Інформаційні атаки не стихають. Збуджують одних, дратують інших, виснажують усіх. Думки киплять, не виходячи, щоправда, за межі черепа, хіба що іноді  звуками та буквами.
 
Найбільше ж в цих навалах дістається дуже важливій частині громадян (хоч і не дуже шанованій), яка визначала перемінний успіх протилежних (ніби-то?) еліт. Вони були останнім тягарцем на терезах усенародної довіри до тої чи іншої політичної сили. І саме вони є найбільш вразливими, схильними до сумніву і зміни своїх поглядів аж до протилежних.
 
Водночас, як не дивно виходить,  вищепрераховані риси є ознакою людини гнучкої, творчої і мислячої. Бо ж сумнів, як відомо, - основний критерій істини, а без вразливості важко відчувати тонко цей світ і вражатися йому. Здатність до змін і прийняття нового робить з них рушіїв прогресу і ,водночас, найперспективнішою ціллю для політтехнологічних хижаків. Саме за їхніми голосами ведеться найвитонченіше полювання і саме від них залежить, хто нам служитиме кому ми служитимемо до наступних чесних виборів, якщо виборемо їх, звісно.
  
То як же цим "інтелектуалам" (може навіть без лапок) не повестися знову на неправду, не витрачати кілоДжоулі  мозкової діяльності на осмислення псевдоістин, не псувати очі перед моніторами і телевізорами, вишукуючи першоджерела новин (що самі по собі можуть бути вже чутками і фабрикаціями), не псувати свої нерви переживаннями?
 
Може, варто глибше вдуматись в те, що вже й так відомо й очевидно?
 
Все ж уже відбулось. Нас вже згвалтували.Та так нахабно і зухвало, що одні досі не здатні цього осмислити, а ті, хто здатен тихо впадають в шоковий стан. Голоси ж тих, хто не мовчить приглушуються артобстрілом із другорядних (але роздутих до архіважливих), надуманих (а то й штучно створених) проблем.
 
Я говорю про "тушкування". В першу чергу про це, бо це був початок публічної наруги над громадянином, над виборцем. Це був підйом планки (проїзду катком по громадянських свободах) на новий рівень.
 
До того політичні опоненти висували одне одному майже бездоказові звинувачення, які можна було трактувати, як наклеп чи інсинуацію, а то й просто ігнорувати. Вода товклася в ступі...
 
А тут же видно все, як на долоні. І наші гвалтівники, знаючи, що неможливо буде приховати це, вирішили зробити вигляд ніби нічого страшного не сталося, ніби все нормально. Головне - змістити нашу точку зору на цей злочинний акт, розжовуючи тези про демократичність і ліберальність: депутат, буцім-то, повинен мати свободу вибору і т.д., і т.п. Немає значення про що говорити - аби заговорити нам зуби. І все це справді якось приїлося.
 
Але я знаю, що людина, якій ми платимо яка бере з наших кишень мільйони за захист наших інтересів, пішла проти свого роботодавця.
 
Я знаю, що людина, яку сотня тисяч громадян послали відстоювати наші права і політичні погляди зрадила нас. За гроші чи ні - це не суттєво.
 
Я знаю, що це гірше від зради, бо зраджують часто тому, чого самі не обирали: Батьківщині, державі, релігії. Тут же мав місце свідомий вибір зрілої (?) особистості служити саме таким, а не інакшим інтересам громадян, зобв'язатися перед ними.
 
Для мене це один з найстрашніших злочинів проти нашої свободи волевиявлення, проти нас. Злочин який не приховати. І мені вже тільки цього достатньо аби сприймати теперішню владу, як ворога, з усіма наслідками.
 
Імовірно, я ніколи не впевнюся чи правда, що нас грабували Тимошенко і Луценко;  чи правда, що людей закатували в асфальт Ахмєтов і Колєсніков. А мені це й не треба.
 
Не треба мені недолугих судових процесів і  фільмів про донецьких бандитів. Не треба чуток і емоцій. У момент переходу першого депутата до протилежного табору я свій вирок виніс цим мудакам ( і тим, хто купує і тим, хто продається). І це не протидія конституційному ладу, бо лад вже не є конституційний.
 
Тепер я вже набагато менше спостерігаю за політичним зоопарком, нерви мої заспокоїлися, серце менше болить. У вивільнений час я живу своїм життям, а не їхнім. Я тільки придивляюся з ким би об'єднатися і прислухаюся: коли ж почнеться щось варте не тільки уваги, а й зусиль і, навіть, пожертв.
 
Я вже точно знаю проти кого піду, але, на жаль, ще не знаю з ким.