„Єдине, що потрібно для тріумфу зла,
це щоб добрі люди нічого не робили”.
Эдмунд Берг
 
Немає змісту говорити про закони
там, де відсутня мораль.
Сенека
 

Я, напевне, не дуже гарний християнин. Бо не вдається мені полюбити кожне боже творіння. Особливо тих, через яких Він знищив до тла цілі міста, – Содом і Гоморру. Бо сказав Він, що це є гріх. І так би я до цього без всякого сумніву в душі й відносився, якби не факультативна програма ООН «Створення безпечного середовища для молоді України» під керівництвом Оксани Гарнець  для наших шкіл... Ці добрі самаритяни вирішили навчити наших дітей відноситися толерантно до кожної божої істоти. І до гомосексуалістів також. Відверто кажучи я не дуже розумію, чому дітям, які ще не закінчили школу, треба взагалі лишній раз спотворювати свідомість подібною інформацією. Аргументи на кшталт того, що вони й так всякої гидоти знають більше, ніж ми уявляємо, не сприймаю – якщо у когось після прогулянки по вулиці руки не зовсім чисті, то їх бажано було б помити, а не пхати в лайно. Юнаки і дівчата, для яких бажаним стереотипом відносин мав би бути Шекспір з його вічними Ромео і Джульєттою, будуть натомість отримувати порцію „любові” до гомосексуалістів. В школі.
 
Самі ці панове досить жваво відреагували на приємну новину від Міносвіти і виразили бажання прийти на гостини до дітей. Так би мовити, - стати активними педагогами. Ви ж розумієте, що про хтивість з їхнього боку не може бути й мови – чистий загальноосвітній платонізм. Вони заявили, що мають намір звернутися з офіційним проханням до Міносвіти надати дозвіл їхній братії читати лекції школярам. Святослав Шеремет, керівник „Гей-форуму України”, пропонує: „Я б зробив так: одну годину веде фахівець з питань толерантності, а на наступному уроці виступає або темношкірий, або єврей, або гей. Я б свій перший урок провів у школі, в якій сам вчився – у Львові”. От він, бачите, зробив би так.. Коли я це прочитав, то подумав, що можливо не так вже й погано було б, якби на цю першу лекцію прийшли якісь молоді львівські радикали з „Свободи” чи „Тризуба”. Чисто з зустрічною педагогічною ініціативою. Це якщо вони мають намір створити нормальну українську сім`ю на основі традиційних християнських цінностей, народити діточок і віддати їх в ці самі львівські школи, де на дітей чекає хвилююча зустріч з толерантним гомосексуалістом і його проповідями про високу й чисту педерастичну любов. О, Господи!  
 
Ні, не буде з мене толераста. Мені байдуже, що там є нормою в „цивілізованому світі”. Я не розумію причину гордості консервативних британців, що жінка їхнього прем`єра прийняла участь у гей-параді. І з чого вона сама так радіє? Що таке, достойне уваги перших осіб держави, вони їй там продемонстрували? Я бачив якось фрагмент з подібного параду, - мене там вразила кумедна волохата напомаджена істота в жіночій комбінації і стрингах. Якщо це не збочення, то що це?  
 
Я згоден з тим, що є певна кількість людей, яким Бог не дав нормальної сексуальної орієнтації (а може це й не Бог?). На мій погляд вони є тяжко хворими фізіологічно, бо для зміни сексуального потягу організм мусить мати певні гормональні порушення. А відтак і психічні.
 
До таких людей і треба відноситися, як до хворих. Себто є норма, а є відхилення від норми. І урівнювати їх, це – знищувати самі критерії норми.
 
А до цього треба зауважити, що досить значна їх кількість прийшла до гомінтерну зворотним шляхом – через аморальне життя і розпусту. І ці також мають бажання навчити „толерантності” нормальних дітей? То, може, хай своїх спочатку навчать? Взагалі це є поза межами здорового глузду: воно своїх дітей не має і мати не може, але лізе виховувати чужих дітей, бо батьки, бачите, не вчать їх належної толерантності до геїв.  Хай воно народить оту дитину, виколисає її, побігає з нею по лікарням, дитсадкам. Потім віддасть в школу. Ну, а далі – бідна, бідна дитина...      
 
Ні, цей рецепт не для них. Оскільки вони, як ті ленінці, – ідуть „другим путьом”, звідки діти не з`являються... Тому вони добиваються права приватизувати (бо термін „усиновити” тут не зовсім доречний) вже готових дітей. На предмет чого? Для толерантного виховання собі подібних? За якими ознаками, цікаво, вони навчать відрізняти „тата” від „мами”? Дурня повна. Чи може нормальна людина побажати навіть круглій сироті попасти в таку „сім`ю”? Нормальна не може, а ліберальна – аж бігом! Пані Новодворська в своїй статті „Спор геев и славян между собою” висловлюється: „Право на усыновление детей (как это обставить - можно решить) - это тоже их законное (!) право, особенно в России. Неужели несчастным детям лучше в детских домах, этих душегубках и зонах для малолетних?” У лібералів рецепт рішення подібних проблем завжди дивним чином допомагає цій проблемі розвиватися. Варіант навести порядок в дитячому будинку навіть не розглядається. А віддати дитину в гомосексуальну „сім`ю” – без проблем. Це так само, як проблему періодичної шкільної вагітності вони пропонують вирішувати не виховною роботою по укріпленню моралі, а сексуально освітницькими лекціями і масовою роздачею в школах контрацептивів.  
 
Що стосується Новодворської, то вона сама в цій самій статті одним прикладом підводить риску під тим, чим закінчується „толерантність” в питаннях моралі: „Вот недавно девушку лишили звания королевы красоты за то, что она сказала, что брак - это союз между мужчиной и женщиной. Это уже беспредел, преследовать за термины. Это фашизм. Жертвы, которые готовые стать палачами, гонимые, превращающиеся в гонителей, - это мерзко и предосудительно.”
 
Наступне питання: як нам класифікувати держслужбовців, які створюють для цього збочення на Україні всі умови? Міністерство України у справах сім’ї, молоді і спорту, як з`ясувалось, ще у 2006 році висловилось на підтримку вимог сексменшин. А вимагають вони такого:
- легалізація громадянського партнерства для гомосексуалістів;
- визнання одностатевих «шлюбів»;
- законодавчого захисту гомосексуалізму як явища та гомосексуальних «сімей»;
- надання державної підтримки гомосексуальним «сім’ям»;
- законодавчого закріплення соціальних та економічних прав людей гомосексуальної орієнтації та одностатевих «сімей»;
- заборона дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації.
 
Тут тобі і „сім`я”, тут тобі і активний „спорт” для молоді. Міністерство, прости Господи, шведської „сім`ї” висловило бажання провести суспільні слухання на тему легалізації одностатевих шлюбів. Це вже як у тому анекдоті про двох психоаналітиків: ви маєте нестерпне бажання про це поговорити?
 
Для шановних читачів хочу навести декілька красномовних фрагментів з відкритого листа, датованого 14.03.08 року від християн Дніпропетровська до Ющенко проти гей-параду:
 
„У Великобританії, Голландії і Швеції вже обмежують свободу віросповідання і свободу слова заради захисту та поширення гомосексуалізму в суспільстві. Представники згаданих громадських організацій у своїх заявах намагаються змішати поняття толерантного ставлення до осіб, які мають нетрадиційну статеву орієнтацію, з толерантним ставленням до самого явища збоченої сексуальності. Використовуючи гасла демократії, представники нетрадиційної сексуальної спрямованості заявляють про якусь дискримінацію з метою домогтися жалості з боку суспільства і активізувати спроби змінити законодавство, щоб захистити себе надалі від цієї “дискримінації”. Поступово, радикально змінюючи законодавчу базу країни, вони прагнуть установити «гомо диктатуру», що не сприймає ніякої критики у свою адресу. Саме тому гомосексуалісти домагаються всюди легалізації одностатевих “шлюбів”, щоб остаточно дискредитувати поняття сім’ї. Навпаки, сьогодні потрібно говорити про дискримінацію традиційної сім’ї.
 
  ...Гомосексуалісти вимагають надання їм права на всиновлення дітей, що є основою для фактичної подальшої легалізації педофілії. Можна дивуватися, але в Голландії з ініціативи секс меншин недавно була зареєстрована перша у світі партія педофілів. І, тільки-но встигнувши легалізуватися, педофіли вже вимагають знизити вік сексуальної згоди до 12 років, дозволити дитячу порнографію й зоофілію.  Чи хочемо ми цього для своєї країни, свого міста, своєї родини? Ні, і ще раз Ні!"
 
Чесно кажучи, інформація про партію педофілів виглядає вже просто абсурдно і викликає у мене реакцію, діаметрально протилежну від толерантності. Але якщо це правда, то ми маємо той випадок, про який кажуть – пригріли гадюку.
Знайшов в інеті ще одного листа на „толерантну” тему, датованого 11.11.2006р. На цей раз до Міністра закордонних справ Тарасюка. Надамо слово авторові, пану Кухарчуку Руслану Володимировичу:
 
„Шановний Борисе Івановичу!
    В друкованих засобах масової інформації, а також на телебаченні з’явилась інформація про те, що Міністерство закордонних справ України зробило офіційну заяву на підтримку антидержавних і антисуспільних вимог сексменшин в Україні. Зокрема в заяві сказано: “Вимоги відносно визнання в Україні одностатевих шлюбів між громадянами України або між громадянами України та іноземцями, законно здійснених в іншій державі, а також законно зареєстрованих за кордоном громадянських партнерств, в цілому не викликає заперечень”.
 
У цьому фрагменті з листа до міністра є одне слово, яке я вважаю абсолютно зайвим, це – „шановний”. З якого горя я буду шанувати чиновника, який запускає цю аморальну коросту в Україну? Тарасюк у нас, крім всього, ще й штатний патріот України, тому цікаво було б знати реакцію на це рішення членів його партії. Бо якщо партія підтримує подібну "сімейну" політику, то особисто я не можу вважати цю партію українською національною.
 
Аналогічне запитаня маю ще до трьох міністерств – закордонного, освіти, а також сім`ї і молоді, які де-юре сприяють активізації гомосексуального руху на Україні.
 
Загалом, коли навіть поверхнево збираєш до купи інформацію про законодавчі ініціативи гомінтеру (термін, яким користується фахівець цього питання  Григорій Клімов) вимальовується картина, яка наштовхує на своєрідні висновки. Одним з камінців в фундаменті мого бачення коріння проблеми стала ініціатива геїв Америки. Ці панове начебто хочуть запропонувати заборонити користуватися в школі термінами „батько” і „мати”, оскільки дітям, яких взяли до себе в „сім`ю” гомосексуалісти, це травмує психіку (до речі – про реакцію психіки нормальних дітей на подібні сім`ї). Натомість пропонується ввести термін – „партнери”.
 
І тут я пропоную спам`ятати безсмертне в своєму потворстві і ідіотизмі творіння пана Маркса „Маніфест комуністів”. Там є теза про те, що комуністи виступають за офіційну відміну інституту сім`ї. Жінка не може бути об`єктом приватної власності, тобто не може належати одному чоловікові. Так само і дітей мусить виховувати суспільство, а не батько і мати, які можуть нав`язати дитині свої індивідуальні, відмінні від суспільних ідеї.
 
Також пропонується відмінити поняття "батьківщина" і ще багато всякого екзотичного, але то вже буде не по темі. Кому цікаво – раджу почитати в оригіналі.
 
В кінці маніфесту „комуністи” відверто засвідчують розуміння того, що подібні цілі можуть бути досягнуті тільки в насильницький спосіб. Що на практиці й підтвердив жовтневий переворот, який можна вважати початком громадянської війни.
 
Яку кінцеву мету ставили перед собою теоретики (Маркс, Енгельс) і практики (Ленін, Троцький) подібної моделі суспільства? Це формація, в якій поняття МИ існує тільки стосовно всієї спільноти, одиницею виміру якої є держава. І більше – ніде, аж до самого низу, де існують поодинокі Я. Відсутня приватна власність, відмінені нації і народності, знищена сім`я. Бо сім`я, це – нове маленьке МИ, з якої починається маленька спільнота. А сукупність цих спільнот обов`язково, з часом, вступить в конфлікт з системою воєнного комунізму, який був кінцевою метою цих претендентів на світове панування („земшарная республіка”). Оскільки статевий потяг у цих Я не зник, то працівників ця аморфна біомаса буде клепати. Працівників зводимо в трудові армії. Живемо в чудових світлих бараках. Немає голодних, безробітних. Всі взуті-одягнені, за всіх дбає партія і держава. Але не вийшло. Як показала практика – організаційно досить складно і економічно не ефективно.
 
Натомість адаптована, з урахуванням сучасних реалій і технологій програма залишає людину „вільною” і дає їй можливість кормитися самостійно, зводячи до мінімуму соціальний захист. Бюджет із загальнонаціональної скарбниці перетворюється на „общак” для розпилу досить обмеженої групи. Це – „еліта”. Але не треба плутати цю „еліту” з національною аристократією, яка формується протягом сторіч. Національну аристократію, як силу, що формує національний вектор в політиці, бажано знищити (Олівер Кромвель, французька революція, жовтнева революція). А саму пам`ять про них треба дискредитувати, освітлюючи їх діяння через призму сучасного лібералізму. В результаті до влади приходить інтернаціональна „еліта” з чисто платонівським змістовим наповненням.  
 
В той же час нормальні сім`ї знову ж таки потребують нормального морального і правового середовища. Але таке середовище заважає безконтрольно кормитися „еліті”. Тому ослаблення сім`ї так і залишилося одним з основних пунктів нової адаптованої програми. Те, що організаційна структурованість цього „руху”, потужне юридичне лобіювання його вимог в парламентах і міністерствах потребує не аби яких фінансових витрат, також наводить на думку, що це вкрай комусь потрібно. Саме тому цей вал порнухи, тому паради гомінтерну, тому бандитська романтика. А тепер ще й уроки „толерантності„ в школах.
 
Сам факт появи цієї теми „на уроках” мусить рефлексивно зафіксувати у молоді „нормальність” теми з усіма відповідними нюансами. І, замість того, щоб готувати молоду душу до нормальних сімейних відносин, школа буде підливати туди помиї.
 
Тепер останнє питання: що може зашкодити розповсюдженню цієї суспільної гангрени? Яка надія сьогодні в цьому питанні на партії, ми бачимо на прикладі Тарасюка. Тому на мою думку однією з інституцій, яка може і мусить реально стати на перешкоді цього лиха, це – релігія. Для мене не є питанням, що я буду обирати: загальнолюдське „цивілізоване” збочення чи ортодоксальність моральних критеріїв моїх предків. І тому будь-яку конфесію, яка стоїть на спільних позиціях відносно цього питання, я буду вважати своїм союзником. Я, наприклад, не можу собі уявити, що подібний факультатив можливий у кримсько-татарських школах, які притримуються ісламських традицій. І у цьому аспекті, - збереження традиційної моралі – іслам вартий відвертої поваги.  
 
Колись російський релігійний філософ Розанов зауважив, що перемога більшовиків у Росії є не що інше, як поразка російської православної церкви. Конформізм релігії в питаннях моралі неминуче приводить до погибелі і нації, і, відповідно, церкви як такої. Що ми зараз і спостерігаємо.
 
Амінь?