Повинен в самому початку  ІМХО пояснити, що тема для мене дещо складна, оскільки стосується однієї з інтимних сторін людського буття, а саме віри та віросповідання. Оскільки я себе позиціоную як поміркованого  (але все ж войовничого) атеїста, заздалегідь прошу вибачення у колег, які щиро притримуються іншого світогляду, якщо я ненавмисно можу внаслідок некоректності  образити їх почуття.
 
       Після розвалу Союзу моя войовничість у відношенні до релігійності мусила перейти зі значними ідеологічними поступками у режим оборони, так званого «збройного нейтралітету». Справа в тому, що я нехрещена дитина ІТРівців з Київщини (причини зрозумілі багатьом) потрапив служити на Західну Україну, де таких «ущербних» практично не було. І треба ж було мені сіромасі виконати свою установку: «Одруженим офіцером я ще буду (куди я дінусь), а от холостяком треба спробувати». Гасло визначалось необхідністю мені відбутись, як офіцеру, самостійно, не перекладаючи тягар проблем становлення у новому середовищі на невинну людину, а також багатьма прикладами невдалих одружень товаришів курсантів, які не змогли розгледіти з-за училищного паркану людських якостей своїх обраниць і мали купу проблем у перші роки сімейного життя, які в основному дуже швидко закінчувались розлученнями і аліментами. Було у нас таке прислів’я «Киянка – не дружина». Власне все природньо закінчилось тим, що я закохався і хоч ніхто «руками та ногами мене не вмовляв, раптово зрозумів, що жити без цієї дівчини я вже не зможу». Сім’я, в яку я збирався увійти, була нормально, помірковано релігійна. Оскільки на той час комуністична ідеологія вже «перекинулась» разом з Союзом, мене вмовили прийняти хрещення і взяти шлюб шляхом вінчання. Від сімейства і сусідів нареченої це було ненав’язливе бажання, для мене це було не принципово, на той час я таку пропозицію сприйняв як «по приколу», ну типу як свого часу школярем сходити позасівати сусідів на Старий Новий рік (тоді ми ще не знали св. Василя). Відношення приблизно характеризується так:  «Вам це принципово? Немає проблем, з мене корона не впаде. Тільки в подальшому не рухайте мене, а я не буду рухати Вас!». В результаті, підписання «Пакту про збройний нейтралітет у релігійній сфері» пройшло успішно, всі умови було виконано і його положення дотримуються вже на протязі вісімнадцяти років.
 
       Дотепер від мене нічого не вимагається. Єдине що змінилось в моєму житті, те що раз на рік у Великодню ніч, я супроводжую добровільно свою дружину з сином на «всенощну», яку проводжу поза стінами храму, мотивуючи жартома свій не захід тим, що мені там робити нічого, оскільки там в цей момент місця не вистачає навіть всім тим, хто цього потребує.
 
       Оскільки молодий тато в основному був зайнятим «захистом повітряних кордонів Батьківщини», ідеологічний вплив на виховання мого сина проводили мама з бабусею. Це відбувалось аж до семи років, що і визначило його релігійність, оскільки, як відомо, саме за цей час особистість і формується.  Вони систематично проводять свої релігійні треби вдома, яким я намагаюсь не заважати, ходять до храму, дотримуються «режиму релігійного харчування» (посту), якому я заважаю лише тим, що як військового мене їхні «бджоли» не обходять, тому шматок скоромного навіть в цей час, для мене завжди виділяється. Ну і на останок вступу треба сказати, що оскільки мої теща, дружина і син є уродженими Волині, то вони є вірними УПЦ МП. Так склалось історично що ця конфесія на Волині є домінуючою, на відміну від більш південних регіонів Заходу.
 
       В цьому році на травневі свята ми всі мали збільшену кількість вихідних, я завантажив свою половину у автомобіль, маючи можливість забезпечити їй прийняти участь у проведенні провідної неділі, і поїхав гостювати до «тьощеньки». Тобто відвідати могили та віддати шану її померлим рідним.
 
       Після проведення всіх «обов’язкових урочистих заходів», вдома був накритий поминальний стіл. На Волині не прийнято за слов’янським  звичаєм влаштовувати тризну безпосередньо на могилах. Достатньо втомлений 500-кілометровим маршем, розвозом рідних по трьох кладовищах, та вживши всяких смачностей та вогняної самогонки (теща мою думку знає, що її рідних в роки окупації за жорстокість вигнали з гестапо, оскільки таку міцну варити це не по-людськи, але ж на зауваження не реагує), я усамітнився в іншу кімнату поспати. Під час виходу із-за столу я краєм вуха почув інформацію, що мама збирається доні показати цікавий фільм з DVD.
 
       Приблизно через годину я прокинувся з двох причин:
1. З сусідньої кімнати лунали чоловічі оклики, які за інтонацією нагадували вичитку моєї класної керівнички-клімактерички у школі під час наганяю на виховній годині.
2. Страшенно хотілось пити, оскільки вживання «вогняної води» такої міцності не могло пройти безслідно.
 
       Визначити першопричину мого пробудження мені не терпілось і я з’єднався з жіночою половиною сім’ї.
 
       В цей час на телевізорі показувалось (завдяки DVD) цікаве моїм жінкам шоу. Буквально за хвилину я визначив завдяки антуражу та одягу, що скоріш за все це проповідь якогось непересічного православного російського батюшки. Але щось в цьому дійстві було дивним і незвичним. Внаслідок спілкування на форумах, я охарактеризував для себе це фразою «батюшка ЖЖОТ НИПАДЕЦКИ».
 
       З вуст святого отця лилось стільки негативу і звинувачень в сторону парафіян, що я невільно подумав, що обер фельдкурат Отто Кац зі своєю відомою проповіддю в тюрмі на Панкраці просто «нервово курить збоку».
 
       Після звинувачень у недотриманні приходу побутових моральних устоїв і закликів до християнського поводження, почались наїзди на глобалізований світ та інформаційний простір. Були віддані анафемі телебачення і навіть мобільний зв'язок з Інтернетом за «тлетворное влияние на сознание божьих овец». Це мені здалось дивним, оскільки дійство було знято явно не прихованою камерою, була присутня професійна режисура, а значить проповідник розраховував на розповсюдження його вчення через ТВ- канал (диявольського засобу одурманення пастви). Подумки для себе я почав шукати аналогії цього шабашу в «історії государства Російського». Перша думка, можливо це якийсь новітній Распутін, зважаючи на досить жорсткі його звинувачення в адресу діячів вищого кліросу. Потім з пам’яті виплив протопоп Аввакум та його очікування кінця світу, які призводили до масових самоспалень віруючих. Але непорушно виконуючи положення  «Пакту про збройний нейтралітет у релігійній сфері», я тихенько собі сопів у дві дірки і тільки непомітно скептично усміхався.
 
        Гнівним фразам святого отця слугували фоном нервові припадки парафіянок, які супроводжувались коментарями моїх жінок: «Бач, як викручує біснуватих!». Для них це було майже незаперечним доказом святості проповідника і істинності його слів. Я тримався з останніх сил.
 
       Десь на п’ятнадцятій хвилині мій терпець урвався. Після того як батюшка почав закликати до канонів Святої  Православної Русі, з ненавистю відізвався про загрозу «іудеїв і чурок» у Москві та китайців у Сибіру та на Далекому Сході, я не витримав і зірвався:
1. Як Ви можете дивитися таку «херню», якщо Ваш батюшка явно сам біснуватий? Ну не може святий отець нести слово боже з ненавистю до своїх парафіян на загал. На мою думку такий тон спілкування можливий тільки індивідуально під час сповіді закоренілого грішника і то бесіда ведеться більш поважним тоном.
2. Тільки що звучала пропаганда ксенофобії, а саме релігійної та національної ненависті. Оскільки ми живемо не в часи інквізиції «средневекового католического мракобесия», я взагалі сумніваюсь, що даний батюшка може представляти слово Боже від будь-якої церкви.
 
       Ситуація виникла нетипова, напевно вперше мною було порушено положення Пакту. Дружина «відкрила рота на ширину прикладу», оскільки вони дорослі і я не маю права втручатись в реалізацію їх прав свободи совісті. «Тьощенька», як більш досвідчений дипломат, почала запобігати продовженню конфлікту серед гостей і почала пропонувати припинити кіносеанс за для миру і злагоди. Дружина  не здавалась. Я вирішив одночасно розв’язати обидві проблеми мого пробудження і без оголошення причин вийшов з хати…
 
       Через п’ять хвилин я не очікувано повернувся з парою запітнілих пляшок пива. Телевізор показував «95-й квартал», тьощенька з винуватим виглядом збирала вечерю, дружина була зосереджено зайнята дуттям губ.
 
       Відкорковуючи першу пляшку живильної вологи, я між іншим дізнався від тещі ім’я цього «славетного проповідника». І тут же негайно перемістився до компа швагра, виконувати заповідь «Загуглите, да обрящете». По запиту «отец Василий Тульский», я віднайшов потрібне і негайно довів своїм дівчатам інформацію, що все таки я правий. Що даний визначний діяч російського православ’я визнаний судом як екстреміст і синодом РПЦ усунений від парафії, також заборонені для розповсюдження всі його чотири DVD-диски з проповідями.
 
       Після цього я між іншим дізнався від тещі, що дані екстремістські матеріали вільно розповсюджуються між парафіянами центрального собору єпархії. Священики про це здогадуються, але навіть знайомі з них не намагаються довести свої експертні висновки, щодо їх шкідливості. Довелось вибачити мені свою тещу, все таки «свята жінка», хоч осад, в тому числі від надміцної самогонки, залишився.
 
       До чого я це виклав? Оскільки я, як професійний військовий, все-таки щось чув про засоби психологічної війни, у мене з’явилась підозра того що РПЦ, як складова «Русского мира», пішла у наступ на душі наших громадян. Чомусь не відчув я того, що діячі УПЦ МП хоч якось протидіють поширенню в Україні такого «православного ваххабізму», жодних застережень в проповідях не звучало, світська влада також бездіяльна, в українській пресі я нічого про це не читав.
 
       Щоб колеги могли перевірити мою розповідь, деякі приклади форм донесення слова Божого цим пастором я віднайшов в мережі:
http://www.youtube.com/watch?v=vjRJ3WUITc0
http://video.mail.ru/mail/anpav68/7937/7942.html
 
Р.S. Згадав під час написання цього ІМХО про методику викладення своїх наче б то і правильних думок колегою blokerом і чомусь виникли асоціації. Тому й з’явилась цитата від Карта після заголовку.