Рускій мір зосереджується?

Новина про те що партія «Рускій блок» об’явила про свою самоліквідацію викликала подив. І не тільки тому, що з одного боку заява партії висить на сайті самого ж «Рускава блока, проте водночас лідери партії заявляють, що інформація – неправдива. Подив викликає інше – в Україні існує незлічена кількість «диванних» партій (тобто таких, усіх членів якої можна розсадити на одному дивані), які уже майже не проявляють себе у політиці, проте якось животіють, на рівні клубу по-інтересах. Наприклад – СПУ, після ганебного альянсу Олександра Мороза с Партією Регіонів повністю втратила підтримку виборців і тепер представлена хіба що у деяких райрадах. Не кращі часи переживає ПСПУ Наталії Вітренко – про потрапляння у парламент вона давно вже забула і лише зі скрипом підтримує свої осередки на місцях (як правило – у три-чотири бабці-українофобки).
 
Але згортають свою діяльність всі ці сили? Ні, і ще раз ні. Чи-то сподіваючись приходу кращих часів, чи-то очікуючи коли «праклятиє бандеравци самі сєбє сламают шею», Наталія Вітренко у якої вже на пиці написаний вміст алкоголю в її крові, припиняти діяльність своєї партії не поспішає. «Рускій блок» же знаходиться у набагато кращій ситуації – він має 14 депутатів у Верховній Раді Криму та другу за чисельністю фракцію (після ПР) у міськраді Севастополя. Тобто – у законодавчій владі принаймні двох регіонів (пригадайте юридичний статус Севастополя) він представлений, і за сприятливих обставин - свій вплив розширити може.
 
То навіщо розпускати партію? Про яку таку «прогресуючу деградацію» та неможливість використання партії у «непристойних схемах отримання грошей на «політичному бізнесі»» говориться у заяві з’їзду «Рускава блока»?  Перше, що спадає на думку – Партія Регіонів потужно зачищає своє політичне поле від можливих конкурентів. Версія цілком реальна, але дивно що партія ліквідувалася з такою легкістю. Вже згадана ПСПУ Вітренко вже багато років критикує діяльність ПР, називає регіоналів практично «бандерівцями» і «запроданцями держдепу США» - і нічого. Ніхто не палить масово осередки ПСПУ, а лідери партії ніяк не потраплять посеред степу під пароплав. То чого боятися тоді «Рускаму блоку», який підтримує Януковича ще з 2004 року?
 
Ще одна версія – головна українофобська партія України, втратила потужне джерело фінансування – тобто, гроші Москви. Проте навіщо Кремлю ліквідувати найбільш прихильну до нього організацію?
 
На думку наводять кілька подій, які відбуваються водночас з ліквідацією «Рускава блока». Перша і давно триваюча – це діяльність руху «Український вибір» Віктора Медведчука – кума Володимира Путіна. Повільно і не поспішаючи, рух залучає до своїх лав нових симпатиків, укладає угоди з низкою проросійських організацій України і поширює мережу своїх представництв. Проблем з фінансуванням Медведчук явно не відчуває, засилля його бігбордів у центрі Києва – найкращій доказ.
 
Другий фактор – це помітне пожвавлення головного «барца за права рускаязичних» у ВР Вадима Колесніченка. Днями цей діяч представив перед Європою звіт «щодо виконання Україною положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», де вкотре розписав жахи утиску в Україні російської мови. Цим звітом Колесніченко підставив перед Європою не тільки Україну, але й власну партію, бо саме ж її представники нині в Україні – влада.
 
Третій фактор – позиція ПСПУ Вітренко. Якось непоміченим лишився той факт, що водночас з акціями протесту проти мовного закону біля українського дому, той самий мовний закон скажено критикував один з лідерів ПСПУ Володимир Марченко. Патріотичні сили виступали проти закону як проти чинника утискання прав української мови. Вітренківці ж критикували закон Ка-Ка як раз за протилежне – за начебто утискання прав російської мови, шляхом надання їй статусу регіональної. 23 жовтня минулого року ПСПУ вийшла з Міжнародного правозахисного руху «Мир без нацизму», мотивувавши своє рішення тим, що до складу представництва руху увійшли Ганна Герман та Леонід Кравчук, яких Вітренко класифікує як «бандерівців». Але особливу любові ПСПУ заслужив вже згаданий Вадим Колесніченко, якого вітренківці називають не інакше як «оунівцем-бульбівцем».
 
Варто згадати, Вадік Колесніченко – особа дуже «любима» в середовищі українофобських організацій, в першу чергу за те, що саме він має розподіляти між ними гроші які надає на «благу справу» Москва. Щоправда «Прориви», «Сєвастополь-Крим-Росії» та інші «саатєчєствєннікі» клянуться що грошей тих вони й на очі не бачили – вони до них просто не доходять.
 
Рано чи пізно, ця ситуація мала б дістати Москву. Схоже такий час настав, у першу чергу через брак грошей у самій Росії, ще не такий шалений аби припинити фінансування своєї п’ятої колони взагалі, але й достатній, аби розпочати оптимізацію своєї допомоги «арганізациям саатєчествєннікав». Така оптимізація у першу чергу передбачає відсторонення від грошового потоку старих розподілювачів, у першу чергу – Колесніченка.  Очевидно, Кремлю уже набридли безсистемні й хаотичні «саатєчєствєннікі», він хоче бачити одну організацію, яка б відпрацьовувала своє фінансування, захистом інтересів Москви в Україні. Така організація нині є – це «Український вибір» Медведчука. Ця ситуація до краю бентежить Колесніченка, й тому наразі він зі шкіри лізе аби доказати Москві свою потрібність та незамінність. У ПСПУ ж радісно потирають руки, сподіваючись, що від московської щирості перепаде ще й їм.
 
Остаточна мета Москви зрозуміла, донецькі з їхніми бізнес-інтересами її уже не влаштовують – Кремлю потрібно аби єдиною владою в Україні стала її п’ята колона. Для цього організації – шанувальники ідеї Рускава міра мають об’єднати зусилля і зосередитися на спільній меті. Ліквідація «Рускава блока» може бути як раз частиною такої оптимізації та зосередження. А чим цей задум закінчиться – наразі можна лише здогадуватися.
 
Дмитро Калинчук