Методичка для колумніста.


Методичка для колумніста. У сучасному складному політично-публіцистичному житті, як ніколи назріла необхідність грамотного і технологічного підходу до основної діяльності тих, хто носить високе звання журналіста чи політтехнолога. Основною проблемою цих професіоналів є, як і у багатьох інших, проблема нестачі часу і фізичних можливостей для ширшого захвату більшого шматка. Поки неозорі лани «капусти» розгортаються за помахом рук головних сіячів та угноювачів політичних полів, у справжнього професіонала нема права пропустити хоч один рядок і не зрубати, хоч пів качанчика. Та бракує часу на охоплення все більшої діляночки – творчість з’їдає його!
 
Тому, на допомогу заготівельнику «капусти», має прийти технологія. Рубати її можна механічним способом. Саме цьому – оптимізації діяльності дітей акули пера та білана капустяного і служить ця коротенька рекомендація, де вказано як, для кого і про кого варто писати в сучасній Україні з найповнішою віддачею.
  
****
Найбільш потрібним і вигідним є писати ПРО Ющенка. Писати ДЛЯ Ющенка – викопати собі яму. Тому «для» – тільки під псевдо і тільки з передоплатою. Отже, ми визначилися – про, про, і ще раз – про Ющенка.  Це універсально і підходить будь-якому штабіку – від Богословської до Конотопської…, тобто, Вітренко. Писати про Ющенка суцільне задоволення. Ющенко – втілення доброго зла. Воно немічне. Ющенка можна звинуватити у чому хочеш – від змови з МВФ, яка шкодить Країні взагалі і Тимошенко - особисто і до пішого походу в Зарваницю на молитву, яка теж шкодить Країні взагалі, і Тимошенко, відповідно, особисто.
 
Ющенко рятує кажанів замість того, щоб рятувати країну. Ющенко лазить на Говерлу. Ющенко збирає глечики. Ющенко тягне країну в НАТО. Ющенко гальмує просування країни  в НАТО. Ющенко розводить бджоли. Ющенко має мотоцикл. Ющенко п’є кока-колу з Байденом. Ющенко – не мужик. Ющенко плямкає губами. Ющенко задуже любить Голодомор. Ющенко не дуже любить Голодомор.
 
Уже тільки перелік цих та інших мерзенних якостей ефективно допомагають вам легко набити зо три тисячі знаків. А три тисячі знаків – це впевненість у завтрашньому дні, бо лишні три тисячі легко дозволяють розділити ті два з половиною спірних факти, що  є у вас в розпорядженні аж на три статті, загальним обсягом у сім-вісім тисяч знаків. А це не так уже й мало, особливо, якщо обіцяють взяти пару статей одразу. Ющенко – хороший матеріал!
 
Мало не забув! Син Ющенка! Такий кльовий бонус мають не усі політики. Це шикарний персонаж. Про нього можна писати, навіть замість самого Ющенка!  Уявіть собі – в Києві сталась якась бійка. Ви не знаєте, що це за бійка, де ця бійка і чи була вона взагалі. Але чи винуватий у ній син Ющенка?! Тільки одне це питання уже дає підстави на непогану статтю у, як мінімум, п’ять тисяч знаків, де аргументовано можна довести, що корупція в країні цвіте махрово, що рівень «беспрєдєлу» просто вражає, що мажори опухли остаточно, і не в Лозинському справа, а в системі, котру й уособлює Ющ і його мажор-синок. Шкода, що такі персонажі відійдуть вже за пів року… Шкода!
 
****
Писати для Юлії Володимирівни – це свято, яке завжди з тобою. Писати для Тимошенко, означає писати Святе Письмо. Відкидайте сумніви, вірте всьому. Пам’ятайте – ваше письмо ґрунтується на вірі і натхненне зі Штабу. Будьте сміливі і розкуті. Будьте покірні. Вам не вдасться перевершити ролики соціальної реклами від Уряду. Це досконалі послання, а ви – просто немічні ретранслятори в паперовій чи електронній формі, тому не намагайтесь копіювати бравурний тон з декламацією звершень. Зосередьтесь на тавруванні. Тавруйте все і всіх. Повірте, на кожного у світі є тавро. Тавр є небагато. Ось типовий перелік тавр (клейм), за допомогою яких можна легко і просто диверсифікувати світ:
Кучмісти
ПРдуни (ПРдони),  
Презики (Ющенята),
Нікчема,
Кремляді,
Нацики,
Кролик,
Гриць,
Тягнибакс.
Єврей (жид)
 
Усіх об’єднує одне – вони Заважають. Детально зупинимось на останньому. Тавро є універсальним. Практика показує, що від підозри у єврейській національності не зміг відмитись ще ніхто у світі. За останні 50 років найефективніші універсальні клейма, від яких НІХТО не зміг відкараскатись – ЄВРЕЙ і АНТИСЕМІТ.
 
Надзвичайна краса цих взаємодоповнюючих понять (часто оксюморони зовсім ними не є) полягає в тому, що заперечити своє єврейство можна тільки в прямому ефірі у Савіка Шустера, гордо вийнявши з широких штанин пуцюрину. Проте, повна програшність цього варіанту, навіть коли єврейство стане не таким сліпучо ясним, є очевидною, бо якщо пуцюрина буде маленькою, то фігурант автоматично не може бути кандидатом на Батька Народу. А якщо пуцька буде великою, то це стане символом і прообразом страшних випробувань, які можуть випасти країні з обранням фігуранта Вождем і Учителем. Нормальні ж розміри поставлять всі домагання власника поза законом – виявиться, що у Кандидата взагалі немає достоїнств, необхідних для управління країною. Пам’ятайте, що тавро «єврей» жодним чином не стосується Тієї, кого наклепницьки називають онучкою Капітельмана. За відсутності місця обрізання – тавро не прилипає.
 
У випадку ж,  якщо хтось таки відмовиться показати пуцю «на живо» - сміливо називайте його антисемітом і греко-католиком. Ці слова у поєднанні діють на Донбас з Кримом, як звання «оберштурмбанфюрер СС».
 
Отже, ви не просто пишете для Тимошенко – ви тільки надихаєтесь Нею і поширюєте благу новину. Ви творці Нової Віри. Людина не може безконечно довго вірити в три риби, п’ять хлібів і ковбасу по два двадцять. Дайте їм нову віру – в Перевиконання Бюджету і Долар По Шість П'ятдесят. Дайте їм віру в те, що прийде день, коли закриються виборчі дільниці і почислені будуть бюлетені, і поділені, і ніхто більш не заважатиме Їй, і настане Царство Істини, і йому не буде кінця, принаймні – конституційного, бо застарілу Конституцію, яка остання заважатиме Їй принести щастя всьому народу, відмінять. Амінь.    
 
****
Віктору Федоровичу Януковичу потрібно писати коротко і страшно, як писав Стефаник. Стефаник помер так і не познайомившись з Віктором Федоровичем, тому йому пишуть Ганна Герман і Дмитро Табачник. Герман пише коротко, Табачник – страшно. Віктор Федорович ніколи не читає, що пише для нього Табачник – в суфлер воно не влазить, наголоси той не розставляє, тому практичного значення писня Табачника не має.
 
Так як для Віктора Федоровича писати є кому і фіг туди влізеш, доведеться писати про Віктора Федоровича. Прибутковою цю справу зараз не назвеш, перспективною – тим паче. Врожайний 2004-й минув так блискавично, наче 10 кроків назустріч людям зробили. Отже, найкраще про Віктора Федоровича писати добре або нічого. Коли про Віктора Федоровича не писати нічого – результат кращий. Він відходить з інформаційного поля і в пам’яті народу залишається Добрим Духом з Минулого, який, наче Тінь Батька Гамлета сумовито висить над рідними териконами, забезпечуючи стабільність. Насправді ж Віктор Федорович став пам'ятником собі. Монументальним, красивим, загидженим яйцями і зайвим в антуражі сучасного українського політикуму, достоту, як Ленін з Бесарабки.  
 
****
Володимиру Литвину писати не треба. Не треба, не треба! Володимир Михайлович сам може посидіти в інтернеті і забадяжити такий реферат – закачаєшся. Володимир Михайлович потрібен не тільки Україні, а й собі самому. Це настільки різносторонній, універсальний та компромісний чоловік, що за окремий поміркований гонорар він сам на себе напише пасквіль. А потрім сам його спростує. В іншій газеті, за інший, природно, гонорар.
 
Володимир Михайлович все збирає про запас, навіть неприємності. Він має компромат на всіх, а на себе має найбільше. Залишилось тільки знайти, кому цей компромат продати. Так що для Литвина вам не світить написати ані пів слова. А про Литвина… А про Литвина колись вже написав Мельниченко, а воно нікому нахрін не треба. Зате, країні й далі потрібен Литвин!
 
****
Найважче писати для Гриценка. Власне, про нього написав Маркес своє «Полковнику ніхто не пише». Ні, ні! Справа не у грошах. Для допомоги Гриценку – слід подолати його шалений спротив. Анатолій Степанович міцний горішок і не дається просто так! Щоб йому допомогти – слід подолати грамотно розставлену ним самим і його симпатиками кругову оборону.   Анатолій Степанович не підпускає до себе аби кого. Власне, нікого не підпускає. Передбачається, що Анатолій Степанович все зробить сам – сам балотується, сам пройде виборчу кампанію, сам програє. Якщо зможе – сам усе для себе напише. Самурай – воїн добрий. Правда, з нього найкраще виходить камікадзе. А камікадзе – воїн одноразовий.
 
Коли пишете про Гриценка (для не вийде – він не дасть ні за яких умов!) пишіть смиренно. Пишіть про нього добре, бо, їй-бо, нема чого злого написати. Я навіть міг би написати йому щось хороше, бо, правдоподібно, за нього й проголосую. З цим полковником можна буде останніми тримати оборону Маріїнського в обложеному Києві. В розвідку з ним не підеш – не візьме. В еміграцію він не поїде – його не візьмуть. Бути з ним  останнім захисником Києва, принаймні – не соромно було б. Полковнику ніхто не пише. Просто Полковнику ніхто і нах не потрібен.
 
****
Писати для Арсенія Петровича Яценюка слід креативно, бо Арсеній Петрович думає, що він молодий, прогресивний і з почуттям гумору, а, як відомо, нема страшнішої речі ніж дати зрозуміти клієнту, що він не такий, як про себе думає. Взагалі, основне завдання журналіста чи політтехнолога – це точно вгадати, що про себе хоче почути клієнт. Як правило, він хоче почути про себе рівно протилежне від того, що є насправді. Тому про Арсенія Петровича пишемо, як про воєнного, красивого і здоровенного.
 
Це ситуація обернена від Гриценкової – той себе позиціонує силою інтелігентною та інтелектуальною, тому Арсеній Петрович хоче бути силою безмежною і в міру брутальною. Про Арсенія Петровича, отже, пишемо легко, розкуто і не соромлячись слів «хунта», «узурпація», «силовий сценарій», і «змова». Зважаючи на Фройда, усі потаємні бажання фігуранта видаємо за реальну ситуацію в країні, у зв’язку з чим,  кличемо його бодай придушити, якщо не доводиться реалізувати увесь перелік наведених скромних політичних девіацій. Так як, найбільшою мрією чемного хлопчика завжди було розмалювати мордяку в стилі «командо» і наваляти всім піздюлєй – доцільно розмалювати у срачкову смужку з елементами хакі, бігборди. Стиль «мілітарі» навдивовижу охоче приміряють на себе ті, хто не служив.
 
****
Коли ви пишете для Тягнибока, зверніть увагу на наступний простий асоціативний ряд: вулиця, ліхтар, аптека, змерз, замело снігом, групка людей, краща доля, Бідна Україна, Борці, Герої. Доцільно використати весь набір слів, щоб досягти бажаної повноти ефекту. Пам’ятайте, у цільової аудиторії повинен бути викид адреналіну, а не тестостерону чи естрогену, тому жодного слова про ту кляту .обану Юльку, чи, не менш клято .обаного Ющенка. Цей безперспективний секс, вироджений фігурантами Помаранчевої Сцени в інтелектуальний онанізм для нації, є абсолютно неприйнятним для націоналіста. Вам слід знати, що при гіпотетичній появі ґумових ляльок Ющенка чи Тимошенко, порядний націоналіст не грав би то дрантя за всі скарби світу, а просто подер би на німецкий хрест, як мавпа ґазету. Тому, адреналіновий удар має бути вдало скомпенсований ендорфіновою блокадою – життєстверджуюче «Слава Героям!» повинно прозвучати так, щоб від напруження міг тріснути екран ноутбука. Будьте обережні з електронно-променевими  трубками! Ця фігня при вибуху може травмувати не тільки москаля чи жида, а й питомого націоналіста.
 
Для пояснення, простий приклад поста в ЖЖ:
«Сьогодні приїхав в N. Цей милий карпатський край, запаскуджений совіцькою окупацією, засраний кучмівською владою, сплюндрований Ющенком і добитий Тимошенкою, таки живе. Уже двадцять років, як нема гранітного Леніна і Бетоний Бандера, посталий на центральній площі, пильно спостерігає, як всуціль патріотична влада, без жодного представника ВО «Свобода» нагло розкрадає місцеві землі.
 
Я дивлюсь, як у світлі ліхтаря кружляють нордичні силуети (тут можна вжити і старосвітське «сильвети» - воно з біса правильно і красиво!) сніжинок та сідають на вивіску «Аптека», яку  геть замело снігом…. Бідна моя Україно!!!
…Групка людей, яка приречено чекає маршрутки, ніколи не знатиме, що насправді вони чекають кращої долі. Але вона прийде!   Варто лишень згадати подвиг Борців і піти їх шляхом! Герої, повстануть!  
 
P.S. Голова місцевого осередку хотів сто тридцять баксів за поклейку плакатів. Прибуріли в корінь – а як же жертовність?!»
 
****
До Петра Миколайовича Симоненка доля надзвичайно іронічно поставилася. У тій великій країні, де Петро Миколайович виріс, змужнів і вперше одружився, простий член Комуністичної партії не мав великих шансів на хороший некролог від ЦК КПРС в центральній пресі з таким привабливим набором регалій, як «крупный государственный и общественный деятель СССР, стойкий, несгибаемый коммунист-ленинец, лидер советских коммунистов, видный деятель международного коммунистического и рабочего движения, член Политбюро с … года…., вождь и учитель, генеральный секретарь….; явилась тягчайшей утратой для Коммунистической партии Советского Союза, трудящихся всех Республик СССР и международного коммунистического и рабочего движения…».
 
Зараз, у незалежній Україні, в Петра Миколайовича є всі можливості для шикарного некролога від ЦК КПУ але, з особистих побутових і, навіть можна сказати, дрібнобуржуазно-аморальних причин, нема жодного бажання мати такий некролог. А, естетика комуністичних борців за світле минуле не допускає написання для вождя чогось іншого, як хороший некролог. Вищий прояв народної любові і особистого тріумфу – медалі на подушечках за лафетом покритим червоним оксамитом – Петро Миколайович в гробу бачив. Тому, для Петра Миколайовича залишається написати тільки ПСС, ну, на крайняк – «Капітал». Завдання відповідальне, будь – кому не доступне. Більш того – кандидатура на його виконання уже давним – давно є. Вона близька до тіла видатного і незламного, тому там нічого ловити, особливо всіляким фіфам, які про себе занадто високої думки. Там плавали – знають…
 
****
Існує така думка, що той хто пише, відповідальний за того, хто платить гонорар.  І відповідальний не перед собою, не перед ними, а перед…
А перед ким?!
 
Це було питання для самоконтролю. Відповідь в кінці. Не підручника – життя.


Канаріс (29.07.2009) durdom.in.ua