Мене, як громадянина і пересічного автомобіліста, давно цікавить і непокоїть проблема української ДАІ, як складової репресивної державної машини. Саме в такому аспекті, бо говорити, що державтоінспекція хоч би в якійсь мірі виконує функції органу, що забезпечує безпеку руху, не доводиться. Окремі випадки благородних вчинків даішників є елементарним винятком з правил, не більше того. Незалежно від особистих якостей того чи іншого працівника. Тут діє правило «стадності», як і серед державних чиновників: кожен із них окремо може бути прекрасною людиною, але система перетворює їх в бездушних і тупих бюрократів в гіршому розумінні цього слова.
          Невеличкий ліричний відступ. Нещодавно в ТСН показали сюжет про реорганізацію ДАІ в Грузії і практичні результати такого кроку. Після звільнення 16 тис. працівників органу державтоінспекції протягом трьох місяців в країні фактично не існувало. Нічого дивного, що на статистику дорожніх пригод це абсолютно не вплинуло. Переконаний, що в Україні сталося б те ж саме.
          Та повернемося до грузинських реалій. Нове ДАІ працює за новими правилами і з використанням сучасних комп’ютерних технологій: перш ніж виписати штраф за порушення ПДР, працівник ДАІ через комп’ютер протягом декількох хвилин отримує дані на конкретного водія. Якщо на нього відсутній якийсь компромат, то навіть за проїзд на червоне світло, якщо це не спричинило негативних наслідків, можна відбутися усним попередженням. Наскільки ж це діаметрально протилежно українським реаліям, де головним завданням державної автомобільної інспекції було, є і буде знайти будь-який привід, аби стягнути штраф.
         Характерний приклад розповів мій давній приятель. Його «копійку» зупинив наряд ДАІ, котрий ніби то виконував якусь спецоперацію. Сержант перевірив все, що тільки можна перевірити: номери кузова і двигуна, дату проходження техогляду, страховку, наявність вогнегасника, дорожнього знаку, який виставляють при вимушеній зупинці… А потім взявся до аптечки – почав перевіряти її вміст за обов’язковим списком, попередивши, що в разі відсутності хоч одного компоненту автомобіль заберуть на штрафплощадку. Довести намічене до завершення перешкодив даішнику дзвінок на його мобільний…
         І це – лише окремий епізод із сотень тисяч подібних. Особливий кайф отримують «борці за дотримання правил дорожнього руху» при заміні знаків чи появі нових, котрих на тій чи іншій дільниці раніше не було. Сам став жертвою такого шулерства. На одному із добре знайомих перехресть Чернігова здійснював лівий поворот. Пропустив транспорт, який мав пропустити за правилами і при завершенні повороту зупинений працівниками ДАІ, котрі до того з цікавістю спостерігали за моїми маневрами. Як виявилося, в той день повісили новий знак, що забороняв лівий поворот і дав міліціянтам можливість зірвати солідний штрафний куш. Чим не ілюстрація знаменитих походеньок «сержанта Петренко»?
           Якщо ви думаєте, що в таких діях (аж ніяк не корупційних, бо формально здійснено порушення) винуваті конкретні виконавці – Петренко, Іванов, Сидоров чи навіть Абрамович – то глибоко помиляєтеся. Конкретні виконавці часто, як директор сирітського притулку із «Дванадцяти стільців» Ільфа і Петрова, ніяковіють, усвідомлюючи, що чинять неправедну справу. Але якщо персонаж роману і кінофільму діяв у власних інтересах, то «розбійники на дорогах» (не беру до уваги факти хабарництва) виконують чужу волю. І як би це не парадоксально виглядало, але в ролі ГЛАВАРЯ грабіжників виступає ДЕРЖАВА. Держава, якій наплювати на інтереси і права своїх громадян і котра поступово, проте впевнено, перетворюється на єдиний, консолідований фіскальний орган, головна мета якого – будь-яким способом зробити бідних українців ще біднішими. Бо багаті живуть своїм життям, маючи ексклюзивне право при необхідності надавати тумаків занадто принциповим даішникам. Без правових наслідків для себе.
          Отже, питання «здійснює ДАІ державний рекет чи забезпечує безпеку руху», залишається чисто риторичним. Ось лише один факт. Дорога на Коростень проходить мимо Ірпіня. Повернути туди без порушення правил дорожнього руху неможливо. Водії, що займають лівий ряд для повороту на Ірпінь, через інтенсивність зустрічного руху навіть при зеленому сигналі світлофора практично зробити цього не можуть і вимушені здійснювати такий поворот при червоному світлі. Ось тут їх і очікує пастка у вигляді хлопців із жезлами. Плати, бо порушив ПДР! А обладнати світлофор додатковим сигналом із стрілкою «ліворуч» слабо? Навіщо? Адже мова йде не про безпеку руху, а про створення сприятливих умов для поповнення казни.
           І так повсюдно. Я вже не кажу про принизливу процедуру контролю за оплатою штрафів. По-перше, ви повинні оплатити його протягом двох тижнів. Інакше – подвійна ставка. По-друге, необхідно поїхати в ДАІ і показати квитанцію. По-третє, не просто показати, а принести і залишити копію (так, у крайньому випадку вимагають у Чернігівському міськвідділі ДАІ, але в якому немає власного копіровального апарату). По-четверте, навіть якщо ви вчасно сплатили штраф, але не занесли копію квитанції у відділ ДАІ, через деякий час прийде загрозливе попередження із виконавчої служби – негайно з’явіться, інакше будете доставлені в суд під вартою. І доводиться все рівно йти у виконавчу службу і квитанцією переконувати, що ви все ж таки не осел і не верблюд. До речі, на моє запитання у міському відділі ДАІ, чому при сучасних технологіях не можна отримувати оперативну інформацію з банківських установ про сплату штрафів, молодий лейтенант подивився на мене як баран на нові ворота чи космічного пришельця.
          Тому немає нічого дивного в тому, що грузинський досвід для України є справді науковою фантастикою. В тому числі і стосовно процедури отримання водійських прав, котрі кореспондентка ТСН, здавши теорію і практику водіння, отримала протягом півгодини.
         Висновок однозначний: українська ДАІ є не просто пережитком радянської системи, вона перетворилася на паразита, що висмоктує останні соки із людей, в державного рекетира, котрий підриває устої громадянського суспільства. Паразита можна або знищити або перевиховати. Останнє, зрозуміло, із розряду утопічних мрій. Виходить, знищити і створити новий, корисний для людей і суспільства організм. Організм, який стане розумною істотою, здатною до самовдосконалення не на основі роботи в «засідках» і розбою на дорогах, а матеріально і морально заохочуваною за безаварійність на ввірених ділянках.
          А поки що залишається побажати, щоб слова народного депутата від Партії регіонів Василя Хари попали Богу в уші. Про що йдеться? Критикуючи віце-прем’єра Сергія Тигіпка за надмірний лібералізм в пропонованих ним реформах, пан Василь заявив, що це суперечить принципам соціальної держави, яку ми будуємо в Україні. Може, відомий регіонал знає більше від нас, сірих, і Тигіпко справді ставить палки в колеса «соціальному Уряду Азарова»? То, може, і наша ДАІ просто виконує свою «історичну соціальну місію»? Яких лише анекдотів не почуєш із вуст шанованих народних обранців!