Еволюція футбольного бюрократизму

Мабуть, ні для кого не є секретом, що футбол – це не тільки гра мільйонів. Те, що колись було винайдено англійцями як різновид командного виду спорту, сьогодні еволюціонувало у цілу галузь суспільного життя, яка живе за власними правилами та законами. З юридичної точки зору футбол являє собою складно структуровану організацію, діяльність якої регулюється нормами міжнародного права та чисельними спортивними правилами, циркулярами і наказами. Більше того, футбол сьогодні має навіть власну судову систему, інституції якої діють як на національних рівнях, так і на рівні всесвітньому. Саме тому вчорашнє рішення FIFA щодо накладення стягнень на національну збірну України та дискваліфікації «Арени Львів» лежить у площині більше юридичній, а не спортивній, і цей матеріал – спроба допомогти пересічному українцеві, не обізнаному в юридичних тонкощах, розібратися у всьому тому.
 
Трохи історії
 
З моменту виникнення футболу до моменту створення такої організації як FIFA пройшов не один та, навіть, не п'ятдесят років. Більше століття знадобилося на те, щоб створити систему, яка сьогодні називається організованим футболом і має свою розгалужену структурну мережу на кожному континенті.
 
Кожна національна асоціація, представлена у FIFA, бере на себе зобов’язання підкорюватися вимогам Статуту цієї організації та нормативним актам, виданим її керівними органами, кількість яких, як ви розумієте, збільшувалася із року в рік. Так, якщо у перші роки існування FIFA більшість прийнятих нею рішень стосувалася питань суто спортивних, як-то: правила гри, поведінка спортсменів, футбольне суддівство тощо, то сьогодні футбольні керівники створили наднаціональний бюрократичний орган, який почав займатися питаннями політики, корупції та бізнесу, тобто питаннями, які від первісного футболу дуже далекі і до самого поняття спорту відношення жодного не мають.
 
Таким чином, сучасні міжнародні футбольні органи стали доволі активними гравцями лише опосередковано пов’язаних зі спортом суспільних відносин, а тому намагаються набути значної ваги не тільки у тих подіях, які відбуваються безпосередньо на футбольному полі, але і в подіях, які відбуваються поза його рамками. Саме тому, скандальне рішення FIFA, прийняте відносно України, слід розглядати скоріше не як рішення, здатне вплинути на розвиток футбольного світу, а як рішення, котрим намагаються вплинути завдяки футболу на весь інший світ.
 
Трохи юриспруденції
 
Система сучасного футбольного права складається з цілої низки розроблених та прийнятих FIFA нормативних актів, одним із яких є Дисциплінарний кодекс, що регулює правила поведінки всіх учасників футбольних змагань, починаючи від гравців та закінчуючи фанами. Так, положення цього кодексу не тільки називають перелік діянь, що вважаються футбольними дисциплінарними проступками, але й регулюють відносини по встановленню фактів скоєння таких проступків. Структура Дисциплінарного кодексу FIFA багато в чому нагадує структуру вітчизняного Кодексу про адміністративні правопорушення, де розписано не тільки за що слід карати, але і як це слід робити.
 
З точки зору положень вищезгаданого кодексу расизм та футбол – поняття взаємопротилежні, а тому спроби їх поєднати в єдине ціле караються різноманітними способами. Повноваження інквізиції у міжнародному футболі покладені на Дисциплінарний комітет FIFA, а у випадку незгоди із  його рішеннями – на Апеляційний комітет. Окрім того, будь-яке рішення, прийняте органами FIFA, може бути оскаржене до Міжнародного спортивного арбітражу (CAS), який знаходиться у Лозанні.
 
В той же час, оскільки FIFA не є органом державної чи міжнародної публічної влади, а має  лишень статус громадської організації, створеної на території Швейцарії, в своїй діяльності вона має керуватися нормами швейцарського та міжнародного права, тобто нормами права офіційного. А тому будь-які її незаконні дії можуть бути оскаржені за допомогою судової системи Швейцарії.
 
Наведені вище пояснення мають принципове значення для розуміння скандальності рішення щодо накладення санкцій на український футбол. Вони дозволяють зрозуміти принципову річ: якщо, відповідно до норм міжнародного права, боротьба із расизмом та його проявами може знаходитися в межах компетенції FIFA як спортивного громадського об’єднання, то визначення того, що таке расизм та що слід вважати його проявами знаходиться в межах компетенції офіційних міжнародних інституцій, таких як ООН та ОБСЄ. Отже, приймаючи рішення відносно України, FIFA зобов’язана була обґрунтувати його не з позицій власного переконання, чи точок зору таких організацій як FARE (Футбол проти расизму в Європі), але винятково з точки зору норм міжнародного права.
 
З огляду на те, що у світі НЕ ІСНУЄ жодного нормативно-правового акту, який би називав червоно-чорний стяг, галицького лева, або зображення Бандери і Шухевича символами расизму/нацизму/фашизму/націоналізму/шовінізму (підкреслити необхідне), а FIFA не повідомила жодним чином про наявність доказів, які б підтверджували факти конкретних проявів расизму на «Арені Львів» під час проведення матчу національної збірної, виникає багато сумнівів щодо об’єктивності прийнятого Дисциплінарним комітетом рішення та його відповідності нормам міжнародного права.
 
Трохи політики
 
Григорій Суркіс, який нещодавно став віце-президентом UEFA, є яскравим прикладом того, що футбол сьогодні – це скоріше суміш політичних та бізнесових інтересів, аніж спорт із високими ідеалами та альтруїстичними цілями. Те, як ця людина органічно вписалася в керівництво футболом на рівні Європи, прекрасно демонструє процеси, які відбуваються у футболі на рівні всього світу. Фани – єдиний гвинтик системи, який підкорюватися цим процесам не бажає і все активніше висловлює своє незадоволення проти політики FIFA будь-де, що викликає все більше роздратування спортивних бюрократів, готових карати голосно та жорстко за будь-яку підозрілу активність. Це спостереження перше.
 
Друге спостереження полягає у тому, що будь-який скандал навколо расизму та дискримінації здатний викликати «глибоке занепокоєння», а також «стурбованість» в Європі, з якою Україна намагається налагодити більш тісні відносини останнім часом. З огляду на те, що декому з українських «друзів» такі процеси відверто не подобаються, поведінка вболівальників національної збірної на матчі у Львові стала чудовою можливістю показати цій Європі із ким вона зголошується дружити. FARE ж, очолювана людьми, далекими від змагань спортивних, виявилась чудовим інструментом у цій грі, затіяній людьми, близькими до змагань політичних.
 
Поєднавши обидва спостереження в одне нескладно побачити, що накладення санкцій на національну збірну України та дискваліфікація «Арени Львів» може мати за собою дещо більше, аніж боротьба із проявами расизму в світі. Тому, переконаний, що національні футбольні органи просто зобов’язані використати всі можливі правові інструменти для оскарження скандального рішення FIFA. Тим більше, правові підстави для цього є. Проте, розглядаючи можливий вплив футбольних подій на внутрішньополітичні процеси в Україні,  вже сьогодні можна абсолютно сміливо стверджувати, що позитивне вирішення скандального питання вигідне буде не всім. ІМХО.