Обережно! Цунамі!


Закінчення "Навіяне вселенським гапликом..."
 
Якось, ще в часи мого геологічного студіозства, нам крутили науково-популярного фільму  про різноманітні геологічні катастрофи. Особливо вкарбувалися в пам'ять кадри цунамі, котре на початку 50-х років м. ст.  руйнівно прокотилося південно-східним  узбережжям  Китаю.
 
Зйомка велась швидше за все в якомусь порту, бо натовп, котрий за мить змила та хвиля, гуртувався чи то на пірсі, чи то на молі, а трохи вглиб виділись споруди і щось на кшталт козлового крану.
 
Мене здивував той факт, що люд в очікуванні океанського лиха товпився на пірсі, замість хутко згрібши гузно в жменьку гайнути подалі від біди. Тим паче, що самому цунамі передує кількахвилинний набагато потужніший за звичайний відплив.
 
А в телехроніках нещодавнього Індонезійського цунамі, на деяких кадрах можна побачити, що напередодні появи самої хвилі, купа люду замість того аби бігти вглиб суходолу у пошуках якнайвищої місцини, прогулюються набережною, а то й дном моря-океяну, що несподівано оголилося як передвісник цунамі…
 
Що рухало тими людьми невідомо?
 
Втім, щось подібне мені якось довелось спостерігати особисто, а саме 1 січня  1982 року на славному острівці Шикотан Малої Курильської гряди…
 
Я працював тоді в тільки-но створеному Центрі Цунамі Южно-Сахалінського  Гідромету, і був відряджений на Малокурильську сейсмостанцію (надалі СС) набиратися досвіду.
 
До слова, головною метою ЦЦ було створення автоматизованої системи попередження цунамі (АСПЦ), яка б охоплювала усе  далекосхідне узбережжя Союзу. На той час подібні ефективні системи мали лише Штати і Японія. Проект амбітний. Але через  купу обставин  - малоздійснений.
 
І справа тут була, наприклад, не відсутності спеціалістів чи недофінансуванні, а в концептуальній формулі: за що б в Союзі не бралися – добре виходили лише ракети, танки і «калаші», усе інше на виході було або лайном, або пшиком.
 
Втім, ще за застою деякі метикуваті керівники спромоглися і лайно і пшик конвертувати у цілком реальні гроші до своєї кишені. Кінцеве так трапилось і з ЦЦ. А серед його співробітників набув популярності анекдот.
 
- Як  років за п’ять створити на Курилах АСПЦ?
 
- Треба віддати острова японцям, а через п’ять років забрати назад – і система буде створена.
 
Та це трохи інша і пізніша історія…
 
А тоді наприкінці 81-го року  я з дружиною і півторамісячною донькою Світланою прибув на Шикотан і до самих новорічних свят облаштовувався у двокімнатній квартирі відомчої двоповерхівки, що розташувалась прямо на території СС.
 
За клопотами із таким-сяким ремонтом та іншим обжиттям на новому місці, я якось ні в курс справ ще не увійшов, ні толком із колегами  не познайомився.
 
А от на Новий рік чудова нагода і з людьми поспілкуватися, і в курс справ увійти якраз і випала.  Тим паче, що традиційно свято це на СС зустрічалось гуртом та ще у форматі step by step.
 
Цей формат передбачала поетапну 12-кратну зустріч Нового року. По кількості часових поясів, що накривали тодішню Есесесерію.
 
Тобто перший раз Новий рік зустрічався за місцевим часом о 20.00 заразом із чукчами, алеутами та ескімосами, а в останнє вже о восьмій ранку хто з ким. Хтось із москвичами, хтось із пітерцями, а хтось із киянами чи як я - із харків’янами. Але одночасно, бо майже всі  на шикотанський край світу прибули з одного часового поясу – другого європейського
 
Десь поміж Магаданом і Якутськом начальник СС Сашко Шишкін почав уводити мене в курс справ, а вже на проміжку поміж Іркутськом і Свердловськом він заявив, що ми там у себе в ЦЦ муйнею займаємося, бо він вже ту АСПЦ на Шикотані запровадив.
 
А потім довго розтовкмачував мені, що він декілька нових сейсмоприймачів  примудрився підключити до системи «повітряна тривога», котру принагідно йому пощастило вициганити у військових. І тепер, якщо в чотирикутнику Аляска із Чукоткою – Камчатка --Сахалін із Південними Курилами та Японією -- Каліфорнія десь трясоне більше ніж за 6 балів,  то шикотанців про можливе цунамі верескливим ревінням автоматично попередить сирена повітряної небезпеки.
 
- Вона засвистить так, що і мертвого підніме, - на підході до Новосибірську повідомив Шишкін, і склавши губи сопілкою спробував зімітувати ревіння сирени.
 
Але почулося лише шипіння, і махнувши розпачливо рукою Сашко  додав:
 
- Хоч мертві, хоч живі усі хутко леменуться в сопки. Ми із дружиною рік лікнеп на острові провадили, так що народ в курсі, що робити, коли ревун загарчить.
 
А надвечір першого трясонуло. Дружина саме пішла на вулицю розвішувати білизну, Світлана сиділа на підлозі на килимку і бавилась іграшками, а я, забравшись на табурет намагався забити в стінку цвяха.
 
Я якраз замахнувся молотком аби вгатити гвіздка, як почулося якесь гудіння – ні ще не Шишкінської сирени, а гул підземної хвилі – і  стінка кудись подалась від мене.  Краєм ока я помітив, що Світлана покотилася з килимка кудись під ліжко. Потім стінка почала насуватися на мене мітячи наживленим в нею цвяхом прямо мені в лоба.  Аби не насадитися на гвіздок, я в останній момент відштовхнувшись від стінки обома руками, жабою гепнувся з табурета на підлогу. Мала підкотилася до мене і сіла, як нічого і не було.
 
І тут  врізало. Візуально мені здалось, що Світлану підкинуло десь на півметра. Знаючи, що це лише перша, не найпотужніша хвиля, я не став чекати другої потужнішої, і підхопивши малу прожогом вилетів на вулицю.
 
Надійшла друга хвиля. Я лише якимось дивом втримався на ногах, а когось із співробітників, що біг доріжкою до СС, просто знесло  вбік і він покотився схилом сопки кудись під паркан.
 
Тим не менш народ поспішав на станцію. Передавши малу дружині, котра, сидячи прямо на травичці, в розпачі роздивлялась розкидану по землі білизну, я теж подався на СС. Там спостерігався суцільний гармидер…
 
Хтось кудись біг, хтось щось кричав, хтось просто метушився безцільно дефілюючи із кімнати в кімнату. Лише Шишкін присівши навпочіпки, спиною підпирав стіну в коридорі, курив і в якійсь прострації повторював: «Усе гикнулось. Все вийшло з ладу.»
 
Аж тут хтось нагадав Шишкіну про тривогу Цунамі, котра автоматично так і не спрацювала. Сашко стрепенувся, підхопився, кудись збігав і над островом залунало противне ревіння.
 
Шишкін запропонував усім заспокоїтись і поки сходити глянути як воно люд буде евакуюватися в сопки.  За СС, що розташувалась на самій верхівці пануючої над Малокурильським  сопки, був облаштований такий собі оглядовий майданчик, звідки як на долоні було видно і нижнє селище, і однойменну бухту із портом в ній.
 
Перше на що хтось звернув увагу – жоден сухогруз, сейнер чи  «пасажир» які бовтались в бухті не проводив  евакуаційних маніпуляцій.  Ніхто не підіймав якорів, не починав маневрувати бухтою, розгортаючись курсом на вихід із неї, і тим паче не вишиковувався в чергу біля вузької бухтової горлянки аби якнайшвидше вийти із закритої заводі  і влупити якнайдалі від берега.
 
За всіма писаними і неписаними правилами  плавзасобам найбезпечніше зустрічати  те кляте цунамі у відкритому морі, а не біля узбережжя. Але жодне судно в бухті і не чухнулось. А варто би було…
 
Як нагадування, що може трапитись із неповороткими, лінивими чи просто пофігістами в тій же самій Малокурильській бухті в метрах 200-300-х від берега уверх по долині ручая, що стікав із сопок догнивав остів величезного сухогрузу «Фелікс Дзержинський».
 
На початку 50-х м. ст. ту машинерію туди закинуло хвилею цунамі, яка увірвавшись в пляшкоподібну Малокурильську бухту , набула через оту конфігурацію як мінімум 10-кратного збільшення. Стягти звідти на воду той корабель спочатку не було можливості, а потім вже й потреби. Лише десь на зорі перебудови Фелікса продали японцям на металобрухт…
 
Але пасивність мореманів компенсували активність місцевих поселян. Хоча замість бігти в сопки, народ густо під ревіння сирени посунув у звортньому напрямку – на берег бухти. І незабаром на так званій набережній і портовому пірсі зібрався чималенький натовп люду.
 
Шишкін спостерігаючи за цим абсурдом тільки і спромігся що буркнути: «Дебілоїди!!!».  В це коротеньке слівце була вкладена вся розпач за дурно потрачені час і зусилля на створення най і примітивної системи попередження та навчання дурнуватого місцевого народонаселення.
 
Коли згодом у декого із поселян запитувались, якого дідька він поперся на берег бухти, то відповіді різноманітністю на вирізнялися: «Подивитися на цунамі!». І жодному із цих недоумків було невтямки, що у випадку чого ті оглядини велетенської хвилі стали би першими і останніми у їхньому житті. Бо життя на тому безславно б завершилось.
 
При цьому дехто із поселян навіть виказував незадоволення. Мовляв, сирену включили, тобто пообіцяли, що буде цунамі, а воно не накотило. Обдурили сцуки, як завжди…
 
Надбіг заступник Шишкіна  Віталій Поплавський і доповів, що із ладу геть повиходила і сейсмоапаратура в штольні.
 
Для нових, надчутливих сейсмодатчиків, в базальтовому череві сопки під СС спеціально була вибита двадцятиметрова штольня, аби розмістити тую апаратуру якнайдалі від неприродніх впливів.  Але вона гавкнулась і там.
 
Він також повідомив, що радіозв’язком із Сахаліну запитують про силу землетрусу. Сашко наслинив пальця, підняв його вгору, прислухався і сказав:
 
- Передай, вісім з половиною балів.
Як у воду дивився. Саме таку цифру видали японські сейсмологи щодо землетрусу,  епіцентр котрого був якраз у 20 км від Шикотану,
тобто саме посередині між нашим острівцем і північною оконечністю японського Хоккайдо.
 
Сам по собі землетрус шкоди майже не наробив. Усі житлові будівлі на острові були сейсмостійкі, тобто дерев’яні і не вище двох поверхів. Лише на одному із рибозаводів обвалилась нещодавно встановлена бетонна балка. А так усе обійшлось переляком і битим посудом.
 
А ми ж того дня усі гуртом подались проводжати Старий рік за вже згаданою системою   step by step. І Сашко десь поміж Тиндою і Улан-Уде видав тост:
 
- Люди хочуть не тільки вірити, але і бачити дива. Причому не лише добрі і безпечні, але й недобрі і небезпечні. І у цій вірі вони готові обманюватися, а будучи обдуреними дратуються і навіть шаленіють. Так хильнемо за те щоб отієї віри і шалу в нашому житті було якнайменше!!!
 
Валерій Семиволос, Харківщина, село Губарівка, 2012 р.
 
Інфопорн


strelok57 (09.02.2013) durdom.in.ua