Юля, або феномен української витримки

Вибачаюсь у Леся Подеревянского за паплюження шедевра. .)))
Берег моря в студії ICTV. Чути розбещенi крики невмирущих дуже «ідейних і незгибаемих»політологів, ревiння кандидатів до Великого Корита, а також iншi звуки, iздаваємиє різною політичною сволотою. Входить Юля, вдягнута в зручну приємну товстовку з милицями від Побратима Луї Вітона і такі ж самі ортопедичні тухфелькі на завеликому підборі.Юля красиво нафарбована і мріє о онуках. ВОНА без коси, на волі і невгамовна. В руках у неї віртуальний дебелий дрючок - булава.
 
Юля. Як остопиздило балакати мені. Чи може побалакати? Балакати чи не балакати? Блядські ці питання зайобують. То може, не вагаясь, спустити язика та батерфляєм хуярити, аж поки за буями в очах не потемніє у недолугих баб? Ну а згодом? Про наслідки можливі не подумать? Один лиш тільки ГАЗ… і вже крадеться піздець з своєю усмішкою хижой. Знову тюрма, простуда, геморой, чіряк на сраці, запльована підлога, лікарі, від шприца гематоми і могила... На ній брудний «електорат» вонючий та купка маргаріток, а під нею лежить та краля, що любила довго говорити. Такіє варіанти єбала я в рот і в носа. (Юля харка у море своїх прихильників і пиздячить їх дрючком.)
далі може буде..))