Відверто коряве...


Десь там на узбіччі асоціацій, де квітне лихоманів квіт,
Бухають янголи в подобі грацій, і хрест стоїть як вічний міт.
Ті янголи забули бритву, пух щок вже схожий на щетину,
Хрести козацькі як гриби ростуть, і схожі шапкою на  шину.
 
Яка урятувала нас в складні майданівські часи.
Бог, Віра і Козацький Звичай не полишав тоді усіх,
Хто прагнув змін, хто прагнув правди, хто прагнув кращого життя.
Одначе кращі серед рівних вже відійшли у небуття.
 
Ота ціна мала мільйонам, та завелика для мене.
Ніколи біль той повсякчасний тієї Сотні не мине.
Нові емоції захмарюють, і пропонують бути разом.
Метелик ж лихоманить крилами і грати рве у лобних пазух.
 
Від Сергія Левитаненка: Ага, підтверджую кількість символів...
 
Ну добре, якщо не вистачає символів ось:
 
Чарівне в нас закохане вино
Та добрий хліб, що в землях наших родить,
Та сало, бо надмірністю воно
Нікому з українців не зашкодить!
 
Та смуток в час вечірньої зорі,
Ота одвічна українська туга:
На обрії не справжні кораблі.
Той смуток не впряжеш в старого плуга.
 
Ерзац-продукт - зросійщена душа
У тіло українське не вростає.
Бо підсвідомість гилить відкоша
Троянському отому короваю.
 
Охоплює нас смуток та сумнів,
Що крига в серці будь-коли розтане.
Бо суржик, ота мова дикунів,
Роз’ятрює старі на серці рани.
 
Ти з’їж Сердючку, вбий в собі Кузьму,
Підвісь Кричевського на дибі вище!
І ти, раніш безсилий як Му-Му,
Вспурхнеш і загудеш як хрущ на вишні!
 

Ага? Вистачило символів?


С. Левитаненко (05.08.2014) durdom.in.ua