Панегірик великому неписьменнику

Ви не читали його книг, та прізвище усім відоме.
 
Він генієм зробитись встиг, поки народ реве та стогне.
 
Його рукописи живуть у бородатих анекдотах. Ахметова і Чехов звуть його Проффесором достоту.
 
Він – реформатор усього (що не реформа – авантюра). Ми любимо за те його, що не чіпав літературу!
 
Попавсь би нам дурний пахан – почав би вчити нас читати:
 
– Знай Беспощадного, пацан!
 
– Франка й Шевченка забувай ти!
 
Цей не нав’язує свій смак, хоча й прибріхує розкуто з неситим бісиком в очах: де б, що б красиво «умикнути»?
 
Хоч він Феміду згвалтував, ще феня – не державна мова.
 
Хоч Межигір’я, сука, вкрав – митцям залишив дієслово.
 
Йому рукописи несуть, автограф ставить він слухняно... Сам чи не сам писав – не суть: словесність не чіпає, й славно!
 
Хоч неписьменний государ, а літераторів не гонить.
 
Цим заслужив він гонорар.
 
Усі шістнадцять міліонів.