Біда як стимул

Життя- це боротьба.
            Нестор Махно
 
Зараз до України прийшла велика, страшна біда. Ім’я їй- режим Януковича. З кожним днем ситуація в країні все погіршується і погіршується… Швидкими темпами будується диктатура… Арештовуються найяскравіші опоненти режиму… Міліція поставлена на службу режимові…
 
Прийшла біда.
 
І це- вибачайте- добре! Це чу-до-во!
Це і є один з тих «волшебних пєндалєй», котрі Доля безліч разів давала Україні.
 
Українці- то особлива нація. Нам обов’язково треба біда. Для того, аби тримати нас у тонусі. Немає українця, який би в розмові з приятелем, колегою, сусідом сказав: «Друже, як нам чудово живеться! Слід би нам подумати, що треба робить, аби втриматися  на плаву, і що робить, щоб зажить ще краще».
Лихо нам необхідне. Нещастя українців завжди гуртувало, спонукало шукати шляхів до кращого життя…
 
Є приклади.
 
-Національно-визвольна боротьба під проводом Хмельницького Богдана Зиновія відбулась тоді, коли українців украй задовбало- вибачте- ополячення, окатоличення населення, коли українці були бидлом, а поляки панами над нашим народом.
 
-В УНР Четвертий Універсал, котрий проголошував незалежність республіки, прийняли тоді, коли совєцькі вояки вже були під Києвом.
 
-Помаранчева революція відбулась тоді, коли українці зрозуміли, що Кучму чорта з два проженеш мирно.
Якби не Помаранчева революція, ми мали би зараз нещодавній Російський сценарій: Кучма- Путін, Янукович- Мєдєдєв. Остальноє додумайте сами…
 
Одне погано: не звикли ми передбачати біду, щоб бороти її в зародку. Ми, українці, воюємо з лихом, коли воно явне. Коли його відчули в кожному місті, в кожній хаті, в кожній родині. Тільки в цей благословенний момент ми рішаємось на великі діла в ім’я України.
 
Ну і що ж, коли вже не можемо інакше, то хай, певне, буде біда. Хай будуть нові герої, нові перемоги, хай гуртується нарід у прагненні кращого…