В чому суть моїх дискусій з оппонентами:
-одні мої опоненти оперують поняттями «при Юлі було краще, а при Януковичу стало гірше». Так, такий порівняльний метод має право на життя, але це самий примітивний метод аналізу. Це рабсько- холопський підхід до аналізу: «Мій пан кращий за твого пана, давай будемо голосувати за мого(мою)  пана(пані)!»
-інші опоненти не обтяжують себе аналізом всього шляху еволюції незалежної України, їм достатньо оперувати лише тим, що ще памятається в пересічній памяті. Вони аналізують лише останній-передостанній період нашої історії. Тут основна фабула дискусії: що було б якби...
- треті опоненти живуть в надуманому світі орендованих на Заході політичних схем. Навколо  їм привиджуються «ліві», «праві», «центристи», «націоналісти», «комуністи». Вони з готовністю обманюють і себе, і інших;
 
Засади мого аналізу інші:
-я вважаю основним періодом аналізу 20 років, тобто весь період незалежності;
-я вважаю цей період одним суцільним періодом вітчизняної історії, на протязі якого логіка внутрішнього розвитку домінувала над зовнішніми впливами. Попри істерію суджень, що хтось там на нас постійно впливав, всі українські влади завжди чинили однаково по-українськи: послухати порад ззовні, а зробити по-своєму.
 
      Попри ілюзію цивілізаційного прогресу, котрі проявлялись в споживацьких новинках, всі ці 20 років були періодом поступового регресу нашої соціально-економічної системи. Першу задню передачу на своїй державній машині ми включили, коли провели велику приватизацію за безцінок «своїм інвесторам», а не серйозним закордонним інвесторам. В результаті, ми не одержали потужний імпорт передових технологій виробництва, а лише підготували основу для увімкнення другої задньої передачі: створення тотальної корупційної системи. Як відомо , апетит приходить під час їжі, так і після безплатної приватизації основних економічних об»єктів «кращим людям країни» здалося замало експлуатації своїх найманих працівників, їм захотілось накласти свої лапи і на державний бюджет, і взагалі на всі основні грошові потоки в державі. Третя задня передача була увімкнута рік назад, коли новій владі здалось замало і повного економічного панування і повного корупційного панування, їм захотілось максимально скоротити витрати на непродуктивне населення, тобто мова йде про максимальний демонтаж соціальної держави. Будується жорстка феодально-рабовласницька держава, з чим я і поздоровляю всіх наших малахольних «демократів», оппозиціонерів, націоналістів та інших «патріотів», які досі не зрозуміли, в якій державі вони живуть!
 
   Так, в нас спостерігався позірний прогрес в сфері споживання завдяки імпортним штучкам–дрючкам. Але суспільну систему визначає не те, що вона споживає, а те, що вона виробляє. Візьміть саму відсталу африканську країну: там також, як і в нас, споживають самий модний китайський ширпотреб, світ вирівнявся, уніфікувався в складі предметів як самого дешевого, так і самого дорогого споживання.  Глобалізація добилась того, що виробляти товари по застарілих технологіях стало невигідно всюди, за винятком закритих анклавів( Північна Корея, Куба). Тому то наше виробництво приречене на все тісніший звязок з міжнародним розподілом праці.
 
Ми є система рабовласницької, феодальної економіки, це є доконаним результатом двадцятирічної деградації нашої соціально-економічної системи. Чи має ця феодальна економіка свої ніші в системі сучасної світової економіки?-Так, має. Це видобуток та первинна обробка корисних копалин ( металургія, хімія), це виробництво продуктів харчування (латифундистські сільськогосподарські підприємства) і, по великому рахунку,  все! Все інше світові у нас не цікаве, не затребуване, не важливе. Патрія зроблена, нікого, по великому рахунку,  не цікавить, що там всередині України відбувається, аби не було великого шуму назовні.
 
    Міжнародна думка навісила свій ярлик на український народ: примітивний народ без повноцінної власної еліти з рабською ментальністю, - і не збирається в найближчому майбутньому цю думку переглядати. Кредит довіри, кредит приязні до новоствореної європейської держави давно вичерпаний, залишився лише контрольний нагляд за неблагополучною палатою: аби не дуже смерділо і шуміло. Ніхто не знає і не збирається серйозно думати, що з цією «палатою» робити, в кожного своїх проблем вистачає. В кінці кінців, кожен народ повинен сам вирішувати свою долю, і це правильно!
 
    В цьому контексті ще раз повторюю свою ідею: нам потрібно зараз створювати з допомогою «авангарду нації» осередки нової сучасної цивілізації в себе шляхом вироблення всередині них сучасних, демократичних алгоритмів спілкування, взаємодіі між членами суспільства. Нам потрібно відпрацювати повний цикл співробітництва в локальних групах.  Є європейський, світовий досвіт соціально-економічної взаємодії членів суспільства в умовах ринкової економіки, цей досвід нам потрібно адаптувати до свого грунту. Це має бути блок економічних стосунків ( роботодавці-наймані працівники), блок соціальних, громадянських, політичних стосунків. На заміну шахрайських стосунків повинен прийти тип чесних стосунків. Мова йде не про якісь іграшкові рольові ігри, мова йде про досвід реальних, повноцінних алгоритмів ринкових стосунків, стосунків соціального партнерства. Це жорсткі, взаємовідповідальні стосунки, які в своїй основі несумісні з «раболепно»-благодійницькою моделлю, яка пропагувалась у нас до цього часу під соусом  «Унікальної України загального братства та процвітання».
 
  Був колись період, коли я ще сподівався, що Юля якісно інша, але потім прийшло розуміння, що чудес не буває, що Юля така ж слуга «перевернутої системи», як і інші, тільки з більш розвинутою гуманітарною складовою.
 
  Поки що у нас немає жодної реальної альтернативи сучасному рабству. «Перевернута система» перемогла, добудовується феодально-рабовласницький лад. Активно демонтуються механізми соціального захисту населення.    Вектор деградації досі дуже сильний, відсутні сили, які могли б цьому вектору завадити в поступальному русі руйнування соціальної держави. Я вже висловлював думку, що як за перший рік панування нової влади разюче змінився інтерфейс нашої держави, так і за другий рік пройдуть не менш разючі зміни. Через рік журналісти навіть будуть лінуватись  внести в стрічку новин банальну новину, що десь в напівзруйнованій хрущовці знайшли труп померлої від голоду пенсіонерки. Рабовласницька система буде безжалісно звільнятись від зайвого людського матеріалу і з трагедії ця політика швидко перетвориться в статистику.
 
  Продажна експертно-журналістська тусовка вже внутрішньо готова до різкої зміни своєї міфології з «Україна -проєвропейськи орієнтованої держава» на «Україна – країна контрастів, з африканською відсталістю нашого життя». Досить помаху режисерів «перевернутої системи» - і наші ЗМІ в унісон заспівають нову ідеологію, що «ми змушені рахуватись з феодальними, африканськими реаліями нашого життя», що «треба дивитись правді у вічі», що «у нас немає другого виходу...». Одним словом, була б економічна база, а ідеологія найдеться...
 
Резюме. Все не так погано, все набагато гірше. 90% біомаси соціуму повинно подумати хоча б трішечки про свою ясну перспективу подальшого існування. К сожалению для вас, взрослым людям нянек не полагается!
 
П.С.  Завжди спостерігаю одну і ту ж картинку: чим більш новаторське, «незалежне» ІМХО,  тим гірше воно сприймається читачами. Коли ті самі мої думки, вже зачісані і приручені до нових реалій, випливають через 3-6 місяців в опусах Рахманінова, Мостової, Дубинянського чи інших розкручених наших вітчизняних публіцистичних гуру, то більшість вже ствердно киває головами. Але ж істина за цей час не змінилась! Звичайно, це питання не до пересічних читачів, а до нашої інтелектуальної еліти: чому вона така тормознута, така аутсайдерна, чому не може побороти свою «константу відсталості», чому «перевернута система» так легко її завжди обіграє?? Таке лайдацтво, що навіть немає з ким серйозно подискутувати. Мене не цікавить дискусія з провладними ідеологами, це пуста трата часу, мене цікавить дискусія з нашими демократичними, ліберальними ідеологами, саме ця ідеологія вимагає розвитку та посилення.