Вчора під статтею Резерва наштовхнувся на один дуже характерний коментар  в спілкувані двох затятих українських «патріотів»: Паші та Сафона.
pasha_ 30.03.2011 21:32:18
«В українських селах, що далеченько від великих міст, я хамства не зустрічав ніколи.»
Сафон:»І це свята правда! Нерідко по роботі буваю в селах.Завжди з задоволенням спілкуюсь з селянами.Це відкриті,щирі,доброзичливі люди.Навіть п"яниці серед них не хами зовсім,а просто смішні та й усе.А народна мудрість! Її-слухати!  Воістину-село це душа України!»
 
  -Так, погоджуюсь, «село - це душа України!» і наші національні очільники дуже полюбляють тішитись тим, обігрувати цей факт. Їм дуже комфортно «працювати» з таким народом,  з такою душею, ця душа наївна та покірна, вона не ставить неприємних запитань, вона не вміє строго вимагати зі своїх народних обранців. Українська національна еліта культивує і пропагує  лагідний, покірний, толерантний національний характер, не розуміючи, що тим самим вона консервує свою національну відсталість, вона гробить усі українські перспективи. Адже яка ця українська «сільська» душа? –Вона відстала, патріархальна, оповита рабськими традиціями, вона неконкурентноспроможна в сучасних світових умовах цивілізаційних протиборств. З такою душою, з таким менталітетом українці можуть лише пасти задніх як в стаєрському, так і в спринтерському забігу націй. Українська нація в нинішньому стані – це готовий раб, жертва, обєкт необмеженої експлуатації з боку більш сильних етносів та держав. Я вже писав, що молоді українці повинні культивувати в собі агресивність, силу, потяг до перемог та готовність віддати своє життя в боротьбі за достойне місце під сонцем на цій землі. До зрілого покоління я вже навіть не звертаюсь, це брак безнадійний, закомплексовані раби ідейні.
 
Не стримаюсь від задоволення прокоментувати кожну фразу цього коментаря:
1. «Завжди з задоволенням спілкуюсь з селянами. Це відкриті,щирі,доброзичливі люди.»
- Ну так, наші селяни- це люди, яких нинішня система до довела до крайньої межі зубожіння та безправя, але нашому «патріоту» приємно спілкуватись зі своїми співвітчизниками в такому плачевному стані! Він відчуває свою перевагу, свою зверхність, він приїхав та поїхав з цього богом і владою забутого закутку, а цим людям там далі виживати! Особисто мене такі контакти гнітять і в голові одна думка, одне почуття –« До чого, паскуди, довели людей!». Для селян кожен гість з портфелем та на машині –це представник з великого світу, представник більш високої «раси». Тому ці селяни інстинктивно стають в безпечну для себе позицію покірних рабів, звідси їх і відкритість, щирість, доброзичливість. А що їм приховувати, в них нічого немає і в них нічого забирати, тому що в них вже все, що можна, забрали. Ви бачите не душу народну, ви бачите візитну карточку цієї душі для чужаків. Якщо ви не розумієте різниці між цими обома предметами, то гріш вам ціна, як патріоту! Якщо б ви занурились зсередини в це сільське життя, то ви побачили б зовсім інші сторони української душі, які б вас зовсім не порадували: дрібничність, недоброзичливість, заздрощі, впертість і т.д. Ідіотизм сільського життя, про який писав ще Ленін, нікуди не дівся, він набув лише нових жахливих форм.
 
2. «Навіть п"яниці серед них не хами зовсім,а просто смішні та й усе.»
-Знаєте, в мене таке враження, що це дитина сходила в зоопарк і ділиться своїми емоціями з батьками, а не слова реєстрового патріота! Людей на власній землі рідна влада кинула напризволяще без грошей, без роботи, без перспективи і просвіту, люди спились від усього цього, а вам смішно, найшли собі забаву- спостерігати за людьми в неадекватному стані!  
 
3.» А народна мудрість! Її-слухати!»
-Ще один міф про мудрість українського народу. На жаль, це пасивна мудрість, ця мудрість ще ніколи не витягнула цей нещасний народ з халепи, так що це декоративна, нежиттєдайна мудрість людей збоку, які не приймають безпосередньої участі в діяльності, а лише пасивно спостерігають зі сторони.
 
+ писано ранее:
       Был под  Имхо Резерва  один умилительный комментарий любителей украинской души, украинского села. Типа, в украинском селе нет традиций хамства. Да есть такая особенность, но особо над ней умиляться не стоит. Хамства там традиционно нет, но это слествие не какой-то кладези нравственной чистоты  в среде украинских селян, а следствие того, что эти селяне  давно и прочно загнаны в положение покорных рабов, они просто не позволяют себе хамства к не своим в силу своей  забитости, запуганности и ограниченности.
  Самоограничение уже в крови этих селян, они уже не чувствуют цепей на своих руках и ногах, но эти цепи незримо висят на всех их помыслах и стремлениях. Рефлекс  «не высовываться» лучше любых наручников сдерживает человеческое достоинство нашого народа. Именно поэтому наше селяне стают легкой добычей различных  аферистов и захватчиков. Теперь новая власть этих селян вместе с землей будет продавать новым владельцам.  Для любителей «святой украинской натуры» будет повод  много раз смачно поплакать над этой  свежей трагедией.