Урок вишуканої української, або дещо про мовознавство.

Урок вишуканої української, або дещо про мовознавство.
 
У середині 90-х років минулого сторіччя, коли в суспільстві ще панувала ейфорія від незалежності, а документообіг переходив на державну мову, мене направили  на курси удосконалення української мови.  Проводила їх на той час уже приватна структура. На першому, ознайомлювальному уроці, керівник навчань запитав про наші побажання щодо викладання дисциплін. Один з моїх однокурсників попросив провести заняття з вишуканої української мови.
 

І, ось, цей момент настав. Керівник курсів запросив по два філологи української мови із двох вузів. План зняття був такий: ми, разом з філологами повинні були написати короткий диктант, а, потім, філологи мали запропонувати більш вишукані слова і вирази та вказати нам на допущені орфографічні і граматичні помилки.
 

Викладач читала диктант монотонною, машинною мовою, без жодних емоцій. Далі на кафедру вийшов один із філологів і почав змінювати слова, роз’яснюючи їх емоційне значення. Його колеги доброзичливо коментували сказане  доповідачем та додавали свої варіанти.
 

Суперечки почали наростати після переходу на розділові знаки. Жінка-філолог почала сперечатися із доповідачем з приводу чи не кожного такого знака. Нарешті дійшли до місця, де після дієприкметникового звороту йшла пряма мова. Суперечка дійшла до крику, особливо репетувала жінка.
 

Доповідач не витримав:
- То що, я після звороту маю поставити кому і двокрапку, чи кому і тире…, чи кому, тире, двокрапку і лапки?
- Та Ви бовдур, шановний пане – емоційно відповіла йому опонентка.
- А Ви… Ви…, –   аж захлинався доповідач, – Ви львівська курва!
 

Пані заверещала. За неї вступився колега по вузу:
- А Ви – невихований йолоп, шановний пане!
 

Далі діалог продовжився з використанням чистого російського мату. Переляканий викладач оголосив перерву. Після відновлення заняття, філологів уже не було. Отакий ми отримали урок з вишуканої української.
 

Шановний читач може запитати: «А, що ж тобі там сподобалося?». Відповідаю – кава. В перерві між заняттями нам на дурняк давали каву (вона входила до ціни курсів, яку оплатили наші організації). Звичайну розчинну. Може нині ми й крутили б носом: «Дай, мов, справжню із свіже змолотих зерен і приготовану у каворобній машині», але тоді і запах і смак тієї кави здавалися божественними.
 

А далі про мовознавство.
 

Кожен невіглас, до кого я відношу й себе, любить повчати інших. Розуміючи це, спробую лише скромно поставити питання, очікуючи, що знавці української мови дадуть на них відповідь у своїх коментарях. Сподіваюся, що вони (відповіді) будуть доброзичливі і на вишуканій українській мові.
 

А питання таке: «Навіщо в українській мові потрібні букви: Ґ, Ф і Щ?».
 

Будь яка усна мова ґрунтується на фонетиці. Фонетика, у совою чергу, залежить від природно-кліматичних умов місцевості, де вона застосовується. Погодьтеся, що в умовах холодного і вологого клімату, із закладеним носом та запаленим горлом важко вимовляти  голосні і гортанні звуки. Тому перевага надається шиплячим та губним звукам. Їх багато, зокрема, в англійській мові. Ну, як же: дощ, туман, холодний пронизливий вітер….
 

Фонетика української мови сформувалася в умовах помірно сухого і відносно теплого клімату. Тому із нас дзвінкі голосні і приголосні звуки аж вилітають. Дзвінкі звуки добре розповсюджуються у навколишньому просторі, тому, коли свариться українка, її чути далеко, а, коли дві, – то ще далі:
 
- Параско, а чого це твоя коза мого цапа зваблює?
- А чого це твій кіт, Палажко, мого собаку до будки загнав?
Тому, про взаємини Параски і Палажки добре знають у сусідньому селі. Чули!
Спробуйте гучно вимовити звуки: Ш, Ч, Б, П… нічого у вас не вийде…
 

 
Так ось…. Немає нині в українській фонетиці звуку, що позначається на письмі літерою «Ґ». Що ми кажемо Галя, що Ґаля, що Халя – все єдино, значення не міняється, просто вимова така. Принаймні у полтавсько-київському діалекті, який є основою української мови. Може колись такий звук і був, але нині його немає. В українській мові є середній звук між латинськими «Н» і «G», який позначається літерою «Г». Тому для нас, що Гельсінкі, що Ґельсінкі, що Хельсінкі, все єдино. То навіщо повернули букву «Ґ»?
 

У російській мові: «Фёдор хвалит хвалёные финики». На початку першого і четвертого слова ми чуємо звук, який позначається буквою «Ф», на початку другого і третього – дифтонг «ХВ».
 

В українській мові це звучить, як: «Федір хвалить хвалені фініки». Насправді, на початку кожного слова ми вимовляємо дифтонги. Фактично ми чуємо: «Хведір хвалить хвалені хвініки». І так завжди, згідно з українською фонетикою ми замість звуку «Ф» вимовляємо дифтонг «ХВ». То навіщо нам буква «Ф»?
 

Буква «Щ» в українській фонетиці вимовляється, як дифтонг «ШЧ». У російській мові: щука, щавель, щебень, в українській фактично звучить: шчука,  шчавель, шчебінь. То навіщо нам буква «Щ»?
 

В українській фонетиці є звуки, які пишуться літерами: «КС», «КВ» і «ДЖ»: ОКСана, ОлеКСандр, рефлеКС, КВадрат, КВарта, ДЖміль, ДЖура та інші. В латинській абетці вони позначаються відповідно літерами: «Х», «Q» і «G,J». То чому у нас немає літер, які позначають зазначені звуки?
 

Перша електронно-обчислювальна машина була побудована у США, друга – у Великій Британії і третя – в Києві, Сергієм Лєбєдєвим. Була створена мова програмування: «Алмир». Але партія сказала, що «кібернетика і генетика – це продажні дівки імперіалізму» і наука заткнулася. Ми зараз можемо лише жалкувати, що українська мова не стала мовою глобального інформаційного простору і її місце зайняла англійська, завдяки Біллу Гейтсу та Стіву Джобсу, з їхніми Майкрософтом та Макінтошем. А яка у нас була можливість…проґавили!
 

І, все ж, мову необхідно удосконалювати. Вона жива, вона постійно змінюється, вбирає нові слова і відправляє в архів застарілі.
 

Найбільш важко даються українцям розділові знаки. Нині, навіть серед відомих українських філологів, немає єдиної думки, щодо їх розстановки. Вони до хрипоти сперечаються і кожен залишається при своїй думці. Вважаю, що кількість розділових знаків потрібно, якщо не зменшити, то принаймні спростити правила їх розстановки, як, наприклад, у англійській мові.
 

Кожен, хто має середню освіту, повинен уміти грамотно розставляти розділові знаки. Що це за мова, де навіть філологи плутаються  у правилах граматики.
 

Українська мова має бути простою в написанні і багатою емоційно, щоб, навіть, іноземці, які її вивчають, могли пристойно розмовляти і писати українською.
 

PS. Шановні пацієнти, персонал і відвідувачі ДД. ya.137 і 137 - це один автор. Просто адміністратори сайту відчули, що щось у штанах їм муляє. І не знайшли нічого кращого, аніж ускладнити викладення матеріалів на сайті. Нині це необхідно робити через Фейсбук. А там логін "137" вже зайнято. Тому маємо те, що бачите. Вибачте!