Міліцейський дурдом, або «Голий пістолет» по-дніпропетровськи

Замість епіграфу:
«Я шизію з цього»
/фраза героя кіноактора-коміка Леслі Нільсена (Царство йому Небесне) - поліцейського Френка Дребіна з «Голого пістолету»./
 
Автор пропонує читачам «Дурдому» міліцейську сагу в 9-ти епізодах. Це така собі "Поліцейська академія" та "Голий пістолет" разом взяті і по-дніпропетровськи. Комедія абсурду "в реалі". Всі події відбуваються насправді, без жодної вигадки.
 
"Ругаешься, шумишь, выпивший - админнаказание!"
Колишній генеральний прокурор України,
народний депутат Святослав Піскун.
/ШУСТЕР-live, ТРК "Україна", 12.05.2010/
 
Епізод І
 
Міліцейський Шелест
 
Черговий дніпропетровського міського відділу міліції № 7 лейтенант Шелест одноосібно скасовує законодавчу норму про заборону розпиття спиртних напоїв в громадських місцях, а коли йому телефонують зі скаргами на порушення спокою і тиші в нічний час, вичитує громадян за те, що наважилися його потурбувати. Відтак ті, що потерпають від галасливої компанії бешкетників у пізню пору, звертаючись до вартових порядку, самі ризикують наразитися на образи і протоколи.
 
Проблема, про яку йтиметься, а саме - неможливість заснути від галасливих компаній п'яничок у дворі - не є ексклюзивною для якоїсь конкретної адреси. Це досить поширене явище в українських містах і містечках. Але в даному випадку історія з викликом міліції до порушників спокою набула настільки абсурдних і потворних форм, що важко піддається осмисленню, бо вона зайшла далеко за межу як закону, так і здорового глузду.
 
Галасливі посиденьки у спільному для декількох багатоквартирних будинків дворі в робітничому мікрорайоні по вулиці Героїв Сталінграда на 12 кварталі давно є традиційними. Вони відбуваються тут вдень і вночі. Одна компанія зміняє іншу. Учасники ледь не цілодобових свинств на лавках за столиком просто неба відрізняються віковою категорією і статтю, але всі однаково нестримні в емоціях.
 
Свої застілля вони не мислять без пива та горілки під нехитру закуску, співів, бурхливого з'ясування стосунків, гучного сміху, а буває, й істерик з надривним плачем. Періодично з місця безупинного "свята життя" роздається передзвін порожньої скляної тари, яка цілими батареями складується під столом. Коли ж її стає надто багато, її розкидають по дворі, через що земля та асфальт усіюються уламками скла.
 
Фізіологічні потреби ця публіка справляє тут же, під деревами. Якщо вдень їхній гамір розчиняється у вуличному шумі міста, то вночі він стає нестерпним, бо пронизує все навколо, цілковито заповнюючи собою темряву. Через це неможливо заснути, або якщо це вдалося зробити в перервах між бенкетами, то неминуче прокидаєшся, щойно за столик всядеться наступна зміна.
 
Кількість звернень з цього приводу як письмових, так і усних до найближчого відділку міліції за всі роки існування проблеми давно сягнула сотні. Міняються чергові, дільничні, начальники відділення, але гаряча точка залишається такою, як і була.
 
Про дієвість письмових заяв з підписами жителів свідчить такий епізод. Декілька років тому з Бабушкінського райвідділу надійшов лист, в якому повідомлялося, що задля вирішення проблеми міліція планує провести загальні збори мешканців прилеглих будинків. Все ніби добре і слушно, якщо не враховувати той смішний факт, що послання надійшло на два тижні пізніше за дату, на яку міліцією був призначений спец-захід.
 
Отже, ніхто його і не збирався проводити. Вартові порядку відписалися, наскільки їм вистачило фантазії і почуття гумору. В наявності останнього в міліціонерів з міськвідділу № 7 люди, які вчергове потерпали від галасливої компашки за столиком у дворі, мали нагоду переконатися, коли обіцяний з хвилини на хвилину екіпаж ППС, прибув за дві-три години після виклику.
 
До того часу п'янички самі від себе втомилися і розійшлися, а виснажені безсонною ніччю нарешті поснули. Одначе відійшовши у світ Морфею, були відразу ж пробуджені дзвінком у двері. З порогу міліціонери з єхидною посмішкою на вустах запитали:
 
- Викликали? Ми приїхали. А де ж ті, що вам спати не дають? Подивіться: у дворі нікого немає і тиша навколо…
 
Ну не 12-й, а суцільний "95 квартал".
 
Звертає на себе увагу наступна деталь. Кількість виїздів нарядів на місце пригоди за весь час приблизно дорівнює кількості невиїздів. Але ж навіть приїжджаючи, міліція обмежується лишень усними зауваженнями і з відчуттям виконаного обов'язку їде геть. А компанія, як сиділа, так і продовжує сидіти. Відтак користь від виклику - нульова.
 
За цей час бешкетників можна було всіх перештрафувати, а когось й посадовити, вирішивши в такий спосіб проблему.
Одначе до протоколів ніколи не доходило. Парадокс, але якщо такі і писалися - то виключно на тих… хто викликав міліцію.
 
Скаржники кожного разу детально розповідали про відсутність в них судимостей, де народилися, як вчилися, чим займаються зараз. В той же час на дворі галасливі розваги тривали. Коли ж запитували, чому складаєте протокол в квартирах, а не на вулиці за столиком, чули у відповідь:
 
- Такий порядок.
 
Єдиним міліціонером, від якого люди отримували дієву допомогу, був на той час старший лейтенант, а нині майор - Олег Бєсов.
Той ввічливо поводився з добропорядними громадянами, завжди реагуючи на їхні звернення, і, будучи суворо-грізним до правопорушників, знаходив на них засоби впливу. Після його виховної роботи у дворі встановлювався порядок на два-три тижні.
Правоохоронець справляв враження такого собі квартального шерифа в найкращому смислі слова. На жаль, його давно перевели на іншу дільницю в районі. З тих пір на тутешніх пияк управи немає.
 
Котрий за ліком рецидив стався 5-го травня минулого року.
 
Він припав на чергування лейтенанта Шелеста. Слід зауважити, що тієї пори саме йому випадало приймати виклики зі згадуваного місця пригод. І це чомусь стало нервувати правоохоронця - і чим далі, тим дужче.
 
Тієї ночі, десь між першою і другою годинами, екіпаж ППС приїжджав двічі. У прем'єрний виїзд міліціонери зробили зауваження бешкетникам, не виходячи з машини - кинули декілька фраз, відкривши дверцята і поїхали. Компашка почала гудіти ще більше, ніж до того.
 
Природно, довелося викликати повторно. На цьому етапі Шелест почав проявляти незрозуміле своїм походженням роздратування, що поступово переростало в гнів. Міліціонер спілкувався на підвищених тонах, висуваючи безпідставні претензії. Одначе таки знову направив екіпаж.
 
Прибулі міліціонери, теж неабияк роздратовані повторним викликом, використовуючи ненормативну лексику, повели з порушниками спокою куди більш змістовну бесіду.
 
- Почему нас уже второй раз сюда вызывают, а? Нам что, делать нечего? - виховували своїх підопічних вартові порядку. -  А ну - в машину!.. Или вас поднимать?
 
Хтось почав проситися, що більше не буде, бо вже йде додому.
 
- Нет, мы в первый раз вас отпустили, по-человечески, - наполягали правоохоронці.- Но вы ж по-хорошему не понимаете! Подъем!
 
І двох таки забрали. Після цього послідувало три, а то й чотири дні затишшя, яке було перервано вніч з 11-ого на 12-те травня.
 
Близько другої години ночі довелося знову дзвонити в міліцію, а там… знову Шелест. Як же достойнику було не вибухнути! Щойно почув, звідки телефонують, відразу ж перейшов на крик:
 
- Вы опять?! Со своими оскорблениями?! Уличаете меня во всех земных грехах?!
 
- …?! Успокойтесь, пожалуйста. Кто вас оскорбляет? - відповідали йому. - Чем и как? Что по-вашему является оскорблением - обращение с просьбой принять меры к правонарушителям?
 
- …Милиция приехала, наказала, через полчаса они опять шумят, ну что мы сделаем? Мы ж не можем убивать их, понимаете? И сажать их за это - мы не сажаем, вы что, не понимаете?! Вы каждый раз меня учите, обзываете, говорите о том, что мы неправильно выполняем свою работу. В прошлый раз, когда я высылал сотрудников дважды, когда они забрали этих людей для протоколов…так вот этот же экипаж и сейчас работает. А ведь они тоже люди. Они тоже злятся на вас, понимаете?!
 
- На меня? А за что же на меня-то злиться?
 
- …Потому что вы постоянно… втихаря наблюдаете и никогда ничего не хотите сказать, где вы, из какой квартиры, что как… чтоб подойти с вами побеседовать...
 
- Со мной?
 
- Ну да!
 
- О чем? Вы что, ни разу не убеждались, что вас не зря сюда вызывают? Потому что всегда есть веская причина! Так о чем со мной беседовать? Разве это я нарушаю порядок, а не те, что за столиком во дворе? Я не понимаю, какие ко мне могут быть претензии? Но если вы так настаиваете на моем адресе, то вот он (скаржником були названі прізвище, ім'я та по-батькові, номер будинку і квартири - прим. авт.).
 
- Хорошо, я понял, - роздратовано продовжував Шелест. - Что сегодня происходит?
 
- То же самое, что всегда.
 
- Что происходит всегда - я не знаю! - продовжував Шелест, ніби вперше отримує такий виклик, хоча на початку розмови сам висловив своє бурхливе незадоволення щодо чергового звренення з відомого йому приводу.
 
- Буйство! Распитие спиртных напитков…
 
- Это не запрещено!
 
- Как это? В общественных местах с нарушением ночного спокойствия?
 
- Как конкретно нарушается общественное спокойствие?
 
- Выкрики, ссоры…
 
- То есть шумят, а что еще они делают?!
 
- Не дают спать.
 
- Не дают спать. Так, я понял. Компания молодых людей?
 
- С окна квартиры не видно. Голоса задорные.
 
- Хорошо, я принял ваш вызов.
 
Отже, як послухати Шелеста, то виходить, що перед тим як зателефонувати до міліції з приводу порушення спокою в нічний час у громадському місці особами, котрі розпивають спиртні напої, - слід добряче подумати, чи варто це робити. Чи сподобається цей дзвоник ясновельможному і надзвичанйо вразливому Шелесту? Чи не розгніває він його та співробітників ППС?
 
Перебуваючи на нічному чергуванні, Шелест злиться, що його турбують, закликаючи до виконання службових обов'язків - приборкання розбишак. Міліція гнівається, коли її викликають до правопорушників і робить винними тих, хто звертається з цим до неї. Де це бачено? Що за абсурд? Оце так "прошелестів".
 
І звісно, це ж не опозиціонерів після мітингів з українськими прапорами серед білого дня хапати. Тут якісь п'яниці о другій годині ночі галдять, то хіба можна їх чіпати? Нехай собі роблять, що хочуть - "распитие спиртных напитков не запрещено!".
 
Та й як же від телевізора у відділі відірватися? Скільки ж всього пропустиш за час виїзду. Судячи з фону, на якому говорить Шелест - "ящик" завжди включений. Якщо ж слухавку довгенько ніхто не бере, а потім на тому кінці дроту ніщо не фонить, то значить всі відпочивають - як можна переривати цей "священний сон"?
 
Тому напевно й зляться, бо і телевізор хочеться подивитися та й поспати не гріх. Щодо бешкетників за столиком - "что мы можем с ними сделать?". А повторні викликлики взагалі сприймаються за нечуване нахабство. Ті, хто так роблять, за логікою міліціонерів, самі заслуговують на складання щодо них протоколу. Оце так "правоохоронці".
 
Епізод ІІ
 

"Відчиніть, міліція!"
 
Вніч на 28 травня 2010 року чергова компанія молодиків у відповідь на застосування до них превентивного засобу впливу у вигляді жбурляння наповненого водою поліетиленового пакетику та послідуючим викликом міліції, відплатила мешканцям дев'ятиповерхівки викорчуванням домофону на вхідних дверях будинку.
 
Якби міліція, що приїхала близько другої години ночі, зафіксувала ім'я, прізвища та адресу проживання нічних гуляк, то можна було б бодай теоретично сподіватися на пошук винуватців та їхнє заслужене покарання.
 
5 червня 2010 року, до моєї мами приїжджала міліція. Вона сама її викликала. Щоправда, не стільки до себе, скільки до галасливої компанії п'яничок у дворі дев'ятиповерхівки, та все одно головні події розгорнулися не на вулиці, а в її квартирі.
 
Зазвичай виклик міліції відбувається близько опівночі, першої чи другої години ночі. Цього ж разу мати звернулася до міського відділу міліції № 7, що на 12 кварталі Дніпропетровська, о 22:45, коли стало очевидно, що гучні посиденьки під пиво та горілку, які розпочалися з вечора, не збираються закінчуватися.
 
Окрім безкінечного пустопорожнього базікання, нецензурної лайки та передзвону пляшок, особливо дратували регулярно повторювані напади різкого, розкотистого сміху одного з учасників цілодобового бенкету просто неба. Цей бовдур, судячи з його специфічного реготу, засідає тут постійно. От кому жити добре! Що б навколо не відбувалося, йому все одно весело.
 
Того вечора компашка святкувала акурат до приїзду міліції, яка прибула на місце за хвилин 20 після виклику. Піднявшись в помешкання, правоохоронці відразу ж поспішили заявити, що на дворі - нікого. І справді. Цікавий збіг: до приїзду екіпажу ППС п'янички безперервно сиділи 3-4 години, не менше. Коли ж машина заїхала у двір… там вже нікого не було. Відтак в центрі міліцейської уваги опинилася та, хто викликала міліцію.
 
Отже їй вкотре довелося відповідати на запитання, хто вона і що: де і коли народилася, скільки проживає в будинку, чим займається нині. "1946 рік, Хмельницька область", "з моменту заселення в 1972 році", "пенсіонерка" - відповідала мати.
 
- Ну і що ж у вас тут відбувається? - запитав лейтенант Маслій.
 
- А ви давно в міському відділі № 7? - уточнила мати.
 
- Десь рік, - відповів правоохоронець.
 
- Зрозуміло, тоді ви можете і не знати всіх подробиць цієї давньої і, схоже на те, безкінечної історії.
 
З цим мати вкотре вимушена була переповідати події останніх 5 років страждань від невирішуваної проблеми - гучних посиденьок за столиком у дворі - з пред'явленням колективних звернень з цього приводу мешканців будинку та відписок на них з Дніпропетровського міського управління УМВС України в Дніпропетровській області.
 
- Ну, я ж тут вперше, - зауважив міліціонер.
 
- Ви - так, вперше. Але таких до вас тут було чимало. І кожного разу я детально доповідала про мою біографію, обстановку на дворі, прийняті мешканцями будинку безуспішні спроби вирішення галасливої проблеми. Вже сил немає. Куди ж це все, в який пісок зникає?
 
Міліціонер провів в помешканні близько години. Пішов десь опівночі.
 
Боже, от якби ж хоча б половину цього часу колись міліція приділила б не тим, хто її викликає, а порушникам порядку. Натомість з тими, хто пізньої пори розпиває спиртні напої в громадських місцях, брутально лається, співає шансон, гучно регоче, обс…ає дерева і під'їзд будинку - профілактична бесіда, якщо можна її такою назвати, триває одну-дві хвилинки. Без "зайвих" протоколів та запитань "хто?", "звідки?", "де народився?", "де мешкає?", "чим займається?" і "чому тут - п'яний, дурний, галасливий - в нічний час?".
 
Як пояснити таку прискіпливу увагу до тих, хто потерпає від правопорушників, і зворушливо-трепетну лояльність до останніх? Що за психологічні досліди ставить міліція на жертвах нічних хуліганів та яку ціль переслідує? Якого результату очікує? І все це - попри відомі міському керівництву міліції публікації в Інтернеті з детально викладеною хронологією подій!
 
Правоохоронці проявляють  нечувану й незрозумілу своєю мотивацією благосхильність до нічних бешкетників і в той же час не допускає мирних, організованих заходів опозиції: з національними прапорами, на тверезу голову, серед білого дня без ніяких загроз (і навіть натяків на них) для громадського порядку.
 
Хто ж після цього ризикне назвати нашу міліцію нормальною? Вони і пальцем не поворухнуть вбік тих, хто давно на це заслуговує і кожної ночі проситься, але залюбки проломлюють черепи тим, кого самі привозять до відділків, висмикуючи з натовпу без будь-яких викликів і скарг на майбутню жертву.
 
То що таке наша міліція? Це правоохоронці чи "банда в погонах"? Міліція з народом чи проти нього? Вона на варті закону чи його порушників? Що за відомство ми маємо під вивіскою МВС: захисників порядку чи каральну структуру для добропорядних громадян та інакомислячих?
 
Епізод ІІІ
 
Концерт з мордобоєм
 
Чергова гучна пригода у дворі Героїв Сталінграда, 138, що на 12 кварталі обласного центру, сталася в ніч з неділі на понеділок - з 20 на 21 червня минулого року.
 
Як завжди розважальна програма, яка стартувала близько опівночі, розпочалася з концерту, веселих жартів і гучного сміху, але цього разу закінчилася мордобоєм.
 
Якби міліція відреагувала на виклик, який надійшов у міськвідділ № 7 о 01:10, то могла б і п'яні посиденьки припинити та й бійці запобігти, але правоохоронці вирішили не обтяжувати себе нічним рейдом, цілковито проігнорувавши звернення.
 
Більше того, коли бійка вже була в самому розпалі - а це сталося о пів на другу ночі - телефон МВМ № 7 був зайнятий. До міліції неможливо було додзвонитися протягом півгодини поспіль, тобто впродовж всього часу, коли здійснювалися такі спроби.
 
Нічне "караоке" зібрало багато співочих "талантів", добряче розігрітих алкоголем. Свої вокальні дані на повні легені демонстрували як жінки, так і чоловіки. Були в програмі і сольні номери, і хорові співи. Репертуар – найрізноманітніший.
Здавалося, пісенна програма через проявлену правоохоронцями байдужість до народної самодіяльності (хоча в міськвідділі і пообіцяли зазирнути на "вогник"), благополучно й безперешкодно триватиме надалі, хоча б і до самого ранку. Одначе, в чисельній компанії раптово виник якийсь конфлікт. Чи то музичні смаки розійшлися, чи якийсь інший форс-мажор, але спалахнула суперечка.
 
Особливо активним її учасником став дехто на ім'я Вова. На фоні гучного з'ясування стосунків воно виголошувалося безліч разів. Та спроби приборкати норовистого "вована" виявилися марними: вочевидь той був в угарі і ніщо не могло його зупинити.
Хвилин за 10-15 поєдинок завершився. Компанія розкололася: менша її частина - троє-четверо - поїхали в центр, а решта залишилася. Вони взялися жваво обговорювати інцидент, висувати версії, хто в ньому найбільш винен та втішати чи вже згадуваного, чи якогось іншого Вована, що скиглив на лавці. Розійшлися ще через годину-півтори.
 
Вранці, невільні слухачі концерту та свідки бійки подякували МВМ № 7 за надану можливість замість сну спостерігати чергове реаліті-шоу "У дворі". За одно і дізналися, кому персонально мають бути вдячні за це і проявлену кмітливість: прийняти виклик, пообіцяти екіпаж ППС, а потім - покласти на стіл телефонну трубку, щоб ніхто намарне не турбував. Від щойно заступившого на
вахту почули прізвище його нічного попередника.
 
Вранішній черговий пообіцяв передати Погрібному висловлені йому привітання разом з нагадуванням слів міністра про найстрашніший міліцейський злочин - не реагування на звернення громадян, за що суворий очільник відомства з телевізійних екранів пригрозив своїм підлеглим "голови знімати".
 
Епізод ІV
 
"Мєнтура" - дура!
 
Протягом першого тижня серпня 2010 року не було жодної ночі, якої б до міського відділу міліції № 7, що в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, не надходив би виклик зі скаргами на порушення громадського порядку у спільному для декількох багатоповерхівок дворі на Героїв Сталінграду, 138.
 
Кожної (!) ночі люди потерпали від галасливих посиденьок п'янюг як чоловічого, так і жіночого роду. Нещасні або не могли заснути, або, якщо їм це вдавалося у рідкісні хвилини затишшя, прокидалися від розкотистого сміху, зойків, передзвону пляшок, співу на повну горлянку пісень, бурхливого з'ясування стосунків на фоні безкінечного мату.
 
У відповідь на виклики міліція радила громадянам спати спокійно, не прислуховуючись до нецензурної лайки, передзвону пляшок, гомеричного реготу чи істеричних ридань. Іноді чергові змінювали свою позицію, як чули те, що відбувається у дворі за столиком, у телефонну слухавку, направлену на відкриті балконні двері.
 
- А-а, вот так? Ну тогда - да, нужно ехать, сейчас пришлю экипаж, - сказав якось майор Савченко.
 
Знаючи про небажання міліції займатися прямою своєю функцією з захисту правопорядку, перед тим, як зателефонувати до відділення, люди почали застосовувати превентивні заходи "народної самооборони", використовуючи для таких цілей поліетиленові пакетики з водою.
 
Ця "зброя" розрахована не на "ураження", бо навіть у випадку прямого попадання не здатна завдати ніяких ушкоджень, а має на меті лише звуковий вплив на атакований об'єкт, враховуючи шумовий ефект внаслідок розірвання пущеного з висоти "водяного снаряду".
 
Якщо спочатку це справляло враження на противника, то згодом він до цього звик і  вже сприймав жбурляння як додаткову для себе розвагу. Як власне, і приїзд ППС. Адже після візитів міліціонерів, нічого не змінювалося.
 
Більше того, однієї ночі люди бачили, як перед дверима гуртожитку на Героїв Сталінграда, 134, близько опів на першу ночі, стояв міліцейський джип, правоохоронці періодично з якимись аркушами паперу входили до будинку та повертались назад у автівку, а в цей час за столиком продовжувала, як ніде нічого, сидіти галаслива компашка. Цікаво, що наступної ночі картина в точності повторилася. То з якою ж метою використовується цей джип?
 
В ніч на 8 серпня 2010 р. міліція до столика приїжджала двічі. Один раз - взагалі просто так, мабуть лише для того, щоб проїхатися з вітерцем; другий, оскільки нічого не змінилося, за годину-півтори після першого виїзду - аби запитати в тих, хто сидів ім'я, прізвище, по-батькові, рік народження і адресу проживання.
 
Міліціонерам відповідали, ледь повертаючи язиком, все навколо в недопалках, пляшках, плювках та сечі, але оскільки на місці події не було жодного опозиціонера з державним прапором в руках та національній сорочці, а тільки одна галаслива п'янь, срань, дрянь - то і забирати до райвідділка було нікого.
 
Та й "навіщо"? Ніхто ж з цієї гидоти нічого проти Януковича не має, значить свої, рідні, одним словом - "бандюковичі"! Але і попри з'ясування прізвищ окремих представників тієї п'яної швалі, що кожної ночі, тільки вдумайтеся - кожної (!) та ще й якої спекотної ночі порушує громадський порядок і сон добропорядних громадян з прилеглих будинків - вони все одно залишаються для міліції…"невідомими особами".
 
Це слідує з отриманої на письмову скаргу відповіді в.о. начальника Бабушкінського районного відділу Дніпропетровського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області О.Ю. Кудрявцева, який серед іншого пише:
 
"До Вашого будинку були наближені маршрути патрулювання нарядів патрульної служби міліції, патрульної служби внутрішніх військ та БМШР "Беркут""…
 
Не вистачає лише моторизованої піхоти, важкої артилерії та винищувальної авіації. І при всьому при тому результат - нульовий. То навіщо нам потрібна така м'яко кажучи неповносправна міліція? Чи не забагато в нас дегенеративних дармоїдів в погонах? МВС Анатолія Могильова взагалі здатне виконувати якісь функції, окрім як серед білого дня оточувати та бити кийками чи то по голові, чи то по ногах пікетувальників-опозиціонерів у вишиванках з синьо-жовтими стягами?
 
Епізод V
 
Лейтенант Шелест: "Меня обосрали на всю страну!"
 
Так  черговий Дніпропетровського міського відділу міліції № 7 лейтенант Шелест власною персоною дослівно і "елегантно" відреагував на котре за ліком звернення зі скаргами на порушення громадського спокою у дворі будинку № 138 по вул. Героїв Сталінграда, вочевидь маючи на увазі цілий цикл критичних публікацій в Інтернеті (мабуть про це його поінформувало начальство), присвячених проблемі, що через бездіяльність та неадекватну реакцію міліції, розтяглася на роки.
 
Тим часом наступний інцидент зі, схоже, безкінечної серії пригод у дворі за столиком на Героїв Сталінграда, 138, стався на світанку, в понеділок, 9 серпня.
 
Знову ті ж самі, "невідомі" міліції особи з добре відомими жителям будинку чоловічими і жіночими п'яними голосами, звуками відкорковування пляшок та передзвоном пустої тари підірвали нічну тишу близько четвертої години ранку.
 
Попереджувальний перед викликом міліції захід у вигляді жбурляння наповнених водою поліетиленових пакетиків призвів до гучних, на весь квартал, погроз у відповідь: "Я щас кому-то кину, бл*дь, пидар-р-расы!!! За*бали на х*й!!! Гандоны *баные!!!".
 
Тоді "гандони" зателефонували у міліцію. В міськвідділі № 7 сказали, що машина ППС на проспекті Карла Маркса, тобто в центрі міста, а тут, на околиці, з'явиться нескоро. Допомоги від правоохоронців так і не дочекалися.
 
На щастя, незабаром самі п'янички втомилися і пішли трохи перепочити. Скориставшись паузою, відпочили і ті, хто не міг заснути.
 
Та сон їх був не довгим. Ранок понеділка, десь годині о сьомій, бешкетники розпочали дружньою і досить чисельною "оперативною" нарадою за тим самим столиком з новою батареєю принесених з собою пляшок - білих та зелених.
 
"Підараси" знову зателефонували в міліцію, аби вона нарешті познайомилася з вічно невідомими для неї особами, яких не може встановити вже котрий рік поспіль, попри, як йдеться у листі-відповіді в.о. начальника Бабушкінського районного відділу міліції О.Ю. Кудрявцева, "наближенння до будинку (Героїв Сталінграда, 138) маршрутів патрулювання нарядів патрульної служби міліції, патрульної служби внутрішніх військ та БМШР "Беркут".
 
Черговий міськвідділу № 7 пояснив, що от-от має відбутися перезмінка. Він сказав, що все записав і обов'язково передасть це звернення наступній зміні. Навздогін гарантував, що максимум за півгодини на місце прибудуть оперативники.
 
Ані через півгодини, ані через півтори, ані через дві з половиною ніхто, звісно, не приїхав. А посиденьки за столиком благополучно тривали: п'янички сиділи, ніби навмисно очікували візиту до себе міліції.
 
Одначе, та й не думала нікуди їхати. Це, зокрема, підтвердив той же легендарний Шелест. "Обісраний на всю країну" міліціонер сказав, що йому ніхто нічого не переповідав, тож про виклик з Героїв Сталінграду, 138, він не знає.
 
Натомість, користуючись нагодою, висловив свої претензії, винесені в заголовок. Вирішили зателефонувати начальнику МВМ № 7 В.М. Мифодієнку (763-00-79).
 
Віталій Михайлович з люб'язним формулюванням "якщо можна", попросив передзвонити йому трохи пізніше - за 20-30 хвилин. Так і зробили. Тоді він сказав - "ще за хвилин 10". Передзвонили через 15 - його вже не було...
 
Епізод VI
 
Кадилак - не розкіш, а засіб пересування міністра?
 
В той час, як глава МВС Анатолій Могильов роз'їжджає на кадилаку за мільйон гривень, оперативним співробітникам з чергових частин немає на чому виїжджати на екстрені виклики громадян.
 
Зокрема, про відсутність транспортних засобів кажуть у міському відділі міліції № 7, що в Бабушкінському районі Дніпропетровська. Кільканадцяте за ліком запрошення до столику з галасливою компанію у дворі будинку № 138 по вул. Героїв Сталінграда надійшло 11 серпня 2010 р., о 23:20.
 
Черговий Коваленко, вислухавши причини звернення, сказав, що від вчорашнього дня в них вже немає машини ППС.
 
- Тобто, ніякої перспективи? - уточнили в нього.
 
- Ніякої, - підтвердив Коваленко.
 
При цьому правоохоронець додав: єдине, що він може зробити - направити на місце свого напарника, коли той повернеться з "Кореї" (один з мікрорайонів на 12 кварталі), куди співробітник МВС також, зі слів чергового, вирушив пішки.
 
А 13 серпня до міліції з тієї ж причини звернулися близько третьої години.
 
Цього разу на фоні чоловічих і жіночих голосів та передзвону пляшок було чути верескливе белькотання маленької дитини, років 3-4. Що вона там робить? Чому досі на вулиці, а не спить?
 
В міліції сказали, що за відсутності транспортного засобу, прийдуть пішки. За деякий час співробітник таки під'їхав на автівці, але та була явно не міліцейська, а звичайна, сказати б, цивільна.
 
Як виявилось, цього разу порушниками громадського порядку і спокою жителів були представники якоїсь з кавказьких діаспор. Слід зазначити, незважаючи на своє етнічне походження, ті за час перебування на берегах Дніпра добре засвоїли російський мат, бо з їхніх вуст він звучав майже без акценту.
 
Бешкетники пояснили, що вони зараз тут, бо очікують таксі. Воно й справді приїхало, коли міліціонер ще бесідував з ними, але до того вони просиділи за столиком години дві, голосно розмовляючи й розпиваючи спиртні напої.
 
Якби продати міністерський кадилак, то за виручений кошт для оперативних співробітників можна було б придбати з десяток автівок. І одну з них неодмінно направити в Дніпропетровський міський відділ № 7.
 
А кошти на бензин міліціонери могли б запросто заробляти, складаючи протоколи на порушників громадського порядку та стягуючи з них адміністративні штрафи. Принаймні, зі столика у дворі Героїв Сталінграду, 138 можна було б у такий спосіб зібрати не на одну цистерну.
 
Епізод VІІ
 
Нічний стріт-бокс на Героїв Сталінграда, 138
 
В ніч з п'ятниці 13-го, на суботу, 14-го серпня минулого року, у дворі багатоповерхового будинку № 138 по вулиці Героїв Сталінграда, що на 12 кварталі Дніпропетровська відбулася жорстока бійка, учасники якої, зважаючи на проявлене ними завзяття, билися не на життя, а на смерть…
 
Спалахнула вона не відразу. Їй передувало тривале, близько півгодини, галасливе з'ясування стосунків між двома головними учасниками майбутнього поєдинку.
 
Словесна розминка перед боєм розпочалася десь о першій годині ночі.
 
Стріт-боксери, судячи по голосах - добряче розігріті алкоголем, як заведено, вели свою чоловічу бесіду за столиком під деревами, що давно став справжнім осідком алкозалежного елементу, неформальним центром нічного галасливого життя різних асоціальних типів, об'єднаних нездоланною пристрастю до зеленого змію.
 
Бійка мала конкретного призвідника, який постійно насідав на візаві претензіями. Спочатку мова йшла про якийсь ларьок, потім "бізнесова" тематика продовжилася побутовою та іншими житейськими. Зрештою, питання було посталене руба:
 
- Чья это была инициатива?! - завівся він. - Нет, ты мне ответь, чья это была инициатива!? А?! Отвечай!!!
 
Оскільки відповіді не було, той повторював теж саме запитання знову і знову. З кожним разом гучність, з якою ставилося питання, ставала все більшою. Очевидно, що в тих помешканнях дев'ятиповерхівки, де вікна виходять у двір, вже ніхто не спав, бо при таких децибелах це не уявляється можливим. Однозначно.
 
Перший виклик в міліцію надійшов ще тоді, коли стало зрозуміло, що просто так ці двоє не розійдуться.
 
В найближчий від місця пригоди міськвідділ міліції - знаменитий і легендарний № 7, з "обісраним" лейтенантом Шелестом - зателефонували о першій годині двадцять хвилин. Черговий Погрібний сказав, що екіпаж ППС зараз виїде.
 
В дві попередні ночі, інші чергові відповідали, що машини вже немає і не буде, а тому або обіцяли прибути за адресою пішки, або приїжджали на "цивільних" автівках. Цього ж разу ППС була обіцяна.
 
Міськвідділ № 7 розташований максимум в 5 хвилинах їзди від Героїв Сталінграду, 138, а у нічний час за пустих доріг - це взагалі 2-3 хвилини.
 
Ані за 2-3, ані за 5, ані за 15, ані 20, ані 25 хвилин - жодного екіпажу.
 
В цей час взаємні образи за столиком з нецензурною лайкою вже лунали на весь квартал. Після кільканадцятого повторення того ж самого запитання, що так і лишалося без відповіді, зачинщик сварки витяг свого візаві на середину двору.
 
По боках були ще двоє, слід розуміти, в якості рефері. Обидва вуличні боксери оголили для зручності торси, стали у бойові позиції і поєдинок розпочався.
 
На відміну від кіношних, добре зрежисованих і ефектно відзнятих бійок чи спортивних боїв, справжня вулична виглядає зовсім по-іншому: дико, мерзенно, огидно. У художніх стрічках звуки ударів завдяки різним імітаторам виходять виразними, соковитими, навіть приємними на слух, а професійно поставлена з майстерною акторською грою бійка забавляє глядача.
 
В житті ж нічого подібного немає, все натурально-прозаїчно, без повторів і уповільнених кадрів: різкі рухи, махи руками й ногами та глухі ляпанці, шльопанці. І коли кулак зі всієї дурної сили влучає у корпус чи голову, то, зрозуміло, що і біль - не удаваний.
 
Щойно бійка розпочалася, послідував другий виклик:
 
- Там так б'ються, що можуть бути трупи!
 
- Экипаж уже выехал, - холоднокровно відповідав Погрібний.
 
- Куди ж він виїхав і де їздить?..
 
Тим часом один з стріт-боксерів вже завалив свого суперника на асфальт і, завдавши серію ударів по голові, здається, почав його душити.
 
"Секунданти" мовчки спостерігали за дійством і втрутилися лише тоді, коли переможений захрипів.
В цей час до міліції зателефонували втретє:
 
- Де ж ваш клятий ППС? Де обіцяний 40 хвилин тому екіпаж?
 
- Ну, едут они, - відповідав Погрібний. - Мы уже дважды с ними связывались. Дожно быть подъезжают, сейчас будут.
 
Після того як вуличні боксери були розтягнуті по кутах двору, вони ще не раз сходилися у наступних раундах.
 
Міліція не завадила поєдинку до самого його кінця, ніби навмисно даючи можливість визначитися переможцю. Той ще довго не міг заспокоїтися, адресуючи нецензурну лайку переможеному і всім членам його сім'ї:
 
- Ты пидар, бля*ь!!! Понял, сука!!! Ты пидар!!! Пидар!!! Вся твоя семья - пидары!!! Твой папа, мама и твой брат - все пидары!!! И все твои родственники - пидарасы!!! Понял?!! Ты пидар!!! Я тебя щас обоссу, пидар!!! Мы все будем тебя обсыкать!!! Держать тебя и обсыкать по очереди!!! И Оксана тоже!!! Потому что ты пидар!!! Ты пидар!!! - ну і так далі близько 5 хвилин диктофонної плівки.
 
Під кінець палкого спічу промовець пригрозив своєму візаві, що таки вб'є його, як побачить за одним столиком зі всіма іншими:
 
- Если ты сядишь с нами за стол, я тебя умерщвлю!!! Я съем тебя, пидар!!! Ты пидар, бл*дь!!!
 
От яка публіка за ним постійно збирається за цим столиком протягом багатьох років поспіль, і вдень, і вночі. Окрім того, що розводять цілодобове свинство, вони позбавили права на відпочинок жителів будинку, а міліція виявляється цілковито безпомічною щось вдіяти, тобто абсолютно професійно неспроможною.
 
За цими показниками міський відділ № 7 давно претендує на занесення в книгу рекордів Гіннесса. Абсурд і маразм, який там прописався, не знає меж.
 
Цим горе-правоохоронцям не зарплату сплачувати потрібно, а навпаки - штрафувати за кожне їхнє дурне, пусте, нікому
непотрібне чергування. Те ж саме і щодо міського керівництва МВС. Адже там також в курсі всіх публікацій, принаймні в штабі ДМУ МВС і у відділі зі зв'язків з громадськістю. А проблема не лише не "вирішується", а навпаки - дедалі все більше загострюється!
 
Міліція  проявляє свою активність і дієвість лише в розгоні мирних зібрань, перешкоджанні у в'їзді в столицю протестувальникам від опозиції чи вірним Української Православної Церкви Київського Патріархату та проведенні обшуків в офісах опозиційних політичних сил.
 
Дати кийком по голові пікетувальникам, схопити на вулиці серед білого дня людину у вишиванці з національним прапором, а потім - в автозак її і до буцигарні - залюбки і завжди готова! А щоб зі справжніми, злісними правопорушниками боротися, які кожної ночі п'ють, галдять, б'ються, двір обсикають, спати не дають, так тут вона, бачте, абсолютно безсила.
 
Епізод VIII:
 
Майдан матюків
 
Чи не найматюкливіше місце в  Дніпропетровську – майданчик перед обласним УМВД. Там просто суцільний «пи*дец». Мається на увазі на словах.
 
Міліціонери у формі та в цивільному матюкаються як останні бариги. Здається, ні перед жодної іншою установою в мегаполісі не можна почути такої чорної, добірної лайки як перед цією. Ну, хіба що тільки за столиком у подвір'ї на Героїв Сталінграда, 138.  
 
В моїй практиці ще не було такого випадку, щоби я пройшов повз будівлю і не почув багатоповерхових конструкцій російського мату. Що не слово - то матюк.  Це стало їхньою "діловою" мовою. Нормальні слова зустрічаються хіба що як виключення. Вони тільки прослизають у «базарі».
 
Серед найбільш  вживаних правоохоронцями як у формі, так і цивільному висловів: «Пиз*ец, бл*дь», «А я *бу?»,  «Сука е*учая» (цікаво, хто така і як виглядає, якщо ці слова – про колежанок з Управління), «О*уеть, бл*дь», «Зае*ись».
 
Епізод ІХ
 
/Епілог/
 
Нещодавно у відповідь на чергове звернення до обласної управління МВС, отримав листа від 11.05. 2011 р за підписом заступника начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області В.М. Кузьменка (виконавець - Ю.І. Туленко):
 
«За фактами численних порушень громадського порядку, розпиття спиртних напоїв за столиком в подвір’ї будинку 138 по вулиці Героїв Сталінграду, 138, у ході перевірки встановлено, що у поточному році звернень та заяв стосовно порушень громадського порядку за вказаною адресою до Бабушкінського РВ та Дніпропетровського МУ не надходило.
 
Працівниками УГБ ГУМВС в області спільно з старшим ДІМ Бабушкінського РВ ДМУ особисто здійснено виїзд за адресою вул. Г. Сталінграду, 138. На момент перевірки фактів порушень громадського порядку в подвір’ї двору не виявлено.
 
Протягом 2010 року відповідно до розпоряджень Дніпропетровського МУ співробітниками Бабушкінського РВ та полку ПС ДМУ були проведені профілактичні заходи в районі 12 кварталу, в ході яких притягнуто до адміністративної відповідальності 56 осіб.
 
З метою ужиття подальших профілактичних заходів на прилеглій до вказаної у зверненні адресі, від кореговано маршрути патрулювання ПС та особового складу за рахунок особистого часу».
 
Як результат - вніч з 28 на 29 травня 2011 р. міліцію викликали тричі, починаючи з 12-ої години. «Беркут» приїхав лише близько 2-ої   години. Галаслива компанія весь цей час продовжувала бешкетувати за столиком.
 
Екіпаж перебував на місці пригоди всього декілька хвилин і поїхав, не склавши жодного протоколу. Це був третій випадок порушення громадського порядку за останні два тижні. Попередні виклики міліція 12 кварталу проігнорувала, хоча кожного разу обіцяла приїхати і навести порядок.
 
"Я шизію з цього".
 
кінець
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.