Це звернення написано мешканцями Києва, які відстоюють свої права: людські, громадянські, права на місцеве самоврядування. Ми звертаємося до всіх киян з надією привернути увагу до подій, що відбуваються в Києві. Наш досвід свідчить про те, що влада нахабно ігнорує права всіх киян і, якщо ми не будемо діяти – ситу¬ація буде погіршуватися. Про це розповідаємо у Заяві Комітету захисту місцевого самоврядування в м. Києві.
 
Нас, киян, непокоїть той факт, що міська влада, зокрема депутати Київради, не виконують своїх обов’язків. Вимоги до депутатського корпусу Київради ми виклали у своєрідній формі, звернувшись до депутата В. Кличка, найбільш відомого киянам, як чемпіона світу з боксу і як кандидата на посаду Київського міського голови. Звернення до нього написано нами на підставі досвіду, набутого за часів від О. Омельченка до О. Попова.
Згадаємо, що відбувалося за цей час.
 
У 2000 р. О. Омельченко почав організовувати роботу громадських приймалень депутатів Київради. Це був позитивний момент, і давав надію на розвиток місцевого самоврядування у столиці. Завдяки постійному зв’язку виборців із депутатами вирішувалось багато соціальних проблем, почалися роботи по благоустрою прибудинкових територій, багато киян змогли отримати медичні послуги, в т. ч. і з оперативним втручанням, користуючись матеріальною допомогою безпосередньо від депутатів. Тобто, з’явилися надії на те, що місцеве самоврядування у столиці починає працювати на людей.
Але, вже після 2002 року, О. Омельченко підібрав таку команду заступників, яка діяла не менш «ефективно», ніж наступна «кос¬мічна команда». Варто згадати команду О. Омельченка поіменно: В. Яловий, В. Борисов, А. Муховиков, М. Голиця, М. Поживанов, В. Лисов, В. Пилипишин, а одним із радників міського голови пра¬цював усім відомий депутат В. Головач. Він був таким «цінним працівником», що залишався на посаді навіть ще у Л. Черновецького аж до травня 2010 р. Природно, що ці хлопці готували себе в депутати до ВР України, їм було не до місцевого самоврядування в Києві. Більшість із них добилися свого, завдяки партійній системі виборів.
 
Із 2003 р. непомітно для киян почалася вакханалія з землею, комунальною власністю, незаконними забудовами і знищенням істо¬ричної частини Києва. Все стало явним аж на початку 2005 р., коли Форум порятунку Києва разом з киянами відкрито виступив із вимогами зупинити незаконні будівництва. Було нараховано понад 180 сумнівних будівництв у м. Києві, не погоджених із жите¬лями, як це вимагає законодавство. Нагадаємо, що підготовка до продажу комунальних підприємств «Київхліб», «Водоканал» та ін. почалася також за О. Омельченка. Ми пам’ятаємо палкі дебати на засіданнях Київради з цього приводу, які транслювалися по телебаченню.
 
Ще один яскравий приклад. У 2003 р. Київрадою було прийнято незаконне рішення про надання земельної ділянки під відому всім у Києві забудову над станцією метро «Театральна» (вул. Пуш¬кінська, 20/7). Спроби забудови цієї ділянки почалися у грудні 2005 р., відповідно, з того часу громадськість міста почала проте¬стувати. У 2011 р. О. Попов заявив про знесення будівлі, а потім про неможливість знесення. Конфлікт членів громади з владою і забудовниками продовжується і нині.
 
Треба зазначити, що завдяки наполяганням депутатів у травні 2004 р. Київрада прийняла рішення про розроблення детальних Планів територій районів у місті (далі – ДПТ) і виділила на це кошти. У чому важливість цього рішення? Відсутність ДПТ означає відсут¬ність стратегії і планів у містобудівній політиці і, як наслідок, ми маємо величезну кількість конфліктів у містобудівній сфері. На¬явність ДПТ не дає можливості робити хаотичну забудову, це – по-перше. По-друге, ДПТ обговорюється громадськістю, а потім затверджується. Але, на сьогодні, громада так і не отримала затверджених ДПТ. Тільки один цей факт свідчить про непрофесіо¬налізм і корумпованість київської влади – свідомо не виконується законодавство України, зокрема, в частині організаційних основ пла¬нування та забудови територій. З’ясовується, що в Києві немає Гене¬рального плану, детальних планів територій, проектів розподілу тери¬торій. Як наслідок, не враховуються громадські і приватні інтереси.
 
Були спроби обговорити ДПТ Печерського і Шевченківського районів. Але планова робота з розвитку міста непотрібна керівництву міста і депутатам за партійною ознакою. Як наслідок, у будівництві соціального житла і транспортній сфері практично нічого не зроблено, але центральна частина міста поспішно і хаотично забудовується, що вже призвело до спотворення стародавнього обличчя міста і знищило багато пам’яток історії й архітектури.
 
2005 р. пройшов під тиском громадськості. Форум порятунку Києва тримав намети під вікнами О. Омельченка. І він, відчуваючи майбутню катастрофу на виборах, провів громадські слухання в районах міста. Треба віддати належне О. Омельченку, він сам був присутній на зборах мешканців районів. Результатом цієї роботи було рішення Київради із затвердженням плану заходів за результатами громадських слухань. Безумовно, О. Омельченко відчував, що його команда, під назвою «Київська міська влада», тоне. Його помічники розбігалися до різних партій.
 
У результаті переміг Л. Черновецький. Діяльність команди Л. Черновецького докладно висвітлено на сторінках газети «Дзеркало тижня» № 10 від 19–25 березня 2011 р., тому не будемо займати часу читача.
Не можна не згадати про одну незаконну справу, що стосується безпосередньо одного з наших товаришів, а також інтересів гро¬мади Шевченківського району – продаж комунальної власності за адресою: вул. М. Житомирська, 12–14. Цим питанням безпосередньо володіють В. Пилипишин та М. Голиця. Обидва – з кадрової обойми О. Омельченка.
Є справа, яка характеризує методи роботи команд О. Омельченка, Л. Черновецького, О. Попова і є доказом того, що існуюча система управління в м. Києві − безконтрольна і безвідповідальна перед громадою − породжує корупцію. Це − афера ТОВ «Еліта-центр», яка стосується 1769 ошуканих людей, ціна якої – майже 100 млн доларів.
 
Вищевказані керівники й існуюча система розподілу суспільних благ уже п’ять років не можуть вирішити (зрушити з місця) долю сотні громадян. Доказом цього є те, що останні рішення Київради не відповідають інтересам людей, найбільш постраждалих від афери. Що може заважати Київраді вирішити це питання справедливо і гласно? Відповідь очевидна – бажання і в цьому випадку нагріти руки.
 
У кожного з нас є свої проблеми. Але громада не може не брати участі у вирішенні справ тих, у кого немає свого даху над головою. Наприклад, у Києві понад 500 гуртожитків, де мешкають понад 150 тисяч громадян. Через рік більшість із них може опинитися без місця в гуртожитках. Нам відомо, що міська влада не займається цією проблемою, тому мешканці об’єднуються в громадські організації. На жаль, їх об’єднує «перспектива» стати бомжами.
 
Не можна також не згадати проблему соціального житла. Десятки тисяч сімей перебувають у черзі. Є можливість, за відповідної організації будівництва − через комунальні підприємства, або шляхом проведення конкурсів на будівництво по готових проектах забезпечити соціальним житлом близько 10 тисяч сімей на рік.
У Москві саме таким чином вирішують питання надання соціального житла.
 
Безумовно, в Києві є чиновники і депутати, які працюють на користь громади. Але, якщо  не створити систему, яка дасть можливість реалізувати ініціативу тисяч киян, розвитку громади не буде.
Після того, як пройшло багато років у протистоянні мешканців із владою, ми, члени громади, дійшли таких висновків: існуюча система місцевого самоврядування не дає можливості членам громади, власникам усього комунального майна, землі, грошей – конт¬ролювати владу. Система влади, яка існує зараз у Києві, ніколи не буде працювати на киян.
Тому, якщо говорити про проблеми киян, їх дві: система влади і кадри. Візьмемо до уваги, що система місцевого самоврядування в Києві залежить від Київради. Тому нам, киянам, на наступних виборах потрібно спочатку вирішувати питання з кадровим складом Київради, а потім, за участю депутатів, що поділяють наші по¬гляди, змінити систему місцевого самоврядування в Києві. Як це зробити? Відповідь у цій брошурі. Ми готові співпрацювати з громадськістю, партіями, які розуміють становище і спроможні самостійно брати участь у роботі з об’єднання київської міської громади.
Розповімо про децентралізацію влади або принцип демократичної участі, яка є сучасним засобом проти елітарного централізованого управління, яке нам «нав’язали» зверху.
Цей матеріал є нашим спільним вкладом у розвиток громади міста Києва, першим кроком на шляху до цивілізованих відносин у суспільстві і розбудови місцевої демократії, складовою частиною якої є місцеве самоврядування.