Останніх років двадцять я вже не чув, але раніше побутувала така думка, що справжні фронтовики не можуть дивитись кінофільми про війну, буцімто для них це психологічно важко, адже ці кінофільми навіюють їм тяжкі спогади і таке інше.
Коли в другій половині 80-х на екрани потрапила низка заборонених фільмів, в тому числі і про війну я зацікавився цією проблемою і провів невеличке дослідження серед тоді ще живих учасників війни. Кількість респондентів правда обмежувалась лише п’ятьма чоловіками, але цих людей я добре знав і вони були зі мною достатньо відвертими у своїх розповідях про повоєнні часи.
1. Близький родич, пілот-винищувач, ст. лейтенант, перший військовий досвід отримав ще на Халхін-Голі, а вже в липні 1941 через два тижні після початку війни збив «Месершміт» пілотуючи «И-16».Загальна кількість збитих ним особисто ворожих літаків
дорівнює 14-ти, сам тричі горів у повітрі, в кінці 1944 р. був комісований після поранення. Мав велику кількість нагород.
2. Добрий приятель батьків. Був призваний до Червоної  Армії у 1940 р., розповідав, що вперше німців побачив під Мінськом і розказував напівжартома, що разом з усіма тікав без зупину аж до Тули, а потім сиділи в окопах в калюжі, щоб повідмокали кальсони. В кінці 1941 був комісований по контузії.
3. Далекий родич з села Черкаської області. Перед самим відступом Червоної Армії 17-тирічним хлопцем як комсомолець був долучений до щойно організованого партизанського загону. Після майже піврічних поневірянь по лісах в холоді і голоді, всі ті так звані партизани  розбіглися по домівках, але цьому хлопцеві не поталанило, бо він пошкодив ногу і почалося зараження і його мати за кілька золотих прикрас домовилась з німецьким лікарем, щоб той взяв його на лікування в медичний осередок, котрий розташовувався в їхньому селі, де нещасному і відтяли пів ноги. А коли повернулися совіти його засудили на п’ять років таборів.
4.  Ще один далекий родич з Полтавщини. Перебував у селі в окупації, прийшли совіти мобілізували в 1943 р., воював у піхоті, потім в артилерії, навіть трохи в кавалерії, через рік повернувся інвалідом без руки.
5. Вчитель історії. Після початку війни з третього курсу педінституту був призваний до війська, закінчив училище авіамеханіків, всю війну пройшов  в аеродромній обслузі, був поранений при бомбуванні, демобілізувався лише 1948 р.
Всі ці респонденти, не приховуючи своєї відрази, одностайно запевняли, що всі кінофільми воєнної тематики є суцільною брехнею і не можуть ними сприйматись ані в історичному, ані в художньому сенсі. На моє питання визначити бодай хоч один із здобутків совітської воєнної кінематографії, котрий вони б відзначили за власними уподобаннями, то з рештою був складений невеличкий список художніх фільмів різних жанрів, котрі отримали схвалення від всіх респондентів без винятку:
- Иваново детство, 1962, реж. Андрій Тарковський, за мотивами оповідання Владіміра Богомолова «Иван»;
- Женя, Женечка и «катюша», 1967, реж. Владімір Мотиль;
- Проверка на дорогах, 1971, реж. Алєксєй Гєрман;
- В бой идут одни «старики», 1973, реж. Лєонід Биков;
- Двадцять дней без войны, 1976 реж. Алєксєй Гєрман;
- Восхождение, 1976, реж. Ларіса Шепітько, за повістю Василя Бикова «Сотников»;
- Торпедоносцы, 1983, реж. Сємьон Арановіч.
  Оце і весь перелік. На жаль серед опитаних на цей час вже нікого не залишилося живого, але на мою думку ніхто б з них не додав до цього списку більше жодного фільму.
Лише у мене залишається питання, більшою мірою риторичне, чому на цьогорічних святкуваннях на екрани загальнонаціональних каналів не потрапив жоден із згаданих фільмів?