Вихідні пересічної української родини

Щороку наша родина вчиняє «святковий» виїзд на село. Це дійство уже обросло певними традиціями.  Першими їдемо ми з чоловіком. Така собі «розвідка боєм».  Наступного тижня - усім загалом, із шашличками, і до шашличків, як годиться.
То потім садово-городні роботи забиратимуть увесь час. А ці перші щорічні виїзди ми дуже любимо, бо можна пройтися обійстям, згадати предків. Години цілковитого спокою дорогого варті…
Цьогорічна зимова весна тримала нас у місті аж занадто довго. Але не втримала. Ми рушили.
Вік наш такий, що рожеві окуляри загубилися десь у минулому сторіччі. І «розвідка боєм» саме полягає у тому, щоби визначити всі заготовлені Укравтодором для нас сюрпризи. Але завернувши на бишівську трасу, ми навіть улюблений Радіо «Roks» вимкнули.
Для тих, хто в курсі, скажу одразу. Фотографували уже зворотну дорогу, бо те, що назнімав відеореєстратор дітям було соромно показувати. Він же ще і розмови записує.
Місто Бишів, історія якого сягає ще Київської Русі

Що говорити, про села на шляху до нього



Мені тут скажуть, а що нового? Кляті фури порозбивали дороги.

По всій Україні таке. Дійсно. Але ж на самій трасі – одна-дві ями на кілометр. А ці жертви бомбардування серед самих населених пунктів.  У Бишеві три тисячі населення!  Всі один одного знають. Як не родичі, так знайомі. Вони можуть вимагати від своїх очільників виконання делегованих обов’язків, чи ні?
Фінансування не вистачає? Так нехай виходять із законодавчою ініціативою до ВР про введення муніципального податку на проїзд містом.
Легше заплатити ті кілька гривень, хай і щотижня, але не ремонтувати періодично колеса, втрапивши у чергову пастку.
Ось у такому «роздрайві» ми і прибули до свого гніздечка, де багато віків жили наші пращури.
Дорога, що займає біля години, коштувала нам удвічі більше.
А там  
          
Як нагадування про те, що попри ЛЮТЕНЬ і всяких недолугих можновладців  життя продовжується.  
Час було  повертатися у Київ