До оприлюднення нижче поданих міркувань мене підштовхнули свіжі статті Сергія Лещенка в «Українській правді» («Рай для Раїси») та Івана Даллєса в «Українському півдні» («Земельна мафія Януковича»). Нормальні люди не повинні мовчати. Позаяк завтра голодувати доведеться всім, а не лише помаранчевим чи біло-серцевим.
 
Якщо б прокуратура виконувала власні функції замість актів політичної помсти на замовлення донецьких господарів, лише публікацій «Дзеркала тижня», «Української правди» та інших джерел інформації було б достатньо для порушення кримінальних справ проти більшості теперішніх міністрів уряду Ніколая Азарова, голів ОДА й дрібніших чиновників. І в камерах разом з Юрієм Луценком, Ігорем Діденком, Анатолієм Макаренком повинні були б сусідити Андрій Клюєв, Борис Колєсніков, Раїса Богатирьова, Дмитро Табачник та інші.
 
А Богдан Данилишин та Михайло Поживанов ніколи не отримали б політичного притулку, якби європейці хоча б на мить засумнівались в присутності подвійних  стандартів, вибіркового правосуддя, політичних репресій в Україні. Неправосудний режим, встановлений Віктором Януковичем (та його підлеглими з усіх трьох «незалежних» гілок влади) для опонентів, назавжди закриває шлях України до об’єднаної Європи. Терор каральних органів неможливо замаскувати «потьомкінськими селами» у формі недолугих авіа терміналів та куцих доріг, за гігантські бюджетні суми споруджених Б. Колєсніковим до європейського чемпіонату з футболу. А тепер на підтвердження однозначних висновків європейців про вибіркове правосуддя В. Януковича пропоную пару прикладів.
 
Ю. Луценко вже відсидів 4 місяці в слідчому ізоляторі за те, що власним підписом дозволив водієві, котрий реально виконував функції драйвера міністра, покласти до кишені незароблені на державній службі 40 тисяч грн. Кошти повернуті до бюджету. Проте, екс-міністра продовжують утримувати під вартою. Це помста від донецької бригади. Хоча Ю. Луценко вже ознайомився із матеріалами звинувачення, інші фігуранти справи ще не дочитали справу. Тому «в камері сидить він, а не вони». Як каже один з моїх улюблених журналістів Роман Скрипін, таке пояснення ГПУ (вони ж не випадково назву не змінили) «на жодну психічно здорову голову не налазить».
 
А тепер порівняйте перевищення владою від Ю. Луценка з більш дикунськими речами від 58-річної пенсіонерки Р. Богатирьової, секретаря РНБО. П’ять жінок, що обслуговують колишню швачку – краматорську баронесу Богатирьову (манікюрниця, педикюрниця, прибиральниця, мейкапер та шопінг-консультант), прийняті нею на державну службу, на посади 2 категорії. У прислужниць секретаря РНБО немає ані службових кабінетів, ані службових телефонів. П’ять няньок протеже Рената Ахметова отримують зарплати службовців 4 рангу (аналог полковника). Луценка судять за те, що він підписав наказ про присвоєння звання полковника водієві, що безпідставно отримав з держбюджету 40 тисяч грн. Богатирьова подарувала звання полковників власним прибиральницям, масажисткам, котрі незаконно вже отримали з бюджету більш, як 200 тисяч грн і надалі продовжують набивати кишені народними коштами, навіть не з’являючись на роботі – в апараті РНБО.
 
Європейцям незрозуміло: якщо Ю. Луценко знаходиться в СІЗО, чому Р. Богагирьова знаходиться в телестудіях та закордонних вояжах? Чому за одні й ті самі вчинки один нюхає тюремну баланду, а інша – парфуми Давосу? Де ж рівність перед законом та судом, гарантована ст. 21 Конституції України, пане-товаришу Президенте – Конституційний Гаранте?
 
Б. Данилишина, М. Поживанова звинуватили в тому, що вони підписували розпорядчі документи про позаконкурсне отримання держзамовлення певними суб’єктами підприємницької діяльності на десятки мільйонів грн. А. Клюєв та Б. Колєсніков в аналогічний спосіб розподіляють десятки мільярдів грн між юридичними особами, що афільовані з фірмами, котрі належать рідним та друзям цих віце-прем’єрів. Але сліпоглухонімий генеральний прокуратор Пшонка, який стверджує, що він з президентом «з однієї (донецької) команди», розшуковує Данилишина та Поживанова і не бачить Колєснікова з Клюєвим.
 
І. Діденка та А. Макаренка кілька місяців тримають в заґратованих камерах тільки за те, що вони захищали інтереси держави України. Офіційне звинувачення від ГПУ: не треба було виконувати вказівки керівника уряду – Юлії Тимошенко. Знову подвійні стандарти, що суперечать і Конституції України, і законам «Про держслужбу», «Про КМУ», і десяткам внутрішніх нормативних документів структурних підрозділів уряду (положенням, наказам, розпорядженням, дорученням). Але адвокатів громадян України, звинувачених режимом В. Януковича, ніхто не слухає.
 
Перш, аніж взяти в руки для підпису будь-який розпорядчий документ, Ю. Луценко, Б. Данилишин, М. Поживанов, І. Діденко, А. Макаренко та будь-які інші керівники отримували від власних помічників проекти цих документів разом з «аркушем узгодження», «обґрунтуванням необхідності ухвалення відповідних рішень», «юридичною експертизою» тощо. Прокурори, вивчайте матчастину. В кожному аркуші узгодження стояли десятки підписів підлеглих екс-міністрів. Ці чиновники несуть персональну відповідальність за те, що підписують. Тому міністр, лише перевіривши, що керівники департаментів (в тому загалі і юридичного) підписали проект документу, ставить під ним особистий підпис.
 
НІКОГО з підлеглих міністрів-опозиціонерів не притягують до відповідальності за підготовку документів, які суперечать, на думку прокуратури, СБУ та головного регіонального «юриста» Владислава Лук’янова, чинному законодавству. Зате міністрів заковують в кайдани. Якщо все вище перелічене не вибіркове правосуддя, то що це? Європейські стандарти дотримання прав людини чи «донецький бєспрєдєл»?
 
                                                                                                                      Аїда Болівар