Правда не перемагає. Правда залишається, коли решта всього вже втрачена.
З програмного документу чеської опозиції, 1968р.
 

Тут у нас дрібна міжнародна подія відбулася. Власне кажучи й не подія, а так – недоразумєніє якесь… Ну, тіпа посольство Газпрома (а також Русала, Сибнафти і прочая, і прочая...) принесло в УНІАН царську грамоту з поздоровленням братського українського народу з перемогою у другій світовій війні від неймовірно великого і не менш братського народу нечернозєм`я і окрєстностєй. І, в самому низочку, там де „від імені і по поручєнію”, підпис – царь.
Я, як почитав цю маляву, то відразу зрозумів – царь або не настоящій, або не адекватний. Два в одном. Вибирай, шо більше подобається.
Ну от, для прикладу, цей мєлкокаліберний царь пише:
 
   Витерплюючи величезні нестатки і зазнаючи тяжких втрат, наші народи не лише відстояли незалежність своєї Батьківщини, а й врятували світ від смертельної загрози
 
Так от я питаю: він що, не в курсі, що його начальник вже однозначно висказився в тому сенсі, що війну вони б й так виграли - без України? А як ВВП почує? Попу ж больно надере – неділю потім на трон не сядеш.
А ще пише таке:
 
Важливо зберегти правду про події Великої Вітчизняної війни для майбутніх поколінь і давати відсіч будь-яким спробам переписати історію
 
Тут також треба зупинитися на чомусь одному – або продовжувати бити по рукам тим, хто займається вивченням реальної історії війни і загрожувати їм кримінальним переслідуванням, або ж дати їм можливість працювати над документами, щоби зберегти правду. Ну, це якщо вона дійсно комусь потрібна, ота правда. Бо фрукт цей в північних нафтоносних широтах настільки екзотичний, що мало хто пам’ятає його реальний смак. А щоби самому культивувати цей заморський продукт на своїх територіях? - та нікому таке й на думку не спаде. Бо якщо, не дай Боже, прийде така крамола в чиюсь голову, то царьові люди миттєво виб`ють цю дурню аж через оту, генетично призначену для цієї процедури поповидну сідловину.
 
А тепер відносно того, на скільки царю всієї Бензольної Русі дійсно важливо зберегти правду про ті події.  
 
На ВИФ (военно-исторический форум) появилась новость, от которой волосы встают дыбом. Центральный Архив Министерства Обороны планирует уничтожить огромный массив документов связанных с Великой Отечественной Войной.
    Собрание документов из Центрального архива Минобороны в Подольске (ЦАМО), касающееся Второй Мировой войны, передают в новый специально сформированный архив «Великой Отечественной Войны», будут ликвидированы архивные фонды  якобы  не имеющие культурной и исторической ценности.
 
Сам архив планируют закрыть до 2015 года в связи с передачей фондов. Информацию о таких планах подтвердил и военный историк Алексей Исаев.
В процессе передачи планируют физически уничтожить значительное количество документов (уникальных оригиналов). Мотивировка архивистов простая – нет места, где все это можно хранить. Про оцифровку, да и про простое строительство хранилищ никто, разумеется, не вспоминает.
После того как, таким варварским способом зачистят архив, сообщают что на новом месте доступ к документам будет свободней, чем сейчас.  Конечно все неудобные и ненужные документы для нынешней расиянской власти тщательно подчистят.
Процесс переписи истории начинается как раз с уничтожения архивов. Медведев много говорит о том, что нельзя допустить пересмотра истории, но на деле руководит уничтожением исторической памяти.
 
Я спочатку хотів ще пару коментів добавити, щоби була відчутна реакція тих, хто уявляє собі значення цього варварства, але знайти щось без мата там практично неможливо. Можна тільки зауважити, що в цій темі другорядних документів нема. Ті, хто читали Солоніна чи Суворова знають, що навіть інтендантські документи можуть нести надзвичайно важливу інформацію. Треба тільки вміти її вираховувати.
Читав колись збірку документів смоленського партійного архіву, роздруковану в якомусь литовському журналі. А саме – протоколи партійних зборів. То я вам скажу – більш антирадянських по своїй суті документів я на той момент ще не бачив. Ефект від цих коротеньких записок був десь на рівні творів Шламова, не менше.  
До речі, що таке - „нема місця для зберігання”? Чи правильно я розумію, що нема грошей для того, щоби збудувати нові приміщення для архіву? А на що є?
Ну, якісь приміщення в державі все ж будують. Напевне – на останні.
Ось, для прикладу:
  
О «дворце Путина» стало известно после того, как бизнесмен из Санкт-Петербурга Сергей Колесников написал открытое письмо президенту Медведеву.
В своем послании предприниматель сообщил, что для личного пользования премьера на берегу Черного моря в поселке Прасковеевка в районе Геленджика возводится огромный дворец с казино, зимним театром, летним амфитеатром, часовней, плавательными бассейнами, спорткомплексом, вертолетными площадками, ландшафтными парками, чайными домиками, помещениями для обслуживающего персонала, техническими зданиями.
Всего, по данным бизнесмена, комплекс занимает площадь в десятки тысяч квадратных метров, а его стоимость составляет миллиард долларов
 

Блін, а мільярд – це скільки? Я маю на увазі, якщо перевести в архіви? На десяток хватить, чи ні?
А Контантинівський палац?
 

А ось „дача” Міллера - на скільки архівів потягне?
 
Вот, значит, ситуация: человек, похожий на председателя правления госкомпании «Газпром», достраивает на берегу Истринского водохранилища огромный дворец, который хорошо видно из космоса. Такое имение в ближнем Подмосковье стоит вместе с землёй сотни миллионов долларов. А то и миллиард-полтора.
 

Певна справа, що при таких розкладах, коли
 
70% национальных богатств России на сегодняшний день контролируют 0,2% семей (такие данные привел замглавы Счетной палаты Валерий Горегляд)  
 
на нову будівлю архіву бабла ніколи не хватить.
Загалом, ветерани для країни, яка вийшла в світові лідери по видобутку нафти, не дорого обходяться – раз на рік сто грамів налив, каші порцію відвалив, трохи розповів про неймовірну повагу і радужні перспективи, тіпа – всім ветеранам у 2010 році – по квартирі, потім театральний уклін до землі під кутом 90°, і до наступних свят можна забути.
А, забув, - ще отих стрічок пару кілометрів треба до свята – чорно-помаранчева смугастість досить ефектно підкреслює якість лакованих мерсів. Бо раз на рік ота георгієвська стрічка виконує функцію тоненької ниточки, яка символічно поєднує хазяїв і холопів. Дуже зворушливо! Дуже...
Ромчик, напевне, слідом за Дімою обов’язково в цей день пов`яже таку стрічечку на штурвал „Eclipse” і рубане каші покоцаною алюмінієвою ложкою з армійського казанка... Ну, чисто по приколу. І обов’язково вип`є за здоров`я (навіть не здогадуюсь, що саме; може „Путінки”?) і щиро подякує тим, хто виборов йому сьогодні таке не кисле життя. Запитайте у нього, і він підтвердить – жертви ніфіга не напрсні! Уклін ветеранам! Уклін, салют, феєрверк і – шампанського на верхню палубу! Пабєда, блін!  
 
Власне кажучи, про цю щорічну фальшиво-сльозогінну патетику, в яку впадає пост-совкове державне начальство написано-наговорено вже більше, ніж достатньо. Просто сьогодні майже одночасно прочитав оце братське поздоровлення, в якому були такі знайомі, заштамповані слова:
Цей подвиг назавжди залишиться в пам`яті вдячних нащадків
і тут же наткнувся на коротенький опис того, як, власне кажучи, ставляться в реалі до отих ветеранів „вдячні нащадки” з числа царьової челяді.  
 
Еще один ветеран из Петербурга не может получить квартиру из-за "ценза оседлости". Вот так. Ему говорят, что надо прожить в городе 10 лет и только потом он получит право на квартиру. Антон Караванец, который спас американских солдат в Великую Отечественную, написал письмо Бараку Обаме с просьбой позволить ему уехать на ПМЖ в США.
 
Эта история мне напомнила другую. Похожую. Её раскручивали наши коллеги из "Вечернего Петербурга". Потом этим же занялись мы. Бабушка Евгения Васильевна Чепчугова, которая прошла всю Войну - ей за 80. Она живет в 12-метровой комнате. И отказывают ей в получении квартиры только из-за того, что она всего лишь 6 лет живет в Петербурге.
 
Хочу зауважити, що відбувається це в Петербурзі, а не десь в глухій провінції. І на дев`ятомай хтось з обласного керівництва (може й сама?) обов’язково відмітиться на місцевому телебаченні – буде з еротичним придихом розповідати про свою неймовірну вдячність і не вражену амнезією пам`ять, тіпа – а як же ж, помнім! Але квартири не дамо. А знаєте, як мотивував відмову в наданні житла ветерану один царський холоп з петербургської адміністрації?
 
«для предоставления NN жилого помещения государственного жилищного фонда Санкт-Петербурга, при всем уважении к заслугам перед Родиной, правовых оснований не имеется»
 
  Ось це вже дійсно – апофігей отої вдячності, пополам з пам`ятью. Треба так розуміти, що вся вдячність на патоку вийшла.
 
Власне кажучи, в Санкт-Петербурзі можуть не тільки не дати, але ще й забрати у того ветерана житло, якщо воно у нього знаходиться в якомусь шоколадному районі.
 
Администрация Центрального района Санкт-Петербурга пытается выселить из квартиры семью ветеранов-блокадников, Александра и Евгению Завойко. Как передает 1 июня корреспондент Каспарова.Ru, об этом рассказала хозяйка квартиры на встрече с журналистами.
Предлогом для выселения стало объявление квартиры аварийной.
 
Певна справа, що старі відмовилися виїжджати з „аварійної” квартири в центрі міста. Тоді у них відбувся душевний діалог з „вдячними” забудовниками.
 
...Евгения Завойко рассказала, что руководство компании-застройщика ООО "Техтранс" общается с ней и ее мужем в некорректной грубой форме.
Предприниматели заявили, что все равно выселят супругов, даже если они "пожалуются Путину" и пообещали подогнать к дому грузовик, чтобы вывезти вещи и самих жильцов на новое место жительства.
 
А ось аналогічна ветеранська історія, тільки вже в самій Москві. Ганна Сидорівна Новосадова в 19 років попала в війська ПВО Москви. Була бійцем роти спостереження, розвідки і зв’язку.
 

Зараз вона займається тим, що безнадійно судиться з державою за себе і таких самих, як і вона, оскільки їм, у відповідності до закону, повинні доплачувати по інвалідності аж 2000 рублів на місяць.
Вона безрезультатно писала в різні установи; їй було відмовлено в декількох судах.
 
И еще она написала в Минздравсоцразвития. Ей развернуто пояснили в очередной раз, что на звание полноценного ветерана она и ее подруги могут не рассчитывать, а «дополнительные меры материальной поддержки труженикам тыла носят затратный характер… и бюджетом не предусмотрены».
Так что Пенсионный фонд может расслабиться и по счетам старухам не платить. На законных, отвоеванных в суде, основаниях. А через пару лет проблема и вовсе себя исчерпает. По причине физического отсутствия (т. е. смерти) потенциальных истцов.
 
Перелік подібних історій можна продовжити, але я зупинився тільки на столичних, оскільки це відбувається перед найяснішими очима „кремлівських”.
 
Так що тут, по-перше, відпадає питання про реальне відношення Москви до отих ветеранів. Як було гебешній по своїй природі московській владі байдуже до рядових громадян, так само байдуже і тепер.
А, по-друге, виникає питання: а чому це так сталось?
Чомусь спам`яталось, як совок, окрім всього, чисто з оруелівською прискіпливістю регламентував ще й таку тонку сферу людських взаємовідносин, як співчуття громадян один одному.
У нас в заводській поліклініці висіла табличка - „Інваліди ВОВ – без черги”. Здавалось би - про що тут може бути мова? – певна справа, що інвалід мусить пройти без черги. Стоп, а якщо це інвалід не ВОВ, а ось просто собі - рядовий інвалід, без „заслуг”? І навіть не трудовий, а так – побутовий. Себто – не за родіну пострадав, а чисто, як нещасний випадок? Як тут бути? Адже в табличці ця категорія не вказана. То їм чергу займати, чи як?
Чи може це народ такий дурний і безсердечний, що без тої таблички інваліда ВОВ і не пропустив би?
А в принципі я думаю так, що оті НКВДисти, які - що на фронті, що в тилу - люто воювали з своїм народом, просто не можуть відчувати якихось людських почуттів до звичайних людей, - тих, кого вони ще вчора люто і безкарно катували в своїх підвалах. І з якої такої радості сьогоднішнє політичне керівництво держави, яке пройшло вишкіл у отих „ветеранів” своєї контори, буде відноситися до людей краще, аніж їхні вчителі? У них що, совість прорізалась, чи вони покаялись за свої гріхи?
Ні, вони Сталіна добрим словом на ніч споминають. Свічечки йому перед іконами ставлять. Сюр якийсь...
А як на мене, то не буває поваги „до дати”. Як не буває і вибіркового співчуття, чи пошани. Тому що це відчуття, як я це розумію, виникає не на якусь умовну статусну ознаку, а на реальний стан живої людини. І якщо людина стара, хвора й немічна, то без різниці – ветеран він, чи не ветеран, він потребує реальної допомоги і викликає співчуття. Як оті старі бабусі з пластиковими стаканчиками в тремтячих від старості руках. Вони не заробили на якусь більш достойну пенсію, що жебрають на старості? Мало відпахали в колгоспах і на фабриках? Мало пережили у війну? Моя баба Оля у війну залишилася з чотирма дітьми на руках. І от сиділи вони якось в хаті без стріхи над головою. З однієї сторони були німці, з другої – радянські. А діти позадирали голови і спостерігали, як над ними у темному небі пролітають „катюші”. З німецької сторони їм у відповідь довбала артилерія. Як вони вижили?.. Це для мене щось метафізичне. А що в цей час пережила баба Оля? Або коли її з дітьми поставили в рядок і хотіли розстріляти, і два німці довго між собою сварилися – треба розстрілювати, не треба... Врешті-решт плюнули й залишили жити.
Господи, скільки ж там було болі, горя і смертей, і скільки зараз прапорців, фальші і гнилого піару? Коли надибав на оце повідомлення,
 
08.05.2011 16:16 : Дмитрий Медведев вместе в ветеранами выпил "фронтовые 100 грамм", отведал солдатской каши и обсудил цены на гречку
 
то аж захотілося запитати: а ви отою кашею ще не об`їлися? В купі з Дмітрієм Медвєдєвим? Чи він вас до останнього буде тою кашею кормити?
Про реанімацію серпасто-молоткастої символіки і говорити не хочеться. Нехай вже Росія, яка, схоже, все ж приречена на повернення в славне минуле, кутається в нього, як в саван. А тут, в Україні, я вважаю повернення цього прапора на вулиці наших міст актом державної зради – не більше, й не менше. І думки й почуття тих, для кого цей прапор символізує щось приємне, мені абсолютно байдужі. А якщо це почуття „ветерана” НКВДиста, то й безкомпромісно ворожі. Це та патологічна категорія, яка ніколи не мусить бути прощена на цій землі. Бо саме їхніх рук справа – оті підвали з закатованими.  
Цей прапор – символ перемоги більшовиків у громадянській війні. Це – символ Голодомору, ГУЛАГу, безпаспортного селянства, безправних інженерів і робітників, вчених у сталінських „шаражках”, і брежнєвського отстоя. І отих десятків і сотень тисяч, яких кидали у бій не зважаючи на абсолютну бездоцільність їхньої смерті.  
 
П.С. Відносно людяності. Трагедія ця відбулася наприкінці минулого року.
 
У російському Барнаулі 72-річний пенсіонер заживо спалив себе і свою співмешканку, коли пристави прийшли виселяти його з квартири за рішенням суду. У понеділок вранці троє судових приставів разом з понятими приїхали до мешканця Барнаула, який мав борги і за рішенням суду його мали виселити з квартири.
Засмучений пенсіонер спочатку почав збирати свої речі, але потім на очах у всіх присутніх підпалив сірник і перекинув з полиці шафи п'ятилітрову бутель з горючою рідиною.
Коли в квартирі спалахнув вогонь, пристави кинулися на маленький балкончик.
Від отриманих опіків пенсіонер і його співмешканка, яка стояла поруч, загинули. Один із судових приставів і двоє родичів загиблого отримали опіки різного ступеня тяжкості. Постраждалі госпіталізовані до міської лікарні. Квартира згоріла практично повністю.
За фактом події слідство розпочало перевірку.
 
Що це таке? Це – аутодафе сучасної інквізиції.  
Це та ціна, якою оті 0,2% сімей утримують 70% багатств країни. Це коли людина, яка випахалась на виробництві, просто фізично не здатна вижити. Не можеш боротися за бабло? Значить, ти невдаха. Списати!
У війну комуністичне керівництво такою ціною здобуло перемогу, а сьогодні вчорашні „комсомольці” так само, не зважаючи на жертви, вже ведуть іншу війну - за капітал.
І, як на мене, то ця суспільна деградація є просто результат отої нульової вартості людського життя, до якої так призвичаїлась влада за часів безбожного більшовицького матеріалізму.