Завтра о п’ятнадцятій.


Тихо клацает тюремный замок. Открываются двери. На пороге камеры Сергей Власенко в сопровождении охранника.
 
— Юлія Володимирівна, здраствуйте, в нас є 10 хвилин...
 
Тимошенко перебивает Власенко.
— Що трапилось, Сергію, здраствуй!
— Юлія Володимирівна, нічого не розумію! Мене привезли до вас, повернули депутатство... Пробачте... Повернули депутатство, привезли до вас, до мого телефона дали їхню сімку, щоб я замінив, сказали, що вам зараз будуть дзвонити...
— Хто?
— Я не знаю. Мабуть...
 
Звонит телефон, Власенко передаёт трубку Тимошенко.
— Візьміть, це мій.
 
Тимошенко берет телефон.
— Я слухаю...
— Здравствуйте... Юля Владимировна!
— Я слухаю...
— А, розумію. Юлія Володимирівна, здраствуйте. Це я.
— Я слухаю...
— Гхм... Юлія Володимирівна, вас турбує Віктор Федорович Янукович, розумієте?
— Розумію, чому ні? Я слухаю вас, Вікторе Федоровичу Янукович.
— Ну да, ну да. Я вот тут подумал... Позвонить, узнать, как вы там...
— Я вас розумію, Вікторе Федоровичу, камери прибрали,  вирішили подзвонити... Слухаю вас...
— Ну, не треба, ось цього. Ми ж дорослі люди... Я вам дзвоню... узнать как ваше здоровье, как себя чувствуете...
— Дякую, Вікторе Федоровичу, вашими стараннями. Слухаю вас...
— Э-э-э-э…Ну да, ну да. Юлія Володимирівна... я хотел сказать... если вы не заняты...
— Хи-хи-хи-хи (Тимошенко смеётся)
— Так вот, в смысле если вы не против... Ну, там здоровье, и все такое... Я бы к вам завтра заехал... Ну, так, по простому...
— Хи-хи-хи, Вікторе Федоровичу, то ви натякаєте, щи треба в камері прибрати? До вас її підлаштувати?
— Юля Владимировна, вот не надо этого... Ну... Як кажуть, хороший настрій це вже непогано. Так я заеду, по-простому, на чай с сушками?
— Хи-хи-хи, Вікторе Фе...
— Юлія Володимирівна! Хи-хи-хи це добре. Я про чай. Чай ваш, сушки мои. Когда бы вам было удобно, чтобы я заехал?
— Слухаю вас...
— Да, блин! Юля Владимировна...
— Пробачте, Вікторе Федоровичу, повинна була переконатися, що розмовляю саме з вами, продовжуйте, будь ласка...
— А, ну да, ну да…  Да, так я завтра заеду? Когда вам будет удобно?
— Зараз, подивлюся мій розпорядок на завтра...
— Гы-гы-гы… Пробачте, Юлія Володимирівна, розумію, я вас слухаю.
— Завтра, десь о п’ятнадцятій, я мабуть, буду вільна.
— Вільна?... Как – вільна?... В смысле – будете чекати на мене?
— Мабуть так, Вікторе Федоровичу, мабуть так.
— Вот и ладушки... У тому сенсі, що я завтра буду у вас о п’ятнадцятій.
— Вікторе Федоровичу, ви чудово розмовляєте українською. Я на вас буду чекати.
— Э-э-э… Дякую, ну я, значит, заеду завтра?
— Так, до зустрічі, Вікторе Федоровичу.
— Нічого не розумію...
— Перепрошую? Що ви кажете?
— А? Ні, ні, нічого, то есть, да, да, до зустрічі!
 
Тимошенко передаёт телефон Власенко.
— Ничего не понимаю...
 
P.S.
Они ОБЯЗАНЫ переступить через себя, а не друг через друга.
Они ОБЯЗАНЫ порешать все накопившиеся вопросы.
 
Велик «глобус Украины» — а отступать некуда: позади Москва.(с) Люся.
 



Люся (11.03.2013) durdom.in.ua