"Ты совершишь свой героический полёт..."
                                                       гр. "Красная плесень"
 
                                 " - Куме, а ви відро води вип’єте?
                                   - Та що я корова, чи що?
                                   - А відро горілки?
                                    - Та хіба я не козак?"
                                                     Анекдот.
 
Маю для вас, дорогенькі мої, отаку бувальщину, хоч вірте, хоч - ні.
 
Позавчора, на Теплого Олекси, я нарешті спромігся, виштовхнув себе неймовірними зусиллями волі!, навести лад у палісаднику.
 
Насамперед, треба було підрізати виноград на арці. (Мені начхати, що мої сусіди це давно зробили. Я не від кого нічого не соромлюсь. Як писав Микола Стефанович Гумільов: "Бо в моєму світотворі у планет свої орбіти")
 
Так ось про орбіту.
 
Висю, як мавпа, на цій арці, однією ногою спираючись на стрємянку, другою балансуючи на металевій конструкції, аж раптом повз проходить мій сусіда, пенсіонер Олексій Семенович.
 
Блін, і смикнула мене муза ввічливості, не знаю як її по батькові, привітати його із святом! Олекса усе ж таки.
 
Він підвів очі і каже суворо:
 
"Сергію, зараз впадеш".
 
Я з усією лагідністю, на яку тільки був здатен у тій позі, відповідаю, що, мовляв, не кажіть під руку, майстра вчити - тільки псувати, не каркайте, і, взагалі, ви кудись йшли....
 
Тільки-но він зайшов у під’їзд, до цих пір не можу збагнути як це сталося!, незчувся навіть, відчуваю - лечу.
 
З чотирьохметрової височини спиною униз.
 
Блін, дурний, часу на роздуми не було, інстинктивно розчепірив руки! І голова відкинулася назад, тобто, униз. Гепнувся би лише спиною, якби не цей рух.
 
А так приклався головою (потилицею) з усього маху до бетонної доріжки з гострим камінням. (Батьки поклали її у сімдесят шостому, тож частково, з часом, камінчики відокремились)
 
Господи, вірую! Ну, звичайно ж, в день Олекси, усі побажання Олексіїв справджнюються миттєво!
 
(Буду дуже обережний в якийсь там сергіїв день із побажаннями, особливо недолугими)
 
Тями не втратив ("голова - ето кость" - як казав покійний Олександр Лебідь), але було боляче. Декілька миттєвостей.
 
Підхоплююсь хвацько. Бабусі навпроти на лавочці дивляться на мене здивованими переляканими очима. Ще б пак, такий звук був, після якого на двох ногах не стоять. (Олексій Семенович опісля казав: "Я бачив як ти впав, але підійти побоявся, думав тобі гаплик")
 
Але моя фараонівська, як на єгипетських фресках, голова виявилась міцною (виявляється, міцна). Лише відчуваю: щось по спині тече. Кров. Дзюрчить з голови струмком.
 
Пішов, сунув голову під холодну воду, промив шампунем і залив йодом (пів голови - руда; дівчата, кому подобаються руді?!)
 
Допрацював виноград, накопав землі на розсаду під огірки (помідори вже посадив) - сиджу, нудьгую.
 
Гуля на голові з мій тендітний паничівський кулак. Мацаю - красень!
 
О дев’ятій вечора телефонує друг: Як справи, чому такий голос кволий?
 
Розповідаю про біль у м’язах і гулю на голові.
 
Каже: вночі має погіршати, треба знеболююче прийняти, маєш?
 
- Ти ж знаєш, - відповідаю, - я хімії не вживаю, перетерплю.
 
- Зрозумів, - підхоплюється мій друг, - зараз привезу пляшку, бо на своєму хуторі, ти в такий час її ніде не придбаєш.
 
А тепер декілька картинок із життя лангустів.
 
Після п’ятидесяти грамів, я, випадково торкнувшись гулі, відчув, що вона трохи стухла.
 
Після двохсот - вона зникла.
 
І біль у м’язах кудись зник. Навіть зранку я його не відчував. Тільки шрам на спині про падіння нагадує. Та розідрані светр та майка.
 
Тому:
 
Шановне непересічнопорядне людство, усі хто твердить про шкоду алкоголю, ви - просто хворі заздрісні ниці люди!!!
 
Ви ніколи не переконаєте мене, інші хай вирішують самі для себе, що жити як ви - це правильно і корисно для здоров’я.
 
Жити треба "в радість", "по кайфу", по-козацьки.
 
Чого і усім бажаю.
 
З невимовною повагою, Сергій Левитаненко.