Типовий імперець.

Найцікавішою подією останнього тижня було не відкриття сесії Верховної ради, не обрання Миколи Азарова у «двічі прем’єри», і навіть не жваві парламентські бої від опозиції. Самим цікавим було голосування на другого віце-спікера ВР Руслана Кошулинського. Точніше – один єдиний голос, який віддав за представника націоналістів лідер одеської проросійської партії «Родіна» Ігор Марков.
 
Ігоря Маркова заслужено можна називати головним українофобом Одеси. Саме телеканал АВТ що належить Маркову, відомий в «південній пальмірі» як головний рупор російського неоімперства і ненависті до всього українського. Крім того Марков – співзасновник і керівник організації «Патріоти Отчізни» і «Русскій клуб» головна мета яких – поширення кремлівської пропаганди та зазіхання на територіальну цілісність України. Відомі власні слова Ігоря Маркова: «Украина – искусственное образование. Попытки объединения центральной, восточной и западной Украины в культурном и идеологическом плане сегодня выглядят достаточно бесперспективно».
 
У вільний від українофобії час Ігор Марков відомий також як мільйонер, олігарх, засновник і власник компаній «Славянскій альянс» та компанії «Союз», і ще – як власник 9 дорогих авто. Сфера його інтересів – будівництво та проектування житла. Фірма «Союз» була створена Ігорем Марковим та директором Одеського сміттєзвалища Василем Сірих (по сумісництву – тестем Ігоря Маркова) для вивезення з Одеси сміття (для Одеси це наріжне питання – у місті постійні проблеми з водою). Пізніше Марков викинув з бізнесу свого тестя і пішов до успіху сам. Таке поводження для шанувальника ідеології чорносотенців – не виняток, як відомо російського тричі-президента Владіміра Путіна за імідж «конкретного пацана» та «крутого мужика» обожнюють представники криміналу. Це як раз про Маркова – одеські оперативники ще й зараз впізнають в ньому «Марадонну» та «Челентано» - рекетира-безпредєльщка з 90-х.
 
До Одеської міськради Ігор Марков пройшов за списками партії Вітренко, але отримавши мандат, з вітренківцями він вчинив те саме що й з тестем – кинув та створив в міськраді власну фракцію. На цьому його кидання шанувальників «Рускава міра» не скінчилися – невдовзі Одесу заполонили чутки що саме Марков став посередником між Одеською міськрадою та консульством Російської Федерації.
 
Треба розуміти що це за «посередництво». Росія цілком офіційно виділяє своїй «п’ятій колоні» в Україні біля 85 млн доларів. Щоправда різноманітні «Русскіє блокі», «Прориви» та інші «Севастополь-Крим-Росії» клянуться що грошей тих вони на очі не бачили. Якого рівня сягнуло розкрадання грошей Кремля організаціями «саатєчєствєніков» свідчить той факт що після приїзду з Москви ревізорів колишній консул РФ в Одесі Ігор Цвєтков наклав на себе руки. До речі на рівні всеукраїнському, розподілення грошей Кремля курирує інший заслужений українофоб – Вадим Колесніченко.
 
До Верховної ради Ігор Марков потрапив як самовисуванець, щиро використовуючи критику правлячої партії. Регіонами за його словами аж надто потурали націоналістам (в першу чергу – ВО «Свободі») та не виконували своєї передвиборчої обіцянки – не здійснювали федералізації України. «У Украины нет другого пути, кроме федерализации. Это, если поверхностно смотреть, то можно увидеть две Украины, а если смотреть глубже, то там может оказаться и все три», - наголошував головний одеський українофоб. Стосунки Маркова з націоналістами – тема окремої розмови. У 2007 р. охорона Маркова та «бички» з «Родіни» вчинили побиття учасників «свободівської» акції під Одеською облдержадміністрацією у наслідок чого двоє осіб були госпіталізовані з важкими травмами, а один здобув групу інвалідності. До суду справа не дійшла, як водиться.
 
Протягом минулих років ставлення Маркова до націоналістів не надто змінилося. Журналістам він заявив: «Стране нужен уран, и добывать его должны националисты на урановых шахтах, а Фарион должна в ста километрах от них шить телогрейки. Этой цели необходимо добиваться». До речі прихід Маркова в парламент супроводжувався ще одним кидком – тепер вже власних однопартійців. Вже у ВР Ігор Марков вступив до фракції Партії Регіонів і в такий спосіб відмовився від свого попереднього проекту (який без грошей Маркова - нежиттєвий). Маври зробили свою справу – маври можуть відпочити.
 
І от – голосування за віце-спікера Ради. Чому за «свободівця» Кошулинського проголосувала частина регіоналів – очевидно. Після заборони в’їзду до США заступникові генпрокурора Ринату Кузьміну, над регіоналами всерйоз нависла загроза появи власного «списку Магницького» - заборони на в’їзд на Захід для низки українських високопосадовців. В таких умовах не дивно, що в Європарламенті представники Прогресивного альянсу соціалістів та демократів (партнера Партії Регіонів) мов різані заголосили про співпрацю української опозиції з «фашистською партією ВО «Свобода». А про те що «не подобаємося ми – будете мати справу з Тягнибоком», регіонали європейським чиновникам нагадують від самих виборів до ВР.
 
Зрештою, важливо не це. Католицький священик не може сумніватися в непорочному зачатті діви Марії, комуніст – в недоцільності приватної власності на засоби виробництва, а українофоб – в неприпустимості перебування націоналіста в керівництві ВР. Тут, або – або. Якщо в цьому питанні імперець іде на компроміс – він не імперець. Він – шахрай який обдурив велику кількість людей казочками про відновлення «совка». Сам Марков тепер верещить, що відбувся збій системи і що його голос залічений помилково. Це виправдання дитячого рівня. Картка Маркова не могла проголосувати окремо від нього – численні фотографії свідчать що в момент голосування депутат був у залі. Отже – або, проголосував сам, або – сам віддав картку регіоналам, начхавши на всі імперські переконання. А це значить, що буде треба – проголосує і за встановлення в Одесі пам’ятника Бандері.
 
Давно вже говориться що чорносотенство окремих українських політиків – не ідейне, це просто така форма бізнесу на імперських фантомних болях окремих наших громадян. У сусідній Росії Юрій Лужков поки був мером Москви ду-у-у-уже полюбляв грозити пальчиком у бік незалежної Латвії та звинувачувати її у тому самому фашизмі. Та варто було Лужкову перестати бути мером і першою ж країною на громадянство якої він подав заяву була стала та сама Латвія. Отака вона – міра ідейності типових імперців.
 
Дмитро Калинчук