Кілька майже смішних історій останніх днів

Вчора до мене на хвильку заскочила знайома дівчинка-фотограф, що спеціалізується на зйомці малюків. Каже, що довго вагалася, чи заходити до нас із подарунком (книгою з дитячих знімків), чи не буде це недоречно в такий час. Я посміхнулася, що маленькі радощі мусять бути присутніми в будь-який час, так само як і доля гумору, щоби не було, як писав мій кум про всі нинішні інертні «вброси» і реакцію на них такого, що «всюди буйно квітне параноя». І тут мені знайома розказала мало чим смішну, але дуже показову історію про одну з її клієнток.
 
Ще влітку пані подзвонила була Оленці і попросила приїхати до офісу її чоловіка на Липках і сфотографувати його (видно, в душе он рєбьонок). Дівчина приїхала за вказаною адресою, офіс виявився офісом Партії Регіонів. Неприємно, але що ж – робота є робота – відзняла і поїхала. Аж тут, просто тобі ввечері кривавого дня Злуки дзвонить їй та сама тіточка-регіоналочка і радісним таким голосом-дзвіночком заряджає:
 
- Здраствуйтє! Ой какой снєжок випал! А давайте ми дєтішек атфатаграфіруєм в паркє утром?..
 
Олена, витираючи сльози, спершу подумала, що то їх причулося:
 
- Ви.. серйозно?
 
- Ну да, пасматрітє, какіє свєтлиє марозниє дєнькі!
 
- Це при тому всьому, що в країні робиться?! – фотограф припинила плакати й почала серйозно закипати.
 
- Ну.. а што… Ой, а я нє знала, што ви так глубоко погружени в ету сітуацию.
 
Дівчина не стала радити, куди би варто було «погрузіцца» мадам з її крушавелем, шубою і товстими дітками, а просто повідомила:
 
- Я не працюю з партією Регіонів.
 
За кілька хвилин місіс депутат передзвонила й, правда, вибачилася:
 
- Ізвінітє, я правда нє знала, што проізошло. Мнє очєнь жаль.
 
Серйозно? Не знала?! Тобто, в її бідній хаті працює телевізор лише з УТ-1 і з телемагазином, де рекламують нові мультиварки в комплекті з набором трусів і каблучкою в подарунок? Не знала? В її «аднакласніках» про таке не пишуть, а лише постять фоточки з Мальдів і гірськолижних курортів? Не знала? Чоловік намагається відгородити свою ясочку від цієї не гламурної реальності, де нічого робити інкубатору депутатських діток? Ну та правда – чужі діти ж не свої, хоча хто її зна, раптом засумувала би, взнавши про розстріляних юнаків, а йому нашо воно треба, на її кислу пику дивитися.
 
Для чого я це писала? А, ну так – відповідь на доволі поширене «А що вони самі про це думають і як реагують?»
 
Сьогодні в метро на станції Арсенальна один дядько зі слідами тривалого запою на втомленому лиці тримав іншого й несамовито верещав: «Люди, ловіть його! Це тітушка!» Виглядали, до слова, двоє дядьків цілком однаково, і навіть популярна зараз думка про те, що, в принципі, гопник з околиці Франківська мало чим зовні відрізняється від гопника з околиці Луганська, і тільки внутрішнє відчуття допоможе тобі відрізнити одного від іншого, тут би не стала в пригоді. (Доречі, тітушками значно ліпше лякати дітей, ніж стародавнім бабаєм. Б’ють один одного, плюються, кусаються – тітушки, смітять – тітушки, не кажуть «будь ласка»… тощо).
 
В однієї журналістки на сторінці в соцмережі вичитала зворушливу історію про народне взаєморозуміння. Пише, що стояла собі коло смітника вже за периметром Майдану, курила сигарету. Поряд у смітнику порпався бездомний. Дай, каже, сигаретку дідові. Вона дала дві. Дідо подякував і далі почав діловито порпатися, набиваючи свої нескінченні пластикові торби. Коли раптом повернувся до дівчини і з посмішкою простягнув їй один із пакетів. На, каже, вам це знадобиться. Дівчина почала задкувати: ні, дякую, нічого «нам» не треба. Та ти глянь, змовницьки підморгнув безхатченко, спершу глянь, що там, а вже потім кажи. Дівчина ступила крок вперед і глянула: в кульку було повно дорогоцінного скарбу бездомних – скляних пляшок…
 
До речі, про коктейлі. Ну, про ті – «маргарити» та «кайперіньї». Нещодавно з подругами (психоаналітики, літературознавки, перекладачки) впіймали себе на темі «дівчачі» розмови: правильні рецепти приготування коктейлів, пошиття балаклав, захисна здатність шоломів… Непогано дискусія за ранковою кавою. (Сміх сміхом, а то мені кров-з-носа треба покришки поміняти на автівці, надто вже слизько на цих їздити. Питання: мені варто офіційно попередити про це ДАЇ, щоби мені не пришили екстремістські дії за перевіз гуми в багажнику?..)
 
А ще мені таке цікаво: чи й далі наші розважальні телеканали запрошуватимуть російських ведучих косити українське бабло? (Ну так, своїх же в нас нема тисяч випускників і журналістів із досвідом, треба чергового безликого мальчіка с ма-асковскім акцентом чи тітоньку з культовим жиром і страшним словом «секс» у пост-радянському анамнезі кликати, я вже мовчу про побитих міллю поп-звйозд в ролі суддів українських талантів). Дзвонили тут мені на днях, просили пафосно на якесь мильне шоу. Назвала ціну гіпотетично витраченого на це мого робочого часу. «І ета прінципіальная пазіция?!» - майже особисто образилася дівчинка на тому кінці дроту. Тобто, чи принципова позиція моя в тому, що я за свою роботу хочу отримувати гроші. Я ввічливо запросила її поприбирати мені в хаті, посидіти з моїми дітьми і безкоштовно принести їжі з супермаркету. Дівчинка чомусь не погодилася. Дивно. Такий би їй «піар» був – жодній російській ведучій із їх телеканалу й не снилося.
 
Ну і найбільш рейтингове талант-шоу минулого тижня «Побиття донецьких ті тушок донецькими ті тушками». Сміялася до сліз. Ні, ну який же геніальний сценарій! Нема протестуючих чи тих, хто бодай здаля скидався б на пекельних «євро інтеграторів»? Що ж, на безриб’я і вахтерша балерина: ті тушки з одним кольором стрічок напали на тітушок із кольором іншим. Чесно гроші відробляли, а шо? Гарант таким по совісті мусить «героїв України» роздавати. Не шкодують себе пацани. А особисто я кожному б із них вручила премію Дарвіна…
 
Ото таке. В дивний час ми живемо, ніхто такого не сподівався. Але ясно одне – весь цей кривавий часом карнавал – агонія старомодної, скроєної за радянським зразком держави. Кінець уже близько. Тож сміймося й не біймося. Ван Гог помагає)))