, дійсно - дивина та й годі. Ну от хоча б ця історія з "заблудшими" десантниками. (До речі, яка ганьба для хвальоной дєсантури - без Сусаніна так блукануть. Вєшайтєсь, духі - бо які з вас дєдушкі будуть після таких конфузів.)
 
От, значить, читаю я свіженький твіт. Навіть заскрінив для історії. Будь ласка.
 

 
Вона, значить, просить. Нє, я розумію, що українська сторона сама запропонувала, Гелетей навіть в Фейсбуку написав (перебазірується українська влада в соцмережі, один полонених роздає в ФБ, інший Раду розпускає в Твіттері; це вам не ліфтоселфі клепать, як одне дефективне ведмежатко). Але.
 
Дико ж виглядає вся ця історія. Україна в очах пересічного "телевізійного" московита (а інших і немає; тобто нібито є, але зустрічаються на рівні представників Червоної книги) - це країна всеперемагаючого фашизма, бандерівців та їх сучасної реінкарнації, правосеків. Там хунта, там за русскій язик знушаються, убивають і навіть розпинають. Філія пекла на землі, одним словом. І чомусь ця жіночка не гребує пропозицією фашиста Гелетея, у якого руки - міністр оборони ж! - по лікоть, а то й до самих ключиць в крові.
 
А у свого рідного, такого улюбленого і обожнюваного царя-батюшки Путіна побоялась попросити за чоловіка. А якби цього сержанта Генералова (цікаве поєднання звання і прізвища, правда?) наші доблесні "фашисти" убили в бою? (Для ватопубліки - "зверски расстреляли и пустили на котлеты по-киевски".) То що тоді? Маєте те, що маєте, госпожа Генералова? Царь-батюшка нє может ошибаться?
 
Пам'ятаю, в 90-і, та ще й на початку 2000-х були в Росії такі комітети солдатських матерів (чи як їх там). Де вони зараз? Чому мовчать? Чи це тільки у страшних фашистських правосєків можна своїх дітей і чоловіків забрать - а у святого та божого ВладімВладімірича сцикотно?
 
...Навіть злості немає по відношенню до "русского человека". Просто якась гидливість - Боже, і оце вони теж люди? А навіщо? Дійсно, Нікітка Міхалков правий - для таких кріпосне право за щастя і благо, бо тоді взагалі ніяких думок не буде. Сказано - іти воювать, значить, пішли. Куди, навіщо - ніхто й не задумається. Власне, це уже відбувається на повну катушку. Тому певною мірою в Московії уже кріпосне право. Поки що тільки для окремих категорій, але хто завадить розповсюдити на всі верстви населення? От і я думаю, що ніхто.
 
А ще, коли читаєш всі ці новини звідтам - то щиро радієш. Радієш, що застав Радянський Союз лише в дитячо-підлітковому віці і не встиг "насолодитись" ним уповні. І відчуваєш себе тепер якимось фінном в 1940-му - спостерігаючи за цією імперією зла з-за кордону, нехай і неконтрольованого у деяких містах, але існуючого і реального відділяючого тебе від оцих от кріпосних та їх "панства, в серебрі та златі". До речі, у Шевченка на самому початку "Сна" сказано дуже влучно. І не "як про сьогоднішній день", а про вічну суть Московії.
 
У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
 
Що ж, їдьте, забирайте своїх горе-вояків. Тільки на забувайте, що це ненадовго. Гуля ваш батюшка, гуля! А, значить, скоро знову в бій - незрозуміло куди, з ким і навііщо, зате зрозуміло, з яким фіналом. Рефрижератори чекають. Або безіменні могили в донбаських ярах та степах. А ще - ваші рідні військкомати, для нової порції кріпосних. Як влучно сказав в інтерв'ю російському ЗМІ наш відомий Адольфич - "одобряли, плакали от счастья, верили телевизору — отдавайте свои деньги и своих детей".