Oops...  
 
Він таки зробив це.  
 
Цей мовчазний грек, що сміється із сумними очима. Він таки перевернув її. І не кричав патетично: "Дайте мені точку опори!", а просто, як завше, неголосно, кинув: " А я тоді хто?"  і Земля здійснила свій кульбіт.
 
Зовні нічого не змінилося. Не перетворилися на клепсидри її океани, не потекли пісочними годинниками її пустелі...  Лише навколо нас  несподівано запанувала тиша, та й та за мить звично завібрувала застільними розмовами.
 
Тиша народилася із мого лементу*, стала його продовженням і апогеєм. І, вже сполохана  завсідним гулом хрещатицького Пасажу, обвилася мені навколо голови, даючи можливість осмислити почуте. Не щодня у твоїй свідомості відбуваються геополітичні катаклізми.
 
Мовчазний грек чи то не помітив ефекту, вчиненого його словами, чи то делікатно того не зауважив, і ми, троє, повернулися до обговорення деталей майбутньої поїздки. Точніше, повернулися двоє чоловіків, а я мовчки потягувала кампарі і, переводячи погляд з одного свого співбесідника на іншого, прислухалася до незнайомого відчуття, викликаного новим світосприйняттям.
 
Хто, прочитавши ці кілька моїх фраз, невдоволено поморщився від ненависних йому літературних прийомів, нехай простить мене за несмак та не спішить випроваджувати на фіг з пляжу, рятуючи політичний сайт. Бо тема, що привела до такого розвитку подій, була політичною на всю голову та ще й стосувалася найболючішого свого аспекту  - національного.
 
Напередодні до нашого друга приїхав його, а значить, і наш друг. Львівський художник із Донецька. В часи імперії це не звучало парадоксом. Чоловік, який народився і виріс у Ровно, закінчив Львівську  художню  Академію, художник, чиї  роботи  знаходяться  у  приватних  колекціях і музеях України, Італії, Австрії, Німеччини etc запросто міг вибрати місцем проживання файне місто Донецьк за умови цікавих пропозицій роботи і житла. Світоглядна прірва між Львовом і Донецьком на той час не була аж такою критичною, або ж ми її просто не усвідомлювали.
 
Ми домовилися пересіктися у точці із координатами 50°26'52" північної широти і 30°31'27" східної довготи** щоби випити кави і обговорити заплановану подорож до Криму.
 
Востаннє я була в Криму ще старшокласницею совітської школи. Потім якось так несподівано зникли гроші, а коли ми через деякий час вибралися із нетрів економічної руїни на світ божий, то відкрили для себе береги інших морів та океанів, а відтак не дивно, що пропозиція відвідати півострів спочатку ентузіазму не викликала.
 
- Крим-бруд-мат! - в стилі радянського лозунгу зреагувала я, на що почула:
 
- Б'юсь об заклад, ти відвідувала в Криму лише пляжі.
 
- А що там іще відвідувати?
 
- Печерні міста.
 
- Шо?
 
Подорожуючи світом, я оминаю десятою дорогою музеї і виставки. Я тікаю, як від чуми, від надокучливих гідів (храни і примнож  їх заробітки, всесильний Гермесе, та роби це не за рахунок мого гаманця і часу!), бо я їду не за знаннями, а за туманом. За невловимим фльором відчуттів, народжених автентичністю поступаючої інформації. За гортанним клекотом іспанського ресторанчика, загубленого богом у горах Андалусії. За стуком сріблястих кульок, що ними грають у незнайому мені гру чоловіки у саду Тюїльрі в Парижі. За облупленим днищем старого човна, якого лагодить у маленькій бухточці на протилежному від материка березі крихітного острівця Капрі загорілий до чорноти бербер. Хоча, то запросто міг бути білошкірий під весну гот або кельт, у бісового батька його розгледиш під таким шаром засмаги і морщин...
 
То ж не дуже віруючи в неземну насолоду від споглядання печерних міст, а паче чаяння від здирання до вершин тої насолоди, я запаслася парочкою більш земних наводів, одним  із яких був рибний  ресторан у Балаклаві.
 

*       *       *
 
До сих пор историки не пришли к единому мнению, зачем в 1778 году, когда российские войска контролировали положение в Крыму, когда реалистически мыслящие политики понимали, что присоединение Крымского ханства к Российской империи предрешено (оно состоялось через 5 лет) – зачем было выселять с полуострова все христианское население, которое дружески встретило единоверные российские войска и могло стать опорой будущей российской администрации?
 
< ...... >
 
Вот представьте себе - вы живете там, где жили ваши отцы и деды, и прадеды. Имеете свой дом, свою землю, свои виноградники. Вы владеете фабрикой или магазином, имеете друзей, какие-то связи в обществе, являетесь
добросовестным налогоплательщиком. И вдруг появляются российские войска во главе с известным полководцем и предлагают вам добровольно переселиться из своей исконной родины на берегу Черного моря, где предки ваши жили более двух с половиной тысяч лет, куда-то на север, в земли запорожских казаков. Взамен предлагаются какие-то льготы. Отказаться нельзя. Что это - добровольный исход или насильственное  выселение?
 
< ...... >
 
"Переселением греков руководил генерал А.Суворов. Оно проходило жестоко. По семейному преданию, моих предков-греков зарубили солдаты за отказ переселяться", – писал В. Джувага в мариупольской газете "Ильичевец" в 1997 году. В Крыму греки оставляли свои дома, магазины, мельницы, виноградники и много другого имущества, нажитого на протяжении жизни и перешедшего в наследство от предков.
 
< ...... >
 
А.В. Суворов за организацию переселения получил орден и хорошее материальное вознаграждение. Он же предложил выделить 3000 рублей митрополиту Игнатию за усердие по мобилизации греков. Кроме того, в начале 1779 г. хан Шагин-Гирей получил вознаграждение за ушедших христиан в размере 50 тыс. рублей, и такая же сумма была выделена братьям хана, беям, мурзам и ханским чиновникам Всего Россия выделила на эту акцию 230 тыс. рублей. 21 сентября генералиссимус пишет Румянцеву рапорт: "Вывод крымских христиан кончен!"
 
< ...... >
 
О результатах переселения более чем красноречиво свидетельствуют строки из прошения, поданого в двадцатых годах XIX столетия уполномоченными греков-переселенцев Министру внутренних дел Ланскому: "Мы не в силах подробно описать всего того, что происходило при переселении нашем и как действовали болезни, произошедшие от перемены климата, воды, тесноты квартир и большей частью от неимения их... нелицемерно скажем и по самой истине, что целые семейства пострадали жизнью, а многие лишились половины оных и ни одно семейство не осталось без потери отца, матери, брата, сестры и детей; словом сказать из 9 тысяч мужского пола выходцев не осталось и третьей части..."
 
< ...... >
 
Однако возникли новые проблемы. Отведенные грекам земли были заселены. Их надо было освободить. Проживавшим здесь "малороссийским" поселянам разрешалось остаться на местах лишь зиму 1779-1780 года и лето – до снятия урожая. После этого они должны были покинуть эти места. Таким образом, одно насильственное переселение – христиан из Крыма – вызвало новое, такое же насильственное перемещение сотен, а может быть, и тысяч людей из Приазовья.
 
< ...... >
 
Весной 1780 года начался завершающий этап переселения – переход христиан-греков в Мариупольский уезд. Переходили небольшими партиями, состоящими из жителей одного или нескольких крымских селений, и селились по желанию на определенных для устройства сел местах. На территории Мариупольского уезда переселенцы из Крыма поселились в 20 селах.
Выходцы из крымских городов и сел селились отдельно друг от друга, образуя кварталы и селения. Так появились села Ялта, Урзуф, Старый Крым, Карань, Ласпи, Мангуш, Сартана и многие другие. В них основывались храмы, одноименные с оставшимися в Крыму. В некоторых селах, как Урзуф, храмы уже были – казацкие. Они просто передавались грекам.
 
< ...... >
 
Трагедия греческих переселенцев так и осталась трагедией в памяти потомков тех переселенцев. Но некоторые конъюнктурщики от политики превращают ее сегодня в фарс, пытаясь одну из акций в захватнической политике царской России представить этакой заботой самодержавия о православных в ханском Крыму. Сейчас в многонациональной Донецкой области проживают около 100 тысяч греков – потомков тех, кто 220 лет назад обрел свою родину в Приазовье.
 
http://h.ua/story/99960/
 
*       *       *
 
З одним із цих греків ми і сиділи в кав'ярні у Пасажі, неспішно смакуючи каву,  майбутню подорож і перший теплий весняний день. Ставлячи дружбу вище політичних уподобань, ми не запитували Віталія (так звати нашого друга), на чиєму боці він був у часи Майдану, та й мали підозру, що, як служитель Вічності, він не особливо переймається поцейбічними клопотами. І все було б добре, якби невідь звідки не вкралося в нашу розмову вибухонебезпечне слово "Юля".
 
- А-а... Любите ви її... - з інтонацією "ось я вас і розкусив" промовив Віталій.
 
- Тут ідеться не про любов. Назви ще одного політика її рівня. Їй немає альтернативи.
 
- Може бути...  Але як мене дратує її коса!
 
- ???!!! А що тобі до її коси?!
 
- Та ні, зрозуміло, не в косі справа... Проблема в тому, що ви, українці, не здатні...
 
Ш А Р - Р А Х ! ! !
 
Пам'ятаю неясно, лише деякі моменти...
 
Крісло відлітає убік. Я підхоплююся на рівні ноги і, розмахуючи руками, голосно починаю доносити свою думку не лише до відвідувачів кав'ярні, а і до випадкових перехожих, що ними заповнений коридор між Хрещатиком і вулицею Заньковецької. Мої співрозмовники дивляться на мене знизу вгору, накидаючи оком на стіл і рятуючи від моїх ошаленілих рук келихи з напоями.  
 
- А от цього не треба було казати!!! Це МИ з Євгеном можемо бідкатися, що ми там на щось не здатні!!! Це Я можу судити, способні українці до чогось чи не способні!!! (стислий переказ)
 
- А чому я не маю права судити про те, до чого не здатні українці?
 
- Та хоча б тому, що ти уживаєш займенник "ви"!!!
 
- Я не казав "ви".
 
- Як це не казав???!!! Ти тільки що мовив : "Ви,  українці, не здатні..."
 
- Ти не розчула. Я сказав: "Ми, українці, не здатні..." Ну, подумай сама, як я міг ужити займенник "ви"? А я тоді хто?
 
Oops...
 
Запанувала тиша...
 
Я слухала  про  Мангуп, Ескі-Кермен, Чуфут-Кале, про те, як холодна хмара переповзає через Байдарські ворота, а сама потроху звикалася з думкою, що співпадіння імені мого народу з іменем  країни, в якій мій нарід живе, то неймовірний дарунок долі і продажна дівка Історія зовсім не від того, щоб забрати того дарунка назад. І треба повсякчас бути готовим дати тій шльондрі по зубах...
 
А ще я думала про те, що ж насправді складає поняття "українець". І чи є ним чоловік, народжений на цій землі, у якого не тільки батьки-діди-прадіди народилися на цій землі, а і сам народ його, оті незнані мною донедавна греко-татари, постали як етноспільнота саме на цих теренах.
 
Україна...  Вперше  це  ім'я  згадується у 1187 році в Київському літописному зводі. Відносилося воно тоді до Переяславського князівства, що входило до складу Русі наряду з князівствами Київським і Чернігівським і означало окраїну Русі. Нашої Русі.  Зустрічається ім'я Україна і в 1189, 1213, 1280, 1282 рр. Означає то Галичину, то Волинь, то Холмщину, то Підляшшя... В епоху інтернету  немає сенсу переказувати зміст викладених в сіті матеріалів. Хто шукає, той знаходить.
 
А хто багато шукає, тому дають по трудах його...  Працюючи зі словниками, я повсякчас натикалася на різноманітні України. Їх назбиралося стільки, що цю крихітну планетку  доречно було б назвати Глобусом Україн.
 
То не дивно. У часи, коли закладалися сучасні назви, транспортна проблема була  настільки істотною, що така характеристика, як віддаленість тієї чи іншої території, виходила на перший план.
 
Щоб далеко не ходити, погляньте на карту Європи. Що ми бачимо угорі? Фін-ленд... Крайня земля... Кельтською FFIN - кордон, край, межа, рубіж, район, округа, кінець. Латинською FINIS - межа, край, кінець. Знавці скажуть: "Не вір очам своїм!" бо то, бачтеся, не Фінленд, а Фенленд. Загальноприйняте трактування назви "Фінляндія" виводиться із германського FEN - болото. Підтвердженням цієї  версії вважають самоназву фінів - Суомі. SUO - також болото, але вже фінською. Не смію перечити. Як і мені ніхто не заперечить, що інша назва цих земель - Лапландія - походить від фінського LOPPO - край. То ж все таки, крайня земля? Україна?
 
Пішли вниз. Балтія. Латинський словник Дворецького. BALTEUS - 1) кайма, кромка, корка...  Балтійське море... Балтійські країни... Окраїнне море? Окраїнні країни? України?
 
Від балтійських країн рухаємося вглиб материка. Знічев'я гортаємо Фасмера. Том перший, сторінка 434.
 
голядь - 1. "балт. племя близ Можайска (бывш. Моск.. губ.)" и 2. "балт. племя в [бывш.] Вост. Пруссии" (см. Геруллис, Festschr. Bezzenberger 44 и сл.), современное название местности неподалеку от Москвы (см. Соболевский, Bull. Ас. Sc. Pbourg, 1911, стр. 1054), др.-русск. голядь (Лаврентьевск. летоп.; см. Барсов, М. 53), греч. Γαλινδα в Вост. Пруссии (Птолем. З, 5, 21), откуда польск. местн. Goniadz, блр. Ганязь (XVI в.). Ошибочно объяснялось Соболевским (РФВ 64, 179) как заимств. из герм. с суф. -ing-.
Из балт. Galindai мн., которое произведено от лит. galas "конец"; см. Буга, РФВ 72, 189; Streitberg-Festgabe 24; Фасмер, Sitzber. Preuss. Akad., 1932, стр. 642 и сл. Первонач. знач. "житель пограничной полосы", подобно украинец, нем. Мaгkomannen и др. <...>
 
Україна під Москвою... Україна у Польщі...  Лепське місто Гоньондз на північному сході нашої західної сусідки.  
 
А сама Польща? От чи чули ви, приміром, що поляки, пошли їм, боже, злагоди і процвітання, якось нерівно дихають на наших полян. Ну, як би так акуратно висловитися...  - вони натякають, що вони, поляки, від них пішли. Як на мене, пішли собі то й ідіть. Чого оглядатися? Нам і угрофінів вистачає, які як пішли від нас, за їхнім твердженням, так все ідуть та й ідуть, ніяк не підуть остаточно.
 
Але ж я про поляків. От чи знаєте ви, що означає слово PUOLI у фінському словнику? Вже здогадалися. Так, сторона, край... А поруч нього слово PUOLALAINEN - думаєте, поляни? Щас!  PUOLALAINEN - поляк,  полька, польський. Dzien dobry, пани українці!
 
А що там за Польщею простягається? Австрія. Остмарк. Східний кордон.
 
А на півночі ? Данія. Данмарк. Межа данська?
 
Що вже тоді говорити про дійсний край землі. Про Канари. Перський словник Рубінчика:
 
КЕНАРЕ, КАНАРЕ  1) край, крайня частина чого-небудь; межа; окраїна.
 
Ну і планетка! Україна на Україні сидить і Україною правує.
 
Та скільки ж можна бродити околицями?! Гайда до центру цивілізації!
 
РИМ ! О! ТИ  -  ЖИТОМИР! - вигукнув один мій знайомий професор, коли його Пежо, мов сліпе кошеня, тикалося в перехрестя Житомира у пошуках виїзду на Київ. Хто не зрозумів підтексту - прочитайте цю фразу справа-наліво. Так-так, паліндром. Були б житомиряни з гумором - на гербі б написали.
 
Та я таки про Рим. Щоби братися за трактування цього топоніма, треба мати не тільки товсті словники, а й чималий запас нахабства, бо для італійців, для латинського світу то - священна корова. З іншого боку, самі італійці не пропонують нічого поживного на цю тему. Не вважати ж науковою версією топо-етіологічну легенду про Ромула і Рема. Доведеться понадкусювати їхню корову.
 
Отже, від кого Рим отримав свою назву? Якщо від Єнея, то горе тому місту, горе. Слово РІМ перською мовою означає: гній, бруд, нечистоти.
 
Хвацька версія. Жаль тільки - кульгава на обидві ноги. Латиняни не були помічені в схильності до перетворення літери "і" на літеру "о".
 
Зате їх сусіди без зайвих комплексів легко здійснювали зворотній перехід "о-у-і". Що з них узяти? Дикі люди, можна сказать - варвари. Кельти. Мало їм було зробити із Роми Рим, так вони ще й надали цьому слову свого, напрочуд цікавого значення. То ж не  дивно, що італійці так схожі на українців, адже, якщо глянути, що це слово означає у кельтів, то виходить ой яка цікава картинка!
 
RHIM (валійськ.) - 1) обідок; 2) межа; 3) край. ***
 
Римська, кажете, імперія? Приїхали...
 
Всі шляхи ведуть в Рим Україну. В Русь.
 
РАС (мн. РОУС) (перськ.) - 1) верх, вершина; 2) початок, наступ; 3) проводир, вожак; 4) КІНЕЦЬ, КРАЙ, ОКРАЇНА.
 
Коло замкнулося.  " Я йду від тебе і до тебе...". Хоч у просторі, хоч у часі.
 

- Так що, коли виїжджаємо?
 
- Коли скажете, я готова!
 
Це був справжній Крим. Не заповнені російським матом вулички і пляжі обідраних приморських містечок, не ресторанний кіч із хамуватими а-ля  кам-бек-ін-юесеса офіціантами, а гірські озера, водоспади, незліченні серпантини і, звичайно ж, печерні міста.
 


 

 

 

 

 

 

Щоб кожне наступне відкриття перевершувало попереднє, раджу робити їх саме в такій послідовності - Чуфут-Кале, Ескі-Кермен, Мангуп. При сході з Мангупа ви відчуєте, як душа відділяється від тіла і легка та прозора летить на барвистому параплані уздовж білих скель.
 
Про Балаклаву - ні слова. Поки гуркіт кар'єру з видобутку флюсів заглушає плескіт хвиль, про це місто або добре, або нічого.
 
На виїзді з Балаклави, Віталій несподівано запитав чи не складно буде заїхати в невеличке село неподалік траси.
 
- Запросто! А що там?
 
Ось тут я і почула історію кримських греків, таку впізнавану в трагедіях інших народів, що населяли землі, окуповані московською ордою, і таку співзвучну з історією самих українців.
 
Селище, в якому споконвіку мешкав рід Віталія, називалося Карань. Ця назва збереглася в пам'яті нащадків, оскільки переселенці своє нове пристанище нарекли тим самим іменем. Але до появи інтернету інформація про місцезнаходження первобутної Карані обмежувалася фразою "десь під Балаклавою". В 1945 році імперія зачистила сліди свого злочину, перейменувавши Карань в шаблонне Флотскоє, і ще рішучіше зажвакала щелепами, перетравлюючи етнічно-строкате населення захоплених земель в безсловесну гомогенну масу - савєцкій народ.
 
Та насмішник-час не виявляє пієтету до імперій, якими б бундючними і кривавими вони не були. Потворне ім'я "Флотскоє" ще фігурує на папері, а з поверхні землі цей покруч уже знесений чиєюсь злодійкуватою рукою, то ж за кілька хвилин ми в'їхали в село без назви.
 

 

За черговим поворотом звивистої вулички нам трапилась місцева жителька. Чи це житель? Ні, наче жителька...
 

- Доброго дня, пані! Ви не скажете, що це за село?
 
- Флоцкає.
 
- А ви не знаєте, як воно називалося раніше?
 
- Карань...
 

В центрі Карані ми побачили невеличку церкву, від першого ж погляду на яку в голові почало звучати сиртакі.
 

http://www.youtube.com/watch?v=zpOAnWEyzt8
 

Ми спинилися  і вийшли з машини.
 


 

Я не вправі домислювати, що відчуває чоловік, який після зміни десятка поколінь ступив на загублену в міжчассі землю своїх предків. Землю, пошук якої роками відкладався на неозоре "потім" і ще ранок цього дня не віщував її віднайдення.
 
Десь тут, на цьому березі, під нашаруваннями совкової безликості, похований сад твого пра-пра...-прадіда, десь тут, можливо, он у тому пагорбі, запечатана на вічне зберігання ДНК, майже ідентична твоїй, десь тут, у цьому бризі, безповоротно розчинився благословенний грецький дух, а його оболонка тепер слугує вмістилищем духу-пожирача.
 

  
 

На зворотній дорозі в машину заповзла мовчанка, яку лише раз порушив Віталій:
 

- Подивишся у словниках, що означає назва Карань?
 
- Добре.
 

Повернувшись до Києва, я почала свої пошуки зі словника давньогрецької мови. "Карані" там не було. Згадавши розповідь Віталія про його дядечка, який почувши одного разу туркменське радіо, сам собі на подив виявив, що він розуміє туркменську мову, я відкрила словника мови турецької. Знову мимо. Залишалися перси.
 
Ось тут на мене чекав сюрприз.
 
Не вірячи своїм очам, я сіла набирати смс-ку:
 
"Натусь, ви з Віталієм зробили нам такий подарунок, що неможливо навіть подякувати, бо немає таких слів. Я повернулася ще не вся: тіло блукає будинком, а душа літає навколо Мангупа. Як стрінеш де, скажи - нехай повертається, бо тіло без неї спотикається і не знає, як жити далі. А що до Карані - то є скіфське място, а Віталій таки у-край-інець. В старогрецькому і турецькому словниках не знайшла, а у перському:
 
КАРАН, КАРАНЕ - 1) берег, побережжя; 2) край, рубіж, границя, межа; 3) кінець, окраїна."
 

На цьому можна було б поставити крапку, якби історія несподівано не набула свого продовження.
 
Якось, рік чи два по тому, будівельний бум погнав нашу буйну компанію на пошуки райського містечка. Язик довів нас до Витачева, мальовничого села, що розташоване на південь від Києва на правому березі Дніпра. У часи київської Русі це був порт і називався він - Витич. Місцеві мешканці стверджують, що ця назва в перекладі з варязької означає "вогонь на пагорбі" і виникла вона через негаснучий жертовний вогонь в капищі Перуна. Нехай і так. Цікаве інше.
 
У стародавнього Витича є одна непояснима особливість: хто потрапляє на його високу гору, той несподівано для себе відчуває непереборне бажання там жити. Не в сенсі форми існування білкового тіла, а на предмет поселитися. Такий собі глюк. Потім виїжджаєш із Витича, і нічого, попускає. Але варто повернутися...  і знов - стоїш собі - до каплички задом до Дніпра передом - і розумієш кожною клітинкою тіла, що не потрібен тобі берег турецький і Африка якось прохолодно,  тільки тут і тільки зараз, у цьому житті. І погляд затуманюється...
 

 


 

Щоправда, туманності жіноча і чоловіча дещо різняться між собою. Бо на внутрішньозоровому екрані жінки починається трансляція невеличкого будиночка з великими вікнами, за якими - ОТЕ... не знаю, як назвати, а фотознімок не передає і сотої долі того підйому, який просто фізично відчуваєш на витачевій горі. Чоловіки ж починають подумки блукати фінансовими лабіринтами: так... на отому рахунку... а ще оті долари... плюс проценти... мінус ничка...
 
Але ж! Цемент-гравій-цегла... фундамент-коробка-дах-вода-опалення-електрика!!!!!
 
- Натусь! Натусь, ну, що ти так з ходу в кар'єр?! Ти уявляєш, ЩО таке - звести будинок? І хто цим буде займатися? Якщо я, то хто зароблятиме гро...
 
- Віталію! Поглянь сюди!
 
- Що ще?
 
- Тут число і місяць твого народження...
 

 


 

- Ну, що ж... судьба.
 
Вже через годину ми змістовно спілкувалися із власницею симпатичного городика, який примостився відразу за вітряком. А що Віталій в миру - архітектор, то тут йому і сам бог хай і не велів, але й не заперечував. Та і хто заперечить проти такого виду з вікна?
 

 
Фото з сайту   http://1ua.com.ua/infc.php?id=22950
 
Так наші друзі стали витачевцями.
 
Скажете: "У Криму стоїть Карань, а в Києві Витич"? Зачекайте...
 
Навпроти Витачева, по той бік Дніпра, рахує вік тисячоліттями батько матері міст руських, а нині тривіальне пострадянське  село - Кийлів. Це вже тема іншої історії, а завершення цієї чекало на мене у кийлівському лісі.
 
Десь через рік після Витачева трапилося нам гостювати у Кийлові. У кийлівчан якраз була гаряча пора. До того ж солодка і мокра. Ішов березовий сік. Кілька разів на добу треба було їздити до лісу і з нехарчових поліетиленових пакетів, прив'язаних до берез,  переливати сік в нехарчові поліетиленові каністри, які потім треба спустити в погріб. Зрозуміло, що добрі люди вже неслабо накаталися. То ж, користуючись нагодою, дали нам поводиря і відправили на промисел.
 
При в'їзді в ліс і стояла крапка цієї історії. А точніше, не крапка, а такий собі цвяшок, що скріпляв кримську і витачівську пригоди в єдину дивовижну конструкцію. Останній штрих картини під назвою "У пошуках України".
 

 
Я дивилася на табличку з написом "КАРАНЬ   відтворювальна ділянка" і вкотре переконувалась: усе в житті не випадкове. Крім самого життя.
 
                                                                                                                                                                                   07.2010
 

 
* lamenta - рыдание, плач  
   lamentatio - рыдание, вопль  
  И. Х. Дворецкий  "Латинско-русский словарь" , 9 издание, Москва , 2005
   ( це так, до слова...)
 
** Географічні координати київського Пасажу.
 
*** За Є. Поспєловим ("Географические названия мира"), Рим отримав своє ім'я від ріки Румо (Румон). Так у давні часи називався Тибр. Знову  ж таки, вважається, що ріка названа по найменуванню одного з етруських племен, яке населяло її береги.
 
Слов'янську вимову "РИМ" М.Фасмер пояснює запозиченням із давньо-верхньо-німецької, відкидаючи напріч версію Шахматова про типово кельтський перехід "о-у-і". Про кельтську складову українців і, відповідно, про вплив кельтської вимови, поговоримо пізніше, а в руслі сьогоднішньої теми перехід "о-у-і" наводить на думку, що для кельтів  Рим був краєм їхнього світу. Таким чином слово "рим" могло стати синонімом слова "край", "окраїна". Лінгвістиці відомі приклади такого перенесення. Наприклад, для уйгурів те ж слово "румі" означає "західний". Інший приклад: Бату (в нашій мові - Батий) - також означає "західний", тобто спочатку Батухан очолив західний похід монголів, а потім його ім'я стало синонімом слова "західний".
 

 
www.manuilov.com