А я всегда за тех, кто побеждает

Відомий донецький блогер Денис Казанський передає. Дуже цікаві, дуже показові слова. Дозволю собі зацитувать його фейсбучний пост повністю.
 
Побывал в Славянске. Остались в целом приятные впечатления. Ожидал худшего, а оказалось, что город живет практически обычной мирной жизнью, как будто ничего и не случилось. Работают магазины, кафе, только на окнах местами скотч крест-накрест.
 
Судя из разговоров, жители больше всего боятся возврата военных действий. Говорят: "они когда уходили, обещали вернуться, их точно больше не будет?".
 
Большинству, судя по всему, абсолютно все равно, в какой стране жить, лишь бы был мир вокруг. Одни и те же персонажи в период оккупации носили еду Моторолле, а сейчас желают успехов украинской делегации, типа, ребята, мы вам не враги, главное пусть будет тихо.
 
Один дед из Семеновки, которому снаряд разрушил пол дома, в сердцах причитал: ну что ж они так стреляли, надо ж было в этих пидарасов пулять, а не в мою хату.
 
В общем, Донбасс будет с теми, кто победит.
 
Прочитали? А тепер пригадаємо легедарний уже вопль часів початку АТО. Ну так, той самий - УСЛЫШЬТЕ ДОНБАСС. Згадали? Тоді, зважаючи на вищезацитоване, спробуйте дати відповідь на просте питання - що саме тут варто почути.
 
От і я думаю, що Донбас слухати непотрібно. Ба більше, в цьому взагалі немає ніякого сенсу. Уявіть собі ситуацію - якась середньостатистична радянська контора з начальником-самодуром і зашуганими працівниками. Яким все одно, хто там начальник, як його звуть. Є і є. Керує і керує. Навіть якщо прийде якийсь новий, демократичніший і адекватніший - ЩО він від них почує? Хіба що "а можно нас матюкать только с понедельника по четверг, все-таки пятница, настроение уже выходное...". Ну, чи, як в тому анекдоті - вірьовку з собою приносити чи профком дасть.
 
Донбас не варто слухати, бо він не вміє говорити. У нього немає своєї позиції, він не знає, що таке власні права і як їх відстоювати. Він буде з тим, хто переможе. З діючим начальством. А колишнього начальника, якого тільки вчора відправили на пенсію, він, який плазував перед ним довгі роки, буде лаяти останніми словами. Нічого не нагадує? :-)
 
Донбас треба добряче відшмагати ременем. А потім, коли срака перестане нагадувати болем і смугами від ременя - тільки тоді починати привчати до нормального цивілізованого життя. До відстоювання своїх інтересів, до державницького і національного мислення, до вибору і виборів. (От тепер ще раз перечитайте слова Дениса і подумайте - який сенс в волевиявленнях на Донбасі? Я відповідь знаю, але ви самі здогадайтесь.) До всіх тих речей, які за межами Донбасу є звичайнісінькою реальністю. І 23 роки чи 9 місяців - неважливо. Важливо те, що всюди дійшли своїм розумом. А там, де носять їжу і Мотороллі, і українській армії, де "лишь бы не было войны", де "будут с теми, кто победит" - там не дійдуть. Тому - треба допомогти.
 
Але - спочатку ремінь. Щоб їхні сраки раз і назавжди транслітерували в мізки аксіому "Донбас - це Україна, є і буде нею".
 
P.S. Читаю про їжу для Моторолли і думаю - а чи не було так само і в часи Другої світової? Ану нагадайте ту історію з батьком нашого колишнього президента - ким він там був, поліцаєм? :-)