Обережно, пакращенно!


Обережно, пакращенно! Якщо погодитися з тезою, що суспільні процеси еволюціонують по кривій, що нагадує спіраль, то з накладанням цієї моделі розвитку суспільства на Україну, ми побачимо наступне.
 

 
Це буде та ж спіраль, але у вигляді воронки, направлена згори донизу. При цьому нижній край зникає в якійсь темній дірі, можливо навіть в чорній.
 

 
При кожному витку ми все ближче до імовірності бути затягнутими в цей моторошний отвір. І не факт, що нам бодай колись вдасться звідтіля вибратися. Можливо подібні отвори мають властивість дематеріалізувати певні нежиттєздатні суспільні утворення.
 

 
Я б можливо й не взявся до написання цієї колонки, якби вчора випадково не побачив в телевізорі одного персонажа, котрого не так давно витягнули зі скриньки, куди Карабас-Барабас-Межигірський складає своїх ляльок. З цього персонажа обтрусили нафталін, дали канхвєту й знову випустили на сцену в черговому ток-шоу. І ми всі побачили, що Нестор Шуфрич нікуди не подівся, що він ось тут і готовий ставати в будь-яку позу, варто лише Карабасу-Барабасу смикнути за мотузочку.
 

 
Я не дивлюся всі ці блювотні ток-шоу з однієї причини – берегу нерви й здоров’я. Взагалі то б під час цих передач внизу екрану обов’язково мав би висіти постійний напис: «Мінздоров’я України попереджає – перегляд цієї передачі небезпечний для вашого здоров’я!».
 

 
До того ж я помітив, що в людей, які постійно дивляться всіляких шустерів з’являється певна залежність від цих передач. Залежність явно схожа на наркотичну, що не може не насторожувати.
 

 
Але я відволікся.
 

 
Так от – я просто перемикав канали. Швидкість перемикання була такою, що Шуфрич встиг увірватися в мій особистий простір з однією фразою: «В 2009 році мінімальна зарплата була 600 гривень, а тепер 1116. Це більше в два рази…».
 

 
Що було далі, як на це зреагували опоненти, хто був опонентом Шуфрича, я вже не чув і не бачив, бо палець (дотримуючись заданого ритму) натиснув на кнопку й Шуфрич зник з мого простору, наче й не було, лише в повітрі якийсь час висів запах паленої сірки й, чомусь, оселедця.
 

 
Але навіть цієї короткої миті було достатньо, щоб порушити гармонію практики і мудрості, котрої я добивався цілий день, намагаючись рівномірно дихати носом і промовляючи «Ом Мані Падме Хум».
 

 
Вмить зі свідомості кудись поділися і Ом, і Мані, і Падме. Залишилося лише Хум, яке почало гупати в грудях, сигналізуючи, що одні думки в голові змінилися на інші.
 

 
Мені ото подумалося, а чи має мінімальна зарплата, яка за словами Шуфрича зросла вдвічі, якесь відношення до тих зарплат, які реально отримують люди в цій країні.
 

 
Підніміть руки ті, в кого зарплата з 2009 року зросла вдвічі.
 

 
О, я бачу ці руки. Це голови різноманітних рад, депутати, члени кабінету міністрів та, як прийнято казати, інші офіційні особи.
 

 
Що ж до решти населення держави, то з підняттям мінімальної зарплати реальна зарплата цього населення просто стала ближчою до мінімальної. Ось і все досягнення партії ригів. Ми не стали отримувати вдвічі більше – ми просто стали ближче до межі бідності. З чим і вітаємо, як ляльку Шуфрича, так і особисто Карабаса-Барабаса (з Дуремаром Яновичем включно).
 

 
До того ж вся ця гоп-компанія повернулася до практики буремних 90-х (спіраль?), коли людям затримували виплату зарплат. Вже зараз виплати затримують на термін від тижня до місяця. Але, підозрюю, що це вони лише «розкачуються». Далі на нас чекають нові «досягнення» - півроку, а то й рік.
 

 
Але в 90-х влада таки визнавала і факти невиплат, і важку економічну ситуацію в державі, і навіть робила якісь кроки, щоб з цим впоратись.
 

 
На відміну від папередників, ми від теперішніх можновладців чуємо лише про зростання економіки, про підвищення зарплат і пенсій, про стабільність цін, про небувалий й не чуваний досі ріст добробуту громадян.
 

 
Так і очікуєш, що зараз з-за спини Дуремара Яновича вигулькне Тігіпок в піонерському однострої з горном в руках, задує в цей горн і на сцену вибіжать малюсінькі піонери з квітами, вистрояться в три ряди й почнуть скандувати дзвінкими дитячими голосами регіональною мовою: «Спасіба таваріщу Карабасу-Барабасу, за наше счастлівоє дєтство!».
 

 
Ага, мало не забув. В тому ж 2009 році за згадані Шуфричем 600 гривень, можна було купити куди більше, ніж за теперішні 1200. Ну, щоб не бути голослівним, наведу хоча б один приклад – куряче філе. Цей продукт в 2009 році коштував від 18 до 22 гривень за кілограм. Тепер ціна складає від 38 до 42 гривень.
 

 
Гадаю, час на всіх прикордонних стовпах України повісити таблички «Обережно, пакращенно!», щоб потенційні гості держави знали на яку благодатну територію вони ось-ось ступлять своєю іноземною ногою.
 

 
Та й всередині держави такі таблички не завадили б. На розі кожної будинку, поруч з табличкою з назвою вулиці. Щоб ми відчували пакращення не лише матеріально, але й збагачувалися ним духовно, через візуальне сприйняття самого напису.
 

 
Ом-м-м-м-м…
 


R`n`R (06.10.2012) durdom.in.ua