Ми говоримо про системну кризу у нас і це відповідає дійсності.
     На протязі віків нашій нації навязували європейську систему цінностей, але ми з цієї системи вибрали лише окремі цінності,  пестили та роздували їх на догоду своїм примітивним бажанням, а всі інші цінності та сутності заганяли собі в резервацію, в зону існування впроголодь, аби  лише нам не закидали неєвропейськість.
 
     На протязі віків ми граємось з Європою в одну і ту ж гру «Строгий вчитель та хитруватий і лінивий учень». Нас повчають, від нас вимагають, а ми робимо вигляд, що слухаємося і стараємося, а насправді ми реалізовуємо одну і ту ж дурацьку поведінку: вибираємо і поїдаємо з булки родзинки, а саму булку викидаємо на смітник. На свій «хлопський розум» ( а цей хлопський розум домінує у нас як в простонародному середовищі, так і в академічних, в управлінських середовищах)  ми намітили собі цінності, які нам «подобаються», всі інші цінності відсунуті на периферію як зайві, осоружні, нецікаві цінності та предмети.
 
   Грубо кажучи, нашому «хлопському розуму», нашій «хлопській душі» подобається розкішне європейське життя, всі ці дорогі автомобілі, прикраси, особняки і т.д. З другої сторони, цій хлопській натурі байдужа та нецікава європейська культура виробництва, європейська система демократії, сучасні системи соціального захисту громадян. Наш хлопський розум не хоче розуміти, що суспільний добробут та процвітання можуть існувати тільки в рамках цілісної системи, що в цілісній системі важливі всі елементи, що внутрісистемний расизм, поділ елементів системи на «любимчиків» та «непотріб» неминуче деформує та вироджує цю систему. Але нашим хлопам байдуже, що буде з нашою суспільною системою, вони настирно загарбують свої любимі цінності за рахунок нищення інших цінностей системи, але тяжкі наслідки їхньої  діяльності для системи  їх не обходять (відмазка – «всі так роблять!», «якщо не я вкраду, то інші наввипередки вкрадуть»).
 
Наша система чітко поділена на цінності(елементи)-любимчики та цінності (елементи)-пасинки. При чому, цей поділ має суспільний консенсус, тобто його поділяє переважна більшість спільноти в своїх щирих переконаннях.
Основні водорозділи наших цінностей:
-ми любимо все власне, особисте , приватне і зневажаємо все спільне, неподільне, загальнодержавне;
-ми любимо все безпосереднє, конкретне, вагоме та наочне і нехтуємо всім абстрактним, ідеальним, опосередкованим.
-ми любимо все показне, крикливе, буквальне і недолюблюємо все внутрішнє, глибинне, приховане.
 
   В результаті, у нас все є, але все це  не справжнє і поганої якості. При цьому, ми додаємо недостаючі елементи системи не з поваги, а з нелюбові до них. Ми просто хочемо, щоб усе у нас було  «як в людей». Сам цей вираз сигналізує нам, що ми самі себе позиціонуємо як ненормальні люди. Як би себе позиціонували б нормальні люди: вони працювали  б, щоб  досягти, створити недостаючі цінності. Ми ж додаємо нелюбе для годиться, аби було «як в людей».
 
Ми і «Євро-2012» добивались тільки заради того, щоб типу доказати собі та іншим, що «ми не гірші людей», що «ми можемо організувати не гірше інших». А що вийшло: вийшла прекрасна причина, прекрасне прикриття, щоб капітально подерибанити бюджет. За задоволення побавити свою внутрішню пиху народу прийдеться в черговий раз затягнути паски своєго сімейного бюджету.
 
    Якщо придивитись до нашого національного хлопського розуму, нашої хлопської душі, нашої хлопської натури, можна помітити простий та примітивний стержень  такої хлопської поведінки, який не змінюється з покоління в покоління. В цьому стержні я відмітив би самі характерні, самі домінуючі риси: безвідповідальність, впертість, консерватизм, індивідуалізм.
 
   Наша хлопська натура сформувалась під впливом рабських комплексів поведінки, звідси і безвідповідальність, несамостійність цієї натури. Ця натура пуста всередині, вона може лише слідувати чужим прикладам, вона може лише імітувати поведінку «як в людей». Наша хлопська натура безграмотна, тобто вона може сприймати лише найпростіші істини та слідувати самим найпростішим закономірностям. Бажання навязати цій натурі складні стратегії, багатоетапні плани роботи рішуче відкидаються. Поскільки ця натура внутрішньо пуста, то вона і безвольна, так як їй просто нічого захищати та відстоювати. Замість волі та звитяги ця сфера заповнилась протоплазмою впертості та консерватизму. Отака коротенька характеристика домінуючого типу субєкта діяльності нашої спільноти.
 
   Що з одержанням незалежності зробили наші  «хлопи»: вони  вибрали собі з загальної множини любі своїй примітивній натурі цінності, створили для їх развитку та накопичення собі режим максимального сприяння, а всі інші цінності та сутності суспільного життя кинули на умови залишкового виживання.
  
 
Але я вже не раз зупинявся на характеристиці нашої національної натури, сьогодні мене цікавить інший момент нашого життя: що відбувається з суспільною системою, коли її ділять на «чорну» та «білу» підсистему.
Ця сегрегація нашого життя відбувається завдяки здеформованій бюджетній, адміністративній, правоохоронній політиці наших влад.На світлій, привілейованій стороні життя проживають наші владці, їх сімї та їх прислуга.На темній, ущербній частині системи проживають  всі інші. В режимі залишкового фінансування утримуються і культура, і освіта, і охорона здоровя та всі інші сфери, які нецікаві для наших «хлопів при владі». Політика «сегрегації» нашої суспільної  системи на чорну та білу частину стартувала з перших кроків незалежності.  По мірі її реалізації, щораз виразнішими ставали плоди цієї політики:
- Майнове розшарування народу на зверхбагатих та бідних;
- Розквіт багатства «білих» людей  та занепад соціальної інфраструктури для народу, що є дзеркальними, взаємопов»язаними процесами;
- Деградація демократичної політичної системи;
- Деградація ринкової економічної системи;
- Деградація прав та свобод громадян.
 
  Зараз контраст між «білою» та «чорною» підсистемою в нашій суспільній системі став просто разючим. А що далі? – запитаєте ви. А далі –подальша деградація системи. Як закінчують своє життя нежиттєздатні системи? – Вони або руйнуються , або поглинаються іншими системами. Землі байдуже, чи буде на її карті таке утворення, як «Україна», територія наша в усякому разі не пропаде і не провалиться крізь землю, але ще й зітхне з полегшенням.
     Нас жде крах цієї примітивної цивілізації. Що скріплювало цю систему раніше: іллюзії, що «буде краще», що «далі буде легше». Зараз народ переходить на нове позиціювання: «треба вижити любою ціною».  Розпочинається період «боїв без правил», епоха «озвіріння» народу. Зараз нас змусять вчитись жити і без демократії, і без моралі. Ласкаво просимо на ринг! Така нам розплата за життя «по хлопському розуму», за ігнорування  елементарних істин та думок інтелектуалів. Було нам «прикольно» ігнорувати думки розумних людей, зараз життя «поприколюється» вже з нас...
 
   Не можна управляти складною суспільною системою «на хлопський розум». Суспільство  - це та ж сама атомна електростанція з непередбачуваним реактором. Суспільство, за рахунок терпіння своїх членів,  може поглинути багато управлінських помилок та зловживань, але якщо управлінська політика докорінно неправильна, то система активно деградує і розвалюється.
 
  Живий організм набагато розумніший за наш хлопський розум. Неможливо накормити ліву руку і не накормити праву руку, організм підживлює і  насичує енергією всі системи та частини тіла по мірі їх потреби. Наш національний розум занадто примітивний та егоїстичний, щоб дбати за всю країну, за всіх людей, він дбає тільки фізично за себе і тільки за своє, тому то з нас і сміється весь цивілізований світ. Невже нам так і не вдасться вибратись з розряду «цивілізаційний брак»? Риторичне  запитання.
 

Всередині великої суспільної системи «Україна» наші  керманичі з хлопським розумом створили свою маленьку, цікаву їм примітивну підсистему «влада, її цяцьки та кормушки», а всі інші елементи системи кинули напризволяще, як непотріб, як обєкт експлуатації по мірі потреби. Оця підсистема «українська влада» просто висмоктувала всі кращі соки з української держави, а сама держава деградувала та примітивізувалась, що стало найбільш наглядно в останні роки.
 
Дисбаланси та диспропорції в нашій суспільній системі виникли та поширились внаслідок того, що до «білого» списку пріоритетних для влади суспільних цінностей не попали дійсно важливі та фундаментальні громадські цінності, зате попали такі ниці, аморальні цінності, як зажерливість, марнославство, заздрощі до політичних конкурентів. Для стабілізації свого стану на кожну диспропорцію система продукує собі компенсації, які, по ідеї, повинні згладжувати деструктивну  дію диспропорцій, але частіше вони створюють нові диспропорції, тільки більш приховані.
 
   Будемо розрізняти внутрівидові та міжвидові диспропорції. Приклад міжвидової диспопорції: у нас диктат меркантильно-майнової сутності життя над інтелектуальною та духовною сутністю життя. Ця диспропорція проявляється в тому, що при прийнятті більш-менш важливих рішень  меркантильно-майнові вигоди переважають любі аргументи розуму, любі докори сумління.  Компенсацією цієї диспропорції є постійна, навязлива риторика наших політиків, як вони турбуються про благо народу.
 
Приклад внутрівидової диспропорції та її компенсації: падіння якості середньої та вищої освіти у нашій системі компенсується кількісними показниками: безглуздим ростом кількості вузів та ростом охвату тими вузами випускників шкіл.  Процесс руйнації наукової роботи у нас прикривають  поширенням роздачі наукових знань для чиновників та всіх охочих до марнославства.
Ще приклад міжвидових компенсацій: дефіцит інтелектуальних, професійних достоїнств наші еліти компенсують демонстрацією своєї розкоші, демонстрацією свого гламурного життя.Своє внутрішнє убожество вони компенсують зовнішнім шиком. Ці еліти з хлопським розумом навіть не задумуються, чому вони себе саме так ведуть. Але українському народу немає на кого за це жалітись,  він сам викохав собі таку еліту, таку державу і таку владу.
 
Додаток. Пострезюме до вчорашнього мого ІМХО на пов'язану тему.
 
    Пост-резюме. Серед послідуючих наслідків, які генеруються нашою традицією «зверхделегування» повноважень від громади до вибраних осіб  можна відмітити  перетворення нашу політики в «авторську політику», наших партій – в «іменні партії», наших гілок влади – в просту підпорку для плодів-осіб, які «висять» на цих гілках. По суті, це «зверхделегування повноважень», до якого так схильний наш народ, є такою собі добровільною формою відмови нашої  спільноти від демократії, від демократичних принципів громадського життя. Нашій спільноті не потрібна демократія, наші люди, в своїй переважній більшості, не хочуть напружувати себе постійною участю в демократичному управлінню своєю державою,  це нам чуже та обузливе, нашій рабській натурі мила влада «гарних» людей, яким ми радо делегуємо «обузливу» частину своїх громадських прав та обов»язків.
 
      Зверхделегування  виборцями своїх громадянських повноважень в руки своїх обранців та призначенців веде до створення навколо цих депутатів та посадових осіб зон фактичної  непідконтрольності та безпідзвітності.  Фраза, що хтось там «бере на себе повну відповідальність» в таких умовах не більше, ніж «фигура речи». Ніхто ніколи ні за що у нас ще не відповів перед народом.
     Повторюю: український народ сам відмовився від демократичної системи, вона йому чужа і заскладна, він придумав унікальну систему «делегативної демократії», тобто системи, коли його обранці мають виконувати за нього його особисті демократичні обов»язки. Зрозуміло, що замість «делегативної демократії» ми одержали «дегенеративну демократію».  Тепер ми дожили до такої степені  дегенерації нашої демократії, що  ця демократія зхлопнулась в один міцний кулак. Так як зверхделегована демократія, зжата в кишенях обраних осіб, виявилась недієздатною та неефективною, то для новообраного лідера виявилось легкою задачею зжати цю демократію повторно вже в своєму кулаці. І вся наша демократія легко в цьому кулаці помістилася, так як вона давно стала демократією пустого духу, дезактивованою, дезматеріалізованою демократію. Одним словом, чим довше ведеться неправильна політика, тим до важчих наслідків вона приводить.
 
   Наш народ не врахував одну закономірність: маючи цілісну систему, не можна віддавати, відривати від системи частину її елементів, навіть якщо вони видаються вам зайвими, безглуздими, беззмістовними. Цілісна система – дуже складна річ, відмовляючись від частини елементів цієї системи, є велика ймовірність, що ви втратите всю систему. Віддавши своїм обранцям частину своїх громадянських прав та обовязків, наші люди згодом втратили всю систему своїх громадянських прав та свобод.  Але хто і коли з толком вчив цей народ правильно, цивілізовано жити?