для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Майдан – не робота, або Чому кияни не підтримують малі Майдани


Майдан – не робота,  або Чому кияни не підтримують малі Майдани
Написати це ІМХО змусила мене стаття шановного Дуплета «Весняні струмочки протесту». Гарний репортаж, оптимістичний. Такий, що викликає душевне піднесення і додає надії. АЛЕ... Оця невеличка фраза «…а кияни, на жаль вже не в перше виявляються байдужими до протестних акцій..» нагадала про інші подібні закиди на адресу киян. Ще за часів підприємницького майдану багато хто в своїх публікаціях теж винуватив киян в пасивності та байдужості. Хотілось відповісти ще тоді, але якось не склалося – мабуть не дуже допекло. Але ці стенання таки зачепили за живе.
 
Отакої! Знову ці кияни винні. Ну звісно, хто всравсь – невістка. І мера не такого обрали, бо продалися за гречку, і взагалі неактивні, зажерлися геть. Отож  сидять на мішках з гречкою від Черновецького, про яку інші тепер тільки мріють, і у вуса не дують. Жують кашу, живуть мов у раю. Та ще й не діляться. І це в той час, як наші браття зі сходу, яким вже значно покращало, волають вустами Дончанина: «Допоможіть! Схід і Захід разом!»
 
Але хіба ж це кияни посадовили у найвищі посадові крісла кримінально-бандитське угрупування? Зауважимо, донецьке. Чи може скажете мені, коли було таке, щоб кияни віддавали більшість голосів за ПРдонівське бидло?
 
То може справа все ж таки не в киянах?
 
Так от, почитав я, киянин,  Дончанинові дописи про прозріння східняків, та чомусь не повірив. Все є в тих дописах: і майстерність викладу, і актуальність питань, а от щирості нема. Не відчувається, що авторові болить те, про що пише. «Ну нє верю», як казала у «Службовому романі» Людмила Прокоф’євна. А поки не вірю, то й не підтримаю. Побачу конкретні дії, - не тільки намагання боротися за свою копанку, а й за кращу долю всієї України – от тоді і допомога не забариться.
 
Если вам во время драки
Кулаком попали в лоб,
А потом пришли мириться,
Предлагая всё забыть,
То сначала пусть подставят
Лоб под ваши кулаки,
А потом про всё забудут,
Когда память отшибёт.

(Григорий Остер, «Вредные советы»)
 
Але віра у просвітління чиїхось мізків – не головне. Є й інша причина відсутності масової підтримки киянами акцій протесту, значно прозаїчніша.
 
Як було з підприємцями? Хіба кияни їх не хотіли підтримати? Але приходимо після роботи – а Майдан вже «зачинився», тільки чергові лишилися, аби майно з робочого місця не повиносили. Приєдналися б у вихідний – так знову нікого нема.
Так само і автомобілісти.  П’ятниця, розпал робочого дня. Аж тут прибули авто з протестувальниками, уявіть собі – навіть  з самої Луганщини. А кияни не з хлібом-сіллю стоять, а подумайте тільки - на роботах вколюють. Ото ж падлюки.
 
Мы приехали с приветом рассказать, что солнце встало,
А вы все ушли на поле, чтобы сеять и пахать.

 
Якщо розраховували на підтримку киян, то хто заважав спланувати акцію так, аби колони прибули до Києва, скажімо, у суботу?  І заторів би уникнули, і людей би зібрали набагато більше. Я розумію, що хотіли, аби їх почули владні чиновники, які, можливо,  ще сидять у робочий день по своїх кабінетах. Ну і що, почули? Може ще й повибігали для переговорів? А от шансу зібрати побільше прибічників автопротестувальники не отримали. На мій погляд, розумніше було б за суботу чи неділю провести заходи, які б згуртували навколо акції якомога більше людей, а вранці в понеділок рушити до урядово-президентських палаців не маленькою купкою, а більш значною силою. Чи вихідні – то святе, то для відпочинку?
 
Згадайте-но Майдан 2004. Він розпочався саме у вихідні, і кияни були одними з найперших. І вже до цього першого осередку спротиву приєднувалися все нові і нові струмки і струмочки, поки не перетворилися в одну могутню ріку, здатну знести все на своєму шляху.  А куди стікаються нинішні дрібні струмочки поодиноких протестів, коли там, де має формуватися ріка нікого нема?  
Майдан – це не робота, де можна відсидіти 8 годин і податися додому до телевізора.  Майдан народжується від крику душі. Майдан – це рух, який не зупиняється, поки не досягне мети. У Майдана не може бути годин роботи, перерви на обід і вихідних днів.  Якщо відходять одні, їх місце заступають інші.
 
Думаю, що для справжнього, великого Майдану час ще не настав, бо він має визріти в серцях. І головний поштовх повинен іти саме зі сходу. Хто породив, той має і …  Як там у Тараса Бульби? Скажете, не дочекаємось? Повинні. Бо це наш єдиний шанс знести все лайно з лиця України одним махом. Тільки всі разом.  І коли такий час настане, то на цьому Майдані об’єднається вже вся країна – від сходу до заходу. І ми, кияни, стоятимемо пліч-о-пліч з усіма. І тоді Майдан 2004 здасться можновладним бандитам дитячою забавкою. Бо пощади не буде.
 

 
© Proofer [28.03.2011] | Переглядів: 4547

2 3 4 5
 Рейтинг: 45.1/58

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook