З радянських часів ті, кому за...пам*ятають надруковані на друкарській машинці ( до речі. чи знають сьогоднішні юзери Інету, що друкарські машинки, як приватні, так і державні, стояли на обліку в органах?), на поганому папері через копірку різноманітні заборонені або просто дефіцитні видання - від Солженіцина до йоги чи камасутри. З початком перебудови потік раніше забороненої інформації прорвав греблю цензури ( закамуфльованої під "Главліт", з яким слід було узгоджувати все, що виходило друком. аж до листівок про профілактику глистів).
 
Згадала я про це ажніяк не з почуття ностальгії за тими часами, коли "вода була мокріша, дерева великими, хотелось и моглось, а ковбаса була по 2.20 тощо.
 
Цими днями в Києві біля кіосків преси представники "Газети по-київськи" і волонтери роздавали номер, надрукований способом "Самиздат", бо після 11.03.2011 популярна київська газета перестала надходити в кіоски. Чутки були різні - від "нестачі грошей на друк в типографії, закриття газети за якусь крамольну статтю у номері від 11.03. і т.д. і т.п.", а продавщиці в кіосках на постійні запитання покупців почали вже дратуватися. Минуло кілька днів. Малюю картину очима людини, що не має доступу до Інету. ( це не я). "Есть по-киевски?" - "Нет, ее ж закрыли". Хтось відходить засмучений, хтось знизує плечима і купує гпазету "Сегодня", чи як хтось дотепно висловився "Вчора". Просікли фішку? Спочатку киян позбавили права обирати мера у два тури ( низький уклін зраднику Миздобулу за його вето). Потім. уже за нової "влади" ліквідували районні Ради. Не скажу, щоб ці районні депутати (здебільшого це місцеві керівники різних районних закладів) таку аж надто велику роль відігравали у житті киян, одначе...це бодай якась подоба місцевого самоврядування і взагалі, огидно те, що вирішили за нас!
 
Банда Чорновецького нас дурила і грабувала, переганяла власність міста у сумнівні комунальні підприємства, нахабно роздавала землі, майже добила міську бюджетну сферу. Але виявилося, це ще не край. Давайте заберемо в них ще й джерело більш-менш об*єктивної інформації, газету, інформаційно насичену і цікаву для пересічного читача. Звісно, дехто зверхньо скаже, що це майже "жовта, бульварна, простувата тощо" газета. Ось є "Дзеркало тижня", інші інформаційно - аналітичні видання. Але хіба погано мати більше газет "хороших і різних"? Читач, телеглядач і радіослухач напружено шукає пояснень - "Де моя газета?". Не промовчало тільки 3 канали ( мабуть, у зв*язку з тим, що мають іншого власника). А тут - http://mycityua.com/news/ - пояснення, чому згадана газета не виходить.
 
Решта журналістів "хранит гордое молчание". Мало того, що з екранів і брехунців ллється суцільна благодать про "благие" справи можновладців, а заскорузлих совків проголошують лицарями ( гарна ілюстрація до цього - приклади перекладів сонету Шекспіра, наведені колегою Нетко), так ще й замовчується правда безпрецедентного наступу на свободу слова. Щоправда, "Стоп цензурі вже виступила зі зверненням до інвесторів). Але ж завтра можуть прийти по вашу душу, панове незалежні журналісти!
 
Примітка. 1. Я написала це ІМХО, бо не вважаю це локальною суто київською проблемою. Цей проект охоплює багато міст України і там теж може настати день, коли типографія під тиском власника відмовиться друкувати наклад, перед журналістами постане загроза безробіття, а читачам запропонують комікси про подвиги Вітька -Єнакієвця, що поборов Помаранчово-білосердечного чумного Змія. 2. Я не маю жодного стосунку до згаданого видання, особа незаангажована нічим, крім обурення свавіллям сучасних "господарів життя".