Чи теорія появи великих «хвиль», та як вони можуть вплинути на  нашу недавню, але вже вщент остогидлу «владу».
 
Щодо термінології думаю все зрозуміло. «Струмки» - це галузеві, частіше за все не дуже великі за кількістю учасників, акції протесту окремих груп громадян об’єднаних переважно за професійною ознакою. «Річка» це гіпотетична можливість їх об’єднання,  а «цунамі» … це поки нажаль тільки мрії.
 
Чи мають «струмки» право на існування? Так, звичайно мають, це нормальна практика, яка веде до виховання суспільної активності у громадян і як кінцевий результат, побудову громадянського суспільства.
 
І що ж нам підказує практична сторона функціонування цих «струмків», які ми вже мали можливість спостерігати, а дехто власне й приймати в них участь. Це підприємницький майдан, акція вчителів та т.з. автомайдан. Перша характерна особливість, що була спільна для всіх трьох акцій … їх уособленість та  вузько галузеві вимоги. Мало того, замість цілком логічного прагнення досягти якомога більшої масовості акцій, для досягнення максимального впливу на «владу», організатори акцій навпаки, гостро ставили питання про те, щоб ніхто до їх акцій не «примазувався», особливо політики, не кажучи вже про, не приведи Господи, висунення політичних вимог. Тільки … по інтересам.
 
Виходячи з цього, стає цілком очевидно, що мета організаторів акцій, це досягнення від «влади» поступок та задоволення своїх вузько-галузевих вимог. Як хтось влучно охрестив … «кожен по своє». А чи самі маніфестанти визначили такий алгоритм своїх дій? Можливо, але й «влада», спочатку злякавшись кількості маніфестантів податкового майдану, швидко зорієнтувалась і розділила їх на «струмки» і що б ні-ні з політиками, закидаючи в середовище маніфестантів недовіру та розбрат.
 
Але при таких вузько-галузевих вимогах окремих «струмків» та їх розрізненості, у них практично нема шансу з’єднатись в повноводну річку, вже не кажучи про можливість перетворитись у руйнівне цунамі, що здатне знести цю «владу».
 
Навіть цілком очевидне, що відповідач по претензіям всіх учасників різних акцій один, чомусь не наштовхує на цілком слушну думку об’єднання зусиль. В результаті зусилля витрачаються на боротьбу з багатьма наслідками, а не з однією їх першопричиною, якою власне і  є  саме «влада».
 
Крім того результат акцій підприємців та вчителів, з усією очевидністю продемонстрував цілковиту непідготовленість їх організаторів до ефективного ведення перемовин та здатності досягти виконання владою своїх обіцянок. Та й чи є шанси у пересічних громадян в грі з шулерами, які й не мають наміру виконувати чиїхось вимог.
 
Бо, і така «радикальна» вимога від «автомайдану», як усунення уряду Азарова, навіть при наявності у маніфестантів достатніх сил таки домогтись її виконання, має всі шанси перетворитись у чергову демонстрацію начебто демократичності цієї «влади». Але ж ніхто не має сумнівів, що просто один непотріб буде замінено іншим. А лялькарі та правила, а вірніше «поняття», що насаджуються в цій державі, так і залишаться ті ж самі.
 
Відповідно єдиними небезпечними для нинішньої «влади» вимогами є ті, які її від влади усувають, а саме політичні …
-  Перевибори ВР.
-  Відставка президента.
Тим паче що за фігурантами вже тягнеться низка злочинів державного рівня.
 
Таким чином всі роздрібнені акції, для практичного втілення в життя того ж лозунгу «Забери у олігархів Україну, поверни її громадянам!», мають сенс виключно як інформаційні приводи для об’єднання їх зусиль та висунення саме вимог про  усунення нинішнього режиму.
 
Тепер трошки щодо того … хто, де, коли.
 
От дехто закидає, а чи не забагато ми тут «епістоляримо», може краще на майдані потовктись? Мабуть кожен вирішить це питання самостійно, коли й до якої акції йому долучатись, особливо коли тебе ще й попереджати не будуть ... не пхай свого носа. Нам ту треба з владою "парєшать".
 
То чи варто викладати свої думки в мережі, особливо з урахуванням того, що ЗМІ переважно верещать голосами Ганьок, Інок, Колесніченків і т.п., а люди довкола й самі розумні, багато хто навіть з вусами?
 
Можливо на це питання допоможе дати відповідь та ситуація, яка склалася на президентських виборах 2010 року. Ну хто в здоровому глузді проголосує за оте тупе одоробло? О-о-о диви яка дурня ... проголосували, ну і "домалювали" неабияк. Але тоді дискусія чи варто ділитись думками виявляється відпадає, беззаперечно варто, як повітря. Та й уявіть ситуацію, видав то й же Колесніченко чергову шовіністичну дурню, а тут ви так доступно, у фарбах, з аргументами ... мовляв можна звичайно пошукати більшого брехуна і ворога для України, але цей на перших шпальтах. Подивились на кількість переглядів, а там їх 5000. Упс, так це ж у 10 разів більше, ніж на "автомайдані" було, подумаєте ви і будете цілком праві. Звичайно, не варто плекати ілюзій, щодо "літературної величі", але багато хто може досить чітко висловити свої думки, і мабуть найголовніше … їх має. То чому власне ними не поділитись, тим більше шо у багатьох наболіло? Може й до народження істини не далеко.
 
Але ж хочеться чогось справжнього, щоб завирувало цунамі та знесло цю наволоч! Але практика поки демонструє, що інтернет спільноти в Україні добре себе зарекомендували лише як інформаційні, й поки не спрацьовують як практично-прикладні, на відміну від Північної Африки.
 
Ну роль міні-майданів наче вже розглянули, а от ті хто має якийсь фінансовий і безперечно організаційний ресурс, мається на увазі партійна опозиція, нажаль ніяких виразних сигналів поки не подають. Не збираюсь кокетувати, під опозицією маю на увазі ЮВТ та її політичну силу, хоча до останньої питань щодо її реформування вистачає.
 
Хоча, зараз дійсно складно запропонувати алгоритм дій проти хоч і тупої, але все ж силової державної машини, на боці якої ще й потужний інформаційний ресурс. Але ж тут важливо не тільки втягнутись в бійку, але й результат отримати, та добре б при цьому ще й деяку видимість легітимності дій зберегти, та власне й людей. Хоча ... народ завжди правий (Конституція підказує)! Так, ще з часом початку не прорахуватися, і що б люди підтримали. А вони ж у нас, ну дуже ... балувані.
 
Та й чого гріха таїти, для серйозної організаційної роботи необхідний не менш серйозний фінансовий ресурс. А повторити спонтанність Майдану 2004 року навряд вийде.
    
В публікаціях вже звучало, що непродуктивно очікувати виборів, бо їх завдяки «законодавчим» та махінаторським зусиллям ПР … фактично не буде. Однак давайте не будемо забувати, що в даному випадку вибори, це лише інформаційний привід закрутити навколо них події та практичні кроки, що вийдуть далеко за межі виборчого процесу і утилізують нинішню «владу». В цьому сенсі час "Ч" … це осінь 2012.
 
Але якщо "рушниця" вистрілить (буде знайдено або створено інший інформаційний привід) раніше, то більшість української спільноти, маю надію, буде тільки ЗА! Навряд в кого є палке бажання споглядати на цю наволоч до осені 2012.