І знову про автомобільне здирництво та формулу справедливості

Омовлюсь, що стаття не моя, а розміщена за проханням мого давнього знайомого ....
 
Ільф і Петров у своєму всесвітньовідомому творі "Золотой теленок" устами Остапа Бендера проголосили, що автомобіль не розкіш, а засіб для пересування. З їх легкої руки сьогодні це сприймається як аксіома. Але схоже, що Кабінет Міністрів України надумав вдруге (публікація в "Голосі України" №18 (4518) 3 лютого 2009 року "Про автомобільне здирництво та формулу справедливості") її спростувати.
Якщо у першому випадку (у 2009 році) пропонувалося просто в кілька разів збільшити чинний податок (транспортний збір), то на цей раз Урядом пропонується ввести податок на багатство (або податок для забезпечених людей). В основі цієї новації  на автомобілі з двигуном більше 3,4 тис. куб. см. пропонується ввести податок у розмірі 20% мінімальної заробітної плати на кожні 100 куб. см. об’єму двигуна незалежно від  вартості самого автомобіля. Виникає питання, а чому саме Урядом пропонується вимірювати багатство у кубічних сантиметрах, в яких вимірюється об’єм двигуна автомобіля, а не в кілограмах, адже цей параметр також присутній в технічному паспорті автомобіля?
Спробуємо відповісти на це питання і розпочати з того, що кожен автомобіль лише тоді є засобом для пересування, коли він рухається. Якщо з технічних причин цей засіб не експлуатується, то з часом перетворюється в купу непотрібного металобрухту.
За даними статистики на сьогодні в Україні зареєстровано більше 12 млн. автомобілів. Якщо порівняти з населенням України, яке складає близько 48 млн. осіб, то виходить, що 25 відсотків населення володіють транспортними засобами.  Для більшості населення будь-який автомобіль, незалежно від об’єму двигуна, навіть славнозвісний "Запорожець", якщо не вважати його засобом для пересування, вже є розкішшю, і  за логікою Уряду повинен обкладатися податком (а не тільки автомобілі з об’ємом двигуна більше ніж 3,4 тис. куб. см.).
Не так багато часу пройшло з того моменту коли в Україні скасовано Закон України "Про транспортний збір", у якому було передбачено оподаткування автомобілів в залежності від об’єму двигуна. Надходження від оподаткування мало перераховуватися на захист природного середовища та ремонт доріг, що було логічним, оскільки автомобіль спалюючи пальне псував повітря та дороги. Тобто проглядався причинно-наслідковий зв’язок.
Уряд наполегливо намагався за дискримінаційним принципом збільшити цей податок для автомобілів з великим  об’ємом двигуна, що призвело до протистояння. Через активну позицію власників автомобілів Уряд тоді відмовився від своїх намірів.
В якості альтернативи Урядом була запропонована формула справедливості, якою було передбачено, що транспортний збір буде враховано у вартість пального. Тобто чим більше автомобіль споживає пального, відповідно його господар сплачує коштів. З ініціативи Уряду ця формула справедливості була реалізована і навіть незважаючи на різке зростання цін на пальне для усіх без виключення автомобілістів, це нововведення було справедливим.
Сьогодні Уряд шукає нові статті надходжень до державного бюджету, але ризикує вдруге наступити на ті ж самі граблі, діючи за принципом "хто не сховався – я невинуватий", намагаючись реанімувати раніше скасований Закон "Про транспортний збір", але вже у вигляді податку на багатство (розкіш).
Усім відомо, що багатство або розкіш вимірюється в грошах, а не в інших одиницях виміру, а тому пропозиція Уряду вимірювати багатство у куб. см. явно від лукавого.
Загалом немає чіткого визначення, що таке розкіш. Поняття розкоші залежить від багатьох факторів (ментальності, свідомості, традицій, життєвих цінностей, від напряму, в якому ми розглядаємо це поняття, і навіть від клімату, який оточує людину). Поділити усе на предмети розкоші та необхідності виглядатиме безглуздим заняттям, оскільки може статися  так, що те, що є розкішшю на Півдні, є необхідністю на Півночі (наприклад - шуба для модної жінки європейки та шуба для жінки, яка живе на Чукотці, що також впливає і на вартість цієї шуби).
Для того, щоб їхати нормально асфальтованою дорогою достатньо звичайного сімейного автомобіля з двигуном об’ємом 1400 куб.см. Але як тільки з'їхати з цієї дороги, в умовах бездоріжжя, а також в горах, зазначеного двигуна вже недостатньо. Автомобілісти вважають, що з метою перевезення людей та багажу у гірській місцевості, а також в умовах бездоріжжя, для нормального пересування (без перегріву двигуна), потрібний автомобіль з двигуном  об’ємом не менше ніж 4000 куб.см. Для подібних доріг конструктори створили позашляховики. Тому виникає питання чи є у такому випадку автомобіль розкішшю, чи  необхідністю? Видається, що в таких умовах він є необхідністю. Тому, перефразовуючи відомих літературних класиків можна заявити, що "позашляховик не розкіш, а засіб для пересування в умовах бездоріжжя". Невже сама можливість  їхати по бездоріжжю ( по розбитим  дорогам) в Україні вважається розкішшю?
Якщо навіть погодитися з тим, що багатство (розкіш), в даному випадку автомобіля, вимірюється вартістю придбаного предмета, а не чимось іншим ( наприклад: для автомобіля - об'ємом двигуна або його вагою, для шуби - довжиною хутра або її вагою, для шкіряного пальта – площею шкіри або також його вагою, для чоботів - довжиною холяв (не слід плутати з халявою), то виникає необхідність порівняти ціни на автомобілі, які пропонуються для продажу на вітчизняному автомобільному ринку.
Наприклад, автомобілі всесвітньо відомих марок "Мерседес" або "Вольво" з об’ємом двигуна від 1600 куб. см до 3300 куб. см і більше, з шкіряним салоном та повним "фаршем", якими користуються більшість забезпечених людей, коштують від 80 тис. дол. США і більше і безумовно є розкішшю та недосяжною мрією для пересічного громадянина. Але Уряд чомусь так не вважає.
Автомобіль відносно недорогої марки "Міцубіші" з об’ємом двигуна від 3500 куб.см. та вартістю до 40 тис. дол. США або гірський автомобіль (спеціально виготовлений для гірських районів) марки "Ніссан" Х-терра з об’ємом двигуна 4000 куб. см. та вартістю 35 тис. дол. США за логікою Уряду мав би вважатися розкішшю тільки тому, що має двигун трохи більший, ніж у вищевказаних автомобілів.
Зрозуміло, що  автомобіль марки "Мерседес" з об’ємом двигуна 1600 куб.см. не потягне у гірській місцевості, навіть якщо він багато коштує. Для гірських районів та в інших районах за відсутності доріг потрібний простий і недорогий автомобіль з потужним двигуном, який за цих умов є необхідністю, а не розкішшю. Тим більше, що за нього вже сплачено і кожного дня сплачується за пальне, якого він потребує набагато більше, ніж розкішний автомобіль будь-якої брендової марки  з меншим об’ємом двигуна. За умови неухильного зростання цін на пальне та на запчастини, вже сьогодні, ці порівняно недорогі великолитражні позашляховики  стають "вічними", тобто "непродаваємими". Крім того, Уряду також необхідно врахувати, що на вітчизняному автомобільному ринку все частіше з'являються автомобілі нового покоління, так звані "гібридні" автомобілі з двигуном 1400 куб.см., вартість яких перевищує 120 тис. дол. США. Незважаючи на малий об’єм двигуна такий автомобіль є потужнішим за автомобіль з 4 - літровим двигуном. З'явилися також автомобілі з можливістю зміни потужності двигуна. У таких автомобілях конструктивно передбачена можливість зміни потужності двигуна за рахунок зменшення його об’єму шляхом відключення одного з блоків циліндрів. Як тоді бути у цій ситуації ? Ми навіть не вдаємось до аналізу авторинку з боку транспортних засобів, що обладнані турбіною і при відносно невеликих об’ємах видають “на гора” потужності двигунів неспівставні з атмосферними версіями так само як і неспівставна їх ціна.
За таких умов єдино справедливим рішенням стає повернення до вимірювання  багатства або розкоші у грошовому вимірі. Формула справедливості дуже проста. В основі нового податку для автомобілів повинна бути покладена вартість автомобіля під час першого продажу (згідно угоди про  купівлю – продаж), помножена на коефіцієнт інфляції та коефіцієнт, який враховує рік випуску автомобіля, а не кубічні сантиметри двигуна, вага або довжина автомобіля тощо.
Якщо навіть вважати, що будь-який автомобіль є розкішшю, то необхідно обкласти податком усі автомобілі, незалежно від його вартості, але враховуючи цю вартість при нарахуванні податку з урахуванням коефіцієнта інфляції та року випуску автомобіля. За умови бажання Уряду  полегшати життя середньому класу, треба було спочатку визначиться з порогом вартості автомобілів, які підпадають під оподаткування незалежно від марки та об’єму двигуна автомобіля. Таки дії Уряду були б усім зрозумілими.
Якщо комусь кортить знову використовувати в якості аргумента об’єм двигуна автомобіля, тоді необхідно на одному рівні з літражем автомобіля, який підлягає оподаткуванню, визначитись щодо іншого показника – початкової продажної ціни автомобіля з урахуванням коефіцієнтів, які будуть враховувати інфляцію та роки його експлуатації. Тоді у цьому є якась логіка. Наприклад, оподаткуванню підлягають автомобілі з двигуном об’ємом 3400 куб. см і більше з початковою ціною продажу більше ніж 80 тис. доларів США з урахуванням вищевказаних коефіцієнтів.
Якщо вважати, що будь-який автомобіль є засобом для пересування, необхідно оподатковувати лише дорогі брендові (розкішні та "наворочені") автомобілі з початковою продажною ціною вище 60 тис. доларів США і вище незалежно від об’єму двигуна. У такому випадку можна вважати, що такий автомобіль є не тільки засобом для пересування але одночасно і розкішшю, який є недосяжним для більшої частини населення.
За умови ігнорування Урядом подібних  підходів, з урахуванням зростання цін на пальне та запчастин, недорогі позашляховики з об’ємом двигуна більш ніж 3400 тис. куб. см. зможуть перетворитися в нікому непотрібні предмети, які продати буде неможливо, а їх власники перетворяться на вічних платників податків, оскільки будуть змушені кожного року  його сплачувати.
Відомо, що несправедливий закон компенсується його невиконанням, але при цьому треба враховувати, що одночасно зростає кількість неплатників податків та нікому не потрібних автомобілів на штрафних майданчиках.
Власники позашляховиків  купуючи автомобіль навіть і не уявляли, що знову з'явиться новий закон, за яким прийдеться платити за "зайві" кубічні сантиметри об’єму двигуна, але Закон, як відомо, зворотної сили не має.
В умовах неможливості продажу таких автомобілів за реальною ціною їх власники будуть постійно нагадувати Уряду про необхідність дотримання прав людини.
Також переконаний, що в Уряді, рано чи пізно, виникне необхідність створення ще одного державного органу, який буде зообовязаний викупати такі автомобілі. Але хто їх потім купить та за яку ціну?
Може краще заздалегідь відмовитися від запропонованого підходу і скористатися попереднім досвідом, аби уникнути зайвих непорозумінь з цього приводу ? ...
 
Олександр Кармазов