Зустріч у... валізі

У валізі київського чиновника, на доларовій купюрі, зустрілись два віруси. Холера, хоч і перехитрила у Маріуполі лікарів, мала зовсім жалюгідний вигляд; весь час коцюрбилася, стогнала від болю. Корупція поважно мовчала — від неї пахло французькими парфумами і дорогим хересом.
— Ну, як там життя? — не витримала Корупція,
— Яке там життя, - махнула рукою Холера. — Не встигла якогось бомжа угомонити, як тут тобі лікарі. Скільки нашого брата замордували? Геноцид! Ти знаєш, що таке антибіотик?
— Ні, — чесно призналась Корупція. — Я творчий вірус.
— Розвелось вас, дармоїдів, буркнула Холера. - Як коле в спину. Прокляті ескулапи все-таки накапали на мене якоїсь гидоти... От раніше було, - продовжувала вона, коли біль трохи пройшов, — Погуляли мої діди по європах ніхто й пальцем до них не міг торкнутися.
-  Не ті часи. — Співчутливо мовила Корупція. - А я тепер на прийомах у міністрів буваю. До речі, ти була на Кіпрі? — запитала вона.
— Який там Кіпр! - вибухнула обуренням Холера. — Ледве з того довбаного Маріуполя ноги винесла!
- Що твій Маріупіль? — Перебила її Корупція, — Багно! От Кіпр, от де справжній рай для нашого брата. Офшорами зветься. Скажу тобі по секрету, я на тому курорті з цим доларом здибалась.
Корупція мрійливо закотила під лоба очі.
— Скетчі, раути, уїк-енди… Ахметов, Донбас. — Голос її поступово набирав бадьорості. - Порадила мені одна добра душа: бережи либонь цього долара, обов’язково потрапиш на Україну. Там, для нашого брата, справжній рай. Це моє щастя. Мій виграшній квиток у променисте майбутнє… Ти куди тепер? - Запитала вона перегодом у Холери.
— А, — махнула рукою та. — Знайду якусь купу гною або калюжу, закопаюсь на деякий час, прийду до тями...
— А мене, мабуть, в Київ перевозять, — вирішила Корупція. – Роботи, після цієї поїздки, явно побільшає. Скоріш за все в Верховну раду потраплю, або, навіть, і на Банкову. Я, така! Моя доля тепер, в руках цього поважного чиновника.
Після цього в валізі запала мертва тиша. Кожен вірус думав про своє майбутнє, про перспективи.