Денацифікація Донбасу

Хоч питання «Що робити з Донбасом» після війни ще не на часі – війна досі триває, і коли вона закінчиться, незрозуміло – закину в автомат історії свої 5 копійок. Може, і знадобляться.
 
Отже, майбутнє Донбасу – яким воно має бути. На мою думку, цьому регіону потрібно пройти тотальну «денацифікацію». У всіх смислах, у всіх сферах і галузях. Справа в тому, що Донбас останні 10 років, з виборчої кампанії 2004-го живе створеним спеціально для нього міфом. Міфом, суть якого прекрасно ілюструє фраза «Донбасс никто не ставил на колени». Почалось все з бажання екс-легітимного Януковича виграти вибори, для цього країну, як ви пам’ятаєте, розділили на три сорти. А потім пішло-поїхало – Донбас особливий, «кормить всю Україну». До речі, і проект ФК «Шахтар», крім інших цілей, теж ніс в донбаські маси цю ідею. Ми чемпіони, ми особливі і таке інше. І нічого, що «особливі чемпіони» стали такими винятково на гроші Ахметова та ногами бразильських легіонерів. Головне, що теорію «вищості донецької раси» було чим підкріпити. Найбагатший бізнесмен країни, ставлення до якого було схожим на культ. Найкрутіший футбольний клуб. І врешті – президент країни. «Наш, донецкий».
 
Все це й призвело до появи цих квазідержавних, а по суті терористичних організацій – ДНР та її сусіда-сателіта ЛНР. Ніде більше подібні речі не могли з’явитись і не з’явились. І це при тому, що та ж Одеса може вважати себе особливою з більшими для того підставами. Але про ОНР ніхто нічого не чув. А ДНР – це нинішня реальність. Реальність, яка виросла з цього «Десятиліття унікального Донбасу».
 
Тому цей регіон треба очистити від міфу чи його залишків (хтозна, що там зараз в мізках людей, яких 10 років дурили Януковичем, а потім їх ідол втік і кинув їх напризволяще). Тільки після того, як із «особливого» він стане таким же, як і всі інші – а по правді, то одним із найгірших в Україні, - тільки тоді можна буде говорити про те, що на Донбасі можливе нормальне життя.
 
Як це зробити? В першу чергу через ЗМІ. Треба просто розповідати правду – наприклад, як Донбас «кормить Україну», скільки він віддає в бюджет, і на скільки більше отримує звідти. Люди у нас ще, на жаль, дуже вірять телевізору. Треба влаштовувати якісь державні програми з обміну – простого, банального обміну досвідом життя в різних регіонах України. (Це не тільки Донбасу стосується, а й всього колишнього «Юго-Востока», та Донбасу в першу чергу.) Щоб люди їздили і дивились, як живуть в інших регіонах, вчились якимось практичним речам – скажімо, відстоюванню своїх, а не Ахметова, інтересів. Бо задурити голову людині, яка все життя сидить у себе в Єнакієвому, ходить по чорному снігу і ніколи в житті живого «бандерівця» не бачила – простіше простого. От і треба всі ці фактори виключити. З одного боку, «приземлити» донбаські понти (чи як сказав один поважний пан, «амбиции»), з іншого – підняти рівень громадянської свідомості хоча б до загальноукраїнської. Ну, і проукраїнська пропаганда, розвиток української мови і культури – аби Донбас не залишався осторонь процесів, що відбуваються у всій іншій Україні. І ніяких статусів російській мові – хоча б тому, що те, на чому гуторять шахтарі і «шахтарі», не є російською мовою. Та й взагалі, подивіться на Крим. Догрались в фактичну відсутність України на півострові? Робіть висновки.
 
Так, ніхто не каже, що буде легко. Але вся Україна чотири роки страждала від забаганки Донбасу. Ці страждання ледь не призвели до смерті цілої країни. Тепер для того, аби країна одужала від вірусу Януковича, постраждати доведеться його вотчині. Постраждати значно менше, ніж усім нам. Тож наберіться терпіння і чекайте, шановні наші співвітчизники. Забуваючи про те, що ви якісь там особливі. Хіба що в своїй безпросвітній тупості, що призвела до Слов’янська, Гіркіна та інших Бабаїв.