З метою обговорення підсумків результатів діяльності регіональної виконавчої влади на чолі з головою ОДА Борисом Климчуком за перший рік своєї роботи «Центр Політичного Аналізу та Виборчого Консалтингу» 29 березня 2011 р. провів круглий стіл на тему «Громадська експертна оцінка першого року діяльності виконавчої влади у Волинській області».
 
До участі у роботі круглого столу запросили керівників Волинської ОДА, керівників фракцій обласної ради, політологів, аналітиків, журналістів, науковців та лідерів політичних партій та громадських організацій Волинської області. У план круглого столу включалась презентація підсумків роботи нової виконавчої команди за рік, представлення позицій керівників області, виступи громадських експертів та обговорення теми заходів.
 
У засіданні круглого столу взяли участь і виступили чотири заступники голови ОДА на чолі із першим заступником Олександром Башкаленком.
 
Керівник Центру Михайло Наход презентував інформацію про перипетії на Волині упродовж року губернаторства Климчука. На думку експертів, перед місцевими виборами глава ОДА був вимушений вступити в ряди Партії регіонів, зокрема, через «побажання» зі столиці. Окрім того, констатував Наход, наразі більшість волинських посадовців є членами ПР або симпатизують їй.
 
Політолог констатував, що опозиційні партії мають мінімальний вплив у Волиньраді. «Обласна рада швидше є не «генератором» ідей, а органом, який легітимізує проекти рішень, підготовлених підрозділами ОДА», - йдеться у висновках експертів ЦПАВК.
 
Серед успіхів губернаторської команди політологи назвали «консолідацію виконавчої та представницької влади», досить вдалу кадрову політику, помітні здобутки у вирішенні соціальних питань та вміння «вибивати» державні гроші у столиці. Натомість недопрацюваннями експерти вважають насторожені стосунки із засобами масової інформації, не реалізовано жодного значного інвестиційного проекту та неефективну роботу Комітету з економічних реформ.
В підсумку роботи Експерти оцінили діяльність губернатора Климчука на «добре», а його команди – «задовільно +».
 
Присутні політолог Тарас Літковець, громадський діяч Петро Верзун (директор департаменту соціальної політики Луцької міськради попереднього скликання), політолог Віктор Ковальчук, та представники опозиційних сил депутати облради від «За Україну» Ігор Гузь, голова облорганізації «Свободи» Анатолій Вітів, представник «Батьківщини» Валентина Блінова виразили свої погляди на цей час правління партії регіонів.
 
Слухаючи все це, дивлячись на дискусію складалось враження, що ми знаходимось у розпалі виборчого процесу і перед представниками ЗМІ всі хотіли засвідчити свої погляди. Я ж, як учасник такого процесу, подумав зовсім про інші речі. Скажімо зайшов би сюди бувший губернатор В. Бондар як соратник Балоги або Романюк соратник Тигіпка і вони би мали право сказати, що і при них росла зарплата та і в їх роки збільшувались обсяги обласного бюджету і бюджету області. Скажімо середня зарплата в області за 2009 рік зросла до 1427 грн із 1380 грн за 2008 р.. В минулому році вона становила – 1692 грн. Але за всі ці роки розмір середньої зарплати в регіоні становив 75-76 % від середньої по Україні і у всі роки Волинь стабільно знаходилась на 26 місці. І у всі ці роки менша ця зарплата була тільки у Тернопільській області.
 
Так само структура обласного бюджету за складовими – власні доходи – дотації і субвенції в ці роки не змінюється. І скажімо для 1036 тис. населення області зовсім однаково якої партії представники очолюють обласну державну адміністрацію. Всі вони громадяни України, б’ють себе в груди показуючи, що є великими патріотами цієї країни. Зрозуміло, що чекають реальних змін в організації суспільного життя і виробництва. І якщо у державі, так складається, що від суб’єктивного фактору залежить політика управління державою та її результатів, то в регіонах вона практично не змінюється.
 
От у державі торік до влади прийшла нова команда, команда партії регіонів. І ми достовірно із конкретними показниками можемо вказати на зміну державної політики, тобто системи управління державою. Ось багато хто критикували діяльність влади за 2009 рік. Але держава закінчили 2009 р. із показниками доходів державного бюджету в сумі 225 млрд грн, видатків – 245 млрд при дефіциті біля 20 млрд грн. За той кризовий рік влада провела державні запозичення в сумі 105 млрд грн, що збільшило державний борг до 305 млрд грн або до 30 % від ВВП. Але ж в той рік була дійсно світова криза. Вартість одного бареля нафти сягала 147 дол., світова ціна на метал впала у два рази. Все це спричинило в Україні спад економічного виробництва на 14.8 %. Разом з тим, як би хто не говорив, населення за своїми доходами та витратами цього не відчули.
 
В минулому році вартість нафти знизилась до 100 дол за барель, світова ціна металу зросла на 30 %. Як у світі, так і в Україні відбулось певне пожвавлення економічного виробництва, що і сприяло зростанні його в Україні на 4,1 %. І в таких умовах (не підводиться рука написати наша) влада виконала держбюджет за доходами тільки у 240 млрд грн при дефіциті вже у 64 млрд. Запозичення провели на абсолютно рекордну суму – 130 млрд грн, що збільшило державний борг до 408 млрд грн або до більше як 54 млрд дол., що вже склало 42 % ВВП. Реальні доходи населення значно знизились, а витрати, особливо на харчування, суттєво зросли.
 
Ось нехай читач і оцінить як казав поет: «что такое хорошо и что такое плохо». Але це в державі. В регіонах від перестановки персонального складу як відмічено вище майже нічого не змінюється.
 
Можна зрозуміти, що місцева влада мало важелів має впливу на діяльність Луцького автомобільного заводу корпорації «Богдан» чи на інші приватні вже підприємства. Там є власник і в його інтересах і можливостях використовувати потенціал заводу. Але треба розуміти, що коли автозавод щомісячно кілька років тому випускав по кілька тисяч легкових автомобілів і його додана вартість складала до 40 % промислової продукції в обласному центрі, то ці дані наводились всюди і всіма, що область має великі прирости до попереднього року. Тепер завод майже не працює. Ніхто про нього не згадує.
 
Але якщо виділити обсяги промислового виробництва в межах 10 млрд грн за останні роки та обсяги реалізації промислової продукції біля 7,0-7,5 млрд грн, то слід відмітити як недостатні. Причому вони приблизно однакові на протязі кількох років.
 
Але я хотів би тут відмітити іншу галузь – сільське господарство, де вкрай необхідна організаторська рука обласної влади. В противному разі воно приречене на виживання як натуральне виробництво продукту власного споживання, але ніяк не товарне виробництво. От за останні кілька років виробництво сільськогосподарської продукції стабільно становить біля 3 млрд грн. Слід відмітити, що для області, де на селі проживає 48 % населення або біля 500 тис. чоловік таке виробництво катастрофічно недостатнє. І саме тут необхідна вдумлива організація виробництва, заготівля і реалізація продукції.
 
От одна із сторін, що спостерігається в області. Площі посіву цукрових буряків стрибають із 10 тис. га до 20 тисяч, а виробництво цукру стрибає із 137 тис. тонн до 40 тис. Чому так відбувається? В один рік виробили багато, не продали (за межі області) і вистачає для наступного року. Не посіяли наступного року, виникає дефіцит, ціна росте, попит підвищується – сіють знову більше.
 
От зараз весна. Що селянину робити зі своєю землею? Що сіяти, що садити і чи взагалі займатись землеробством? Але на свій страх і ризик селянин посадить 60-70 тис. га картоплі. Збере восени біля 1 млн тонн врожаю, де товарна продукція може становити біля 500-700 тис. тонн. Але хто її купить і по якій ціні? Чекати і ловити випадкову машину, що заїде із Запоріжжя? А там чомусь замовляють картоплю із Туреччини.
 
У нас вже і статистика не розділяє сільськогосподарську продукцію для власного споживання і товарну. Вона відмічає скільки виробили, а що з нею сталось, то вже нікого не цікавить. Ось торік в області виростили майже 1 млн тонн картоплі, або по тонні на душу населення. Навіть для Волинянина який споживає до 150 кг на душу і то є забагато.
 
Ще одна проблема є із виробництвом тваринницької продукції. В області від часів УРСР в 4 рази знизилось поголів’я ВРХ, більше як у три рази кількість корів. І цей процес не зупинився. Зменшення продовжується і вже в цьому році статистика відмічає, що в лютому на 400 корів зменшилось порівняно із січнем. А з іншої сторони, що робити селянину із тим виробництвом. Я кілька років тому спостерігав за ціною за молоко на заготівельних пунктах. Коли в Мелітопольському районі ціна становила 1,20 грн/л, у Херсонській області – 0,90 грн/л то у Волинській області селянину платили 35 коп. В останні часи в даних регіонах ціна становить біля 3-5 грн/л то на Волині хочуть, щоб селянин продавав по 1,10-1,50 грн. Вода в магазині і та дорожча. Давно говориться, що на Волині найменша ціна за молоко. І коли ще кілька років тому були бажаючі утримувати корів і продавати молоко, то останнім часом таких бажаючих все менше. По багатьох селах ліквідували і заготівельні пункти. А там вже були не тільки будочки та доміки, але й холодильні установки.
 
Зрозуміло що в регіоні зовсім відсутня будь-яка організація сільськогосподарського виробництва. І воно поступово перетворюється із великотоварного виробництва в натуральне – для себе. Я не раз згадую наші перші роки роздержавлення колгоспного майна. Як в той час ті червоні директори радгоспів та голови колгоспів призивали віддати 51 % акцій міжколгоспного майна самим господарствам. Зрозуміло. Щоб швидко все приватизувати, монополізувати, а вкінці розвалити. Хоча всі вони вже в ті роки їздили переймати зарубіжний досвід і могли бачити, що, наприклад, в районі Мюнхена землі Баварія є в наявності 17 молокозаводів. І вони перебувають у власності фермерів виробників молока. І фермери там не воюють за ціну молока, а спокійно виробляють його, на спільному пайовому заводі переробляють у морозиво та інші молокопродукти, реалізують і ділять виручку на кількість зданого молока.
 
У нас поки що не працюють ринкові механізми організації виробництва, особливо сільськогосподарської продукції. Щоб, скажімо, потрібно для Донецької області 500 тис. тонн продовольчої картоплі. Власне виробництво може скласти 100 тис. т. Треба завезти ще 400 тис. т. В ринкових умовах виходять на товарну біржу і заключають угоду про закупівлю в такий час таку кількість товару. Далі відповідно заключаються угоди із товаровиробниками і всі проблеми. Весь світ діє за такими довгостроковими угодами. Все в них розписано на кілька років наперед, стабільно і кожен знає що хто має робити. У нас поки що цього немає. Тому цю роль повинна взяти на себе регіональна влада. І організувати заготівлю і реалізацію товарної продукції.
 
Говорячи про дії влади та висловлюючи деякі побажання про вдосконалення їх ефективності і в цьому ІМХО не можна обійти не зачепивши непродуману політику. Ось ми скільки говорили про приведення мінімальної зарплати до рівня прожиткового мінімуму. На кінець ці показники зрівняли. Тобто вже кілька років у нас мінімальна заробітна плата рівнозначна прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
 
Але як завжди у нас буває треба щось придумати, щоб потім успішно боротись. Так почали із 2002 року запроваджувати Єдину тарифну сітку (ЄТС). І вже у 2005 році перейшли у завершальний її етап і встановили тариф 1 розряду на рівні мінімальної зарплати, які на той час становили 545 грн. За останні роки мінімальна зарплата зросла до 941 грн із 01 січня 2011 р., а тариф 1 розряду був встановлений у 613 грн із цієї дати. Це вже призводило, що до 7 розряду ЄТС всі мали 941 грн, а далі кваліфіковані працівники мало чим відрізнялись від некваліфікованої праці та її оплати.
 
І ось з 01 квітня уряд знову піднімає мінімальну зарплату до 960 грн або на 2 %, а тариф 1 розряду до 625 грн. трошки менше як на ці 2 відсотки. І тепер працівники 7 тарифних розряди будуть мати зарплату 960 грн, а скажімо вихователь за 8 розрядом тільки 1025 грн, вчитель без категорії за 9 розрядом – 1081 грн. Все зводиться під одну гребінку. І щоб втримати якусь видимість співставлення дуже занижують прожитковий мінімум. Скільки мови йде, щоб переглянути вартість споживчого кошика, набір продуктів, але влада цього не розуміє. На жаль.