І ЗНОВУ ПРО ВИБАЧЕННЯ

Я знов повертаюсь до славнозвісної передачі пана Шустера 30 вересня цього року, точніше до статті «Неєвропейська Європа?», яку  2 жовтня «виложив» на ДД шановний автор ToiSamiy. Як не дивно, але коментарів було обмаль. Невже це настільки не цікава тема, що підняв автор даної статті? Хочу сказати пару-тройку слів з цього приводу, позаяк все це не поміщається в коментар.
 
Отже, від нас вимагають (не просять, не пропонують – вимагають!) вибачитися за те, що під час Другої світової війни німецькими націонал-соціалістами та їх посіпаками різних національностей, в тому числі і етнічними українцями, провадились масові знищення євреїв в Бабиному Ярі, Львові та інших містах і селах України. Особисто я вважаю, що за такий звірячий злочин, вбивство людей по національній ознаці («етнічні чистки») кара може бути тільки одна – «на горло». Потрібно вшановувати пам'ять безвинно убієнних в Бабиному Ярі мирних жителів, жінок, дітей, літніх людей (євреїв, яких було більшість, українців, росіян та інших національностей). Це, впевнениий, навіть не підлягає обговоренню, так би мовити…
 
Але я не розумію за що повинна держава Україна вибачатись перед євреями усього світу? За те, що Бабин Яр розташований на її території? Що, держава Україна організовувала такий собі маленький Холокост, так би мовити, локальний? Чи може в Україні антисемітизм возведений до рангу державної політики, як це було при Сталіні в СРСР? Чому той самий Ізраїль не признає факту Голодомору 1932-1933 років, який знищив по різним оцінкам від семи до дев'яти мільйонів українців, в основному селян? Що, пам'ять українців, що прийняли таку страшну смерть, смерть від голоду, не треба вшановувати, а треба вшановувати тільки євреїв, що загинули внаслідок Холокосту? І тільки перед євреями всі повинні вибачатись? Незрозуміло…
 
Мене дуже здивував вираз обличчя Червоненко, сповнений ненависті, коли виступили зі своїми, цілком справедливими запереченнями Іллєнко («Свобода») і Корчинський («Братство»). Порошенко трохи стримувався, але було помітно, що все те, що казали націоналісти йому теж дуже не подобалось. Неприємно здивував також і наш перший президент, пан Кравчук, який доволі цікаво висловився на захист хасидів, котрі зараз святкують єврейський Новий рік в Умані. Цікаво, наші паломники, що відвідують християнські святині в Ієрусалимі, там теж себе так нагло ведуть? Не думаю…
 
До слова, цікаво як хасиди взагалі ставляться до України? Які у них, так би мовити, «творчі плани», щодо нашої землі? Які вони спроби робили і роблять в цьому напрямку? А ось які: «Були навіть спроби, щоправда, якісь несміливі, створити «дім Ізраїлів» на землях України. Ви гадаєте випадково нашу столицю перенесли до Харкова з Києва, а останній вирішили готувати під «новий Єрусалим» на тій підставі, що колись місто перебувало в руках хозарів? І навіть ім’я йому придумали – Ціон. Велику роль тут відігравали хасиди – реакційна секта талмудистів. Але Господь не допустив… Потім, після розгрому сіоністської когорти Троцького, ви думаєте випадково майже водночас сталося три події: Кагановича відкликали до Москви, столицю Україну повернули до Києва, а в Приамур’ї визначили «землю обітовану» хозарів (адже тюрки-хозари прийшли звідти) – створили там Єврейську автономну область?
У повоєнні роки перевагу почали надавати Палестині. І саме СРСР у 1948 році запропонував створити там державу Ізраїль. А перший прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меір хіба не з України? А Моше-Даян, що розгромив єгипетську армію хіба не випускник радянської військової академії?» (Ю.Канигін, «Шлях аріїв»). До речі, той самий Лазарь Каганович, якого відкликали з тодішньої столиці України Харкова до Москви, особисто керував Голодомором в Україні. Це на його совісті і на совісті його підлеглих ці мільйони жертв Голодомору. Зауважте, в 1932-1933 роках СРСР ні з ким не воював. Українських селян морили голодом в мирний час – чи не геноцид народу це в чистому вигляді? Етнічної сторони цього питання – національності Кагановича та його підлеглих я би зараз не хотів торкатись. Проте…
 
Стосовно «сіоністської когорти» Троцького (Бронштейна). Цікаво, що він, виходець з України, думав з цього приводу? А ось що: «Ми повинні перетворити Росію в пустелю, населену білими неграми, котрим ми дамо таку тиранію, яка не снилась ніколи самим страшним деспотам Сходу. Різниця лишень в тому, що тиранія та буде не справа, а зліва, не біла, а червона. В буквальному сенсі цього слова червона, бо ми проллєм такі потоки крові, перед якими здригнуться і поблідніють всі людські втрати капіталістичних воєн. Найкрупніші банкіри із-за океану будуть працювати в тісному контакті з нами. Якщо ми виграєм революцію, розчавим Росію, то на погребальних обломках її укріпим владу і станем такою силою, перед якою весь світ опуститься на коліна. Ми покажем, що таке справжня влада. Шляхом террору, кривавих бань ми доведем російську інтелигенцію до повного отупіння, до ідіотизму, до тваринного стану… А поки наші юнаки в шкіряних куртках – сини майстрів-годинникарів з Одеси і Орши, Гомеля і Вінниці, - вміють ненавидіти все російське. О, як чудово, як неперевершено вони вміють ненавидіти! З якою насолодою вони фізично знищують російську інтелигенцію – офіцерів, інженерів, вчителів, священників, генералів, академіків, письменників!» (з раннього Троцького). Яка жахлива людина! Та чи людина це?!
 
До речі він не тільки писав, але й здійснював все це на практиці однак. Принагідно зауважу, що йому, Троцькому, а також іншим «революціонерам» (доречніше – заколотникам) ми всі бувші жителі СРСР, українці зокрема, дуже багато чим зобов'язані. Не тільки тими 110 мільйонами жертв за весь час «червоного режиму», причому 66 мільйонів з них загинули не внаслідок бойових дій, на громадянській, другій світовій, в різних локальних конфліктах, а внаслідок «червонного террору», сталінських репресій тощо, але й іншим «дрібничками». Наприклад, День Великої Соціалістичної Революції, який ми святкували впродовж семидесяти років дивним чином співпав з днем народження Троцького. Це треба – таке співпадення! До речі, цю «революцію» фінансували американські банкіри, в першу чергу Ротшільд (з німецької – «червоний шильдік, вивіска, фетиш, обманка тощо), тому і озброєні «революціонери» з тих пір почали називати Червоною Армією (знов таки дивне співпадення, чи не правда?). З п’ятикутною зіркою взагалі все просто – це всього-навсього «обрізана» зірка Давида. З тої самої «художньої майстерні» і «наші» символи трудової звитяги – Серп і Молот. Але найцікавіше я вважаю інше, а саме те, що ми до сих пір всі, кожен в своїй мірі, бійці Трудової Армії (по Троцькому). Тобто бійцям цієї Трудової Армії платили, хоч мізерну плату, проте платили! Рядовому трудармійцю платили спочатку 17 керенок, потім інших грошей (їх було багато) але 17 або еквівалент, що дорівнює 17. Червоноармійцям на фронтах Другої світової теж платили 17 радянських рублів (так, так, Сталін платив гроші бійцям і командирам, в тому числі і премії за підбиті літаки, танки тощо). Зараз в нас так званий «неоподаткований мінімум» дорівнює 17 гривням (це ж треба, знов співпадення!). В нашій вже незалежній державі міняються президенти, ще частіш прем’єри, проте «неоподаткований мінімум» незмінно дорівнює 17 гривням. Можна запитати в любого бухгалтера і він вам скаже, що це саме так і уточнить дату виникнення «неоподаткованого мінімуму». Якщо не полінуватись, то можна дуже легко знайти «містику» числа 17…
 
Ну, і наостанок, попрошу опонентів навести щось подібне, опубліковане українськими духовними чи політичними лідерами по відношенню до євреїв, до наступного: «1925 року в Нью-Йорку побачила світ книга представників «культурного єврейства» - письменника С.Рота й політичного діяча І.Зангвіля «Нині й назавжди». В ній автори подають таке пророцтво: «За багатостолітнє зневажання в Європі, особливо в Росії, з’явиться месник. Він знищить Європу. Помилувані будуть лише немовлята й неписменні». Окремо говориться й про Україну – «центр слов'янського світу». «Україну Він (месник) перетворить на страхітливу пустелю. Всі молоді жінки – українки перед смертю будуть зґвалтовані в пам’ять про злочини, які коїлись тут колись проти беззахисного єврейства” (Ю.Канигін, «Шлях аріїв»). Цікаво було би погортати однак…
 
Отже, можна без кінця звинувачувати один одного, тому що впродовж тих багатьох сотень років сумісного проживання євреїв і українців останні теж були далеко не «білі та пухнасті»: Хмельницький у 1648 році, гайдамаки, єврейські погроми та інші криваві сторінки історії. Проте, зараз ми живемо поруч, дружимо (частіше, чим навпаки), існує дуже багато змішаних шлюбів. Впевнений, ми, українці, росіяни і євреї просто приречені жити в мирі і злагоді, у взаємоповазі, позаяк ми нікуди один від одного не подінемось (тут не треба бути пророком). Чи я помиляюсь?...
 
Моя особиста думка така – вибачитися за Холокост перед євреями треба (правий був пан Порошенко, який стверджував, що вибачення – це не ознака слабості держави, це ознака її сили), хоча, чесно кажучи, ми, держава Україна, дуже мало дотичні до цієї жахливої трагедії. Але, разом з тим, ми маємо повне право вимагати не тільки вибачення за Голодомор, але і його визнання Ізраїлем, Росією та іншими державами. Вірніше – не маємо право, а ми повинні це зробити. Не повинно існувати ніяких подвійних стандартів!
 
Отож бо і воно.