Мене дуже тішать заклики до мораторію на обговорення мовних питань. Мовляв, це така дратівлива тема, що роз’єднує наше суспільство. Причому такі заклики лунають як з боку відвертих україножерів, що цілком зрозуміло, так і, як це не дивно, з боку націонал-демократів.
 
А дійсно, що тут обговорювати, про що сперечатись?
 
Адже в Україні правлять бал суцільні "українолюби". Починаючи від шанувальника "українського поета Чехова" до ""українського" міністра Табачника. Від Колесніченка до Корнілова, від Болдирєва до Левченка, від "поета" Толстоухова до "гармоніста" Яна Табачника, від "диригента" Чечетова до паскудного мента на дорозі, який не бажає говорити "телячою мовою".
 
До речі, 16 лютого президент Янукович нагородив Болдирєва орденом "За заслуги" III ступеня "за значний особистий внесок у державне будівництво, багаторічну плідну законотворчу та громадсько-політичну діяльність". Гадаю, що "законотворча та громадсько-політична діяльність" українофоба Болдирєва не потребує коментарів. На цих теренах з ним змагатися може хіба що Колесніченко.
 
Та це так, ліричний відступ. Повернімося до наших баранів.
 
Під мудрим проводом керівної і спрямовуючої Партії регіонів та її сателітів на догоду східному "брату" переписується історія, встановлюються пам’ятники (поки що один) "ефективному менеджеру" Сталіну, переслідуються представники національно-патріотичних сил. При цьому, якщо вірити владі, українська культура та мова буяють пишним цвітом, а темпи їх зростання можна порівняти хіба що зі зростанням цін на ринку чи зростанням ВВП у Азарова.
 
От нам і пропонують мовчки усе це проковтнути і утриматись від таких дратівливих тем як мова, історія, національні герої тощо.
Тисячу раз правий sampo, звертаючись у своєму дотепному й водночас чітко аргументованому IMHO до російськомовних громадян з уклінним проханням визнати право українців на свою культуру, історію, мову і державу. А принагідно й визначитись who is who. Чи вони є українськими громадянами, чи російськомовними інтернаціоналістами, для яких українське національне питання є чимось вторинним.
 
Коментарі до цього IMHO лише підтвердили прикінцеву думку автора:
"І останні дискусії на цю тему недвозначно дали нам можливість зрозуміти, що розраховувати на якесь порозуміння в цьому питанні, на жаль, так і не приходиться. Як не було його з часів Валуєва, так немає і тепер. Невже дійсно будь-який руськоязичний демократ закінчується там, де починається українське питання?
Ну, що ж, будемо розраховувати тільки на власні сили. Принаймні, не будемо перебувати в полоні ілюзій відносно союзників".
 
Можна зрозуміти реакцію шановного ggg3, коли він закликає тимчасово припинити педалювання мовної теми на догоду так званим "хімікам". Хоча, як на мене, це анітрохи не змінить ситуацію, бо "хіміки" - залізобетонний електорат ПР, "свої", соціально близькі. І жодні поступки в гуманітарній сфері не здатні змінити  їхнє  світоглядне кредо: "Шахтьор – чемпіон, Янукович – президент!" та "Всьо будєт Донбасс". Втім, у своєму дописі sampo звертається не до них, а до тих, кого можна запідозрити у наявності інтелекту.
З чим варто беззаперечно погодитися, так це з тим, що "для достижения вашей и нашей цели нужно быть не только украинцами, но еще чуточку и евреями". Давно вже пора списати в архів Святославове "Йду на ви".
 
А от допис шановної Офелії викликає, щонайменше, подив.
Які ж претензії до sampo?
 
Спробую визначити цитатами з допису шановної пані Офелії.
1.Когда к тебе в Крыму подходит бабуля и спрашивает:  знаешь ли ты украинский,  а потом сует тебе вкладыш из коробочки, где лежит какое-то лекарство,  с   просьбой перевести ей на русский, говоря при этом,  что украинский она вроде и понимает,  но вот эти медицинские термины все она понять не может.

 
Звісно, мені дуже шкода кримську бабулю. Та як я не намагався вичавити скупу чоловічу сльозу, ніц не вийшло. Бо раптом пригадав, що закон про мови в УРСР було прийнято ще у 1990 році. І тоді ця бабуля була ніякою не бабулею, а здоровою молодицею років десь так під п’ятдесят. І хто заважав молодій, здоровій жінці протягом двадцяти років вивчити державну мову? Либонь не китайська чи якась там суахілі.
 
Ну гаразд, не вивчила. Певно не хотіла вчити "телячу", а разом з навіженою Вітренчихою мітингувала за надання державного статусу велікаму і магучєму. Але чому цю нещасну цидулку не переклав її онук? Чому вона змушена звертатися до незнайомої пані Офелії? Адже онук здобував освіту вже у незалежній Україні. Чи він також, як і його бабуся, гидував "телячою"?
 
Що ж, вихід один – дайош другу державну!
 
Аж тут з аналогічним проханням звертається дідусь з Закарпаття, який знає лише угорську. Та ми народ толерантний, поступливий, можна й третю.
 
А як бути з бабусею з Буковини, для якої іншої мови крім румунської не існує? Невже зробимо четверту державну? Тоді, гадаю, мають образитися кримські татари, бо це вже дискримінація. А вони таки чи не єдині, хто має на це право.
 
2. Скажите, Сампо, только честно, если такой жлоб как Балога сменит Януковича, что тогда? На чьи силы будем розраховувать? Или раз он говорит на мове, то нехай краде?
 
Я уважно перечитав допис sampo і не знайшов там навіть натяку на щось подібне. Боюся, що тут Ви щось переплутали, з цим – до Тягнибока.
 
3. Вопрос с мовой решается очень просто, и  решат его наши дети. /…/ Думаю, что к тому времени, когда у меня будут внуки, этот вопрос решится сам собой.  Уйдет совок- уйдет проблема.  
 
Я добре пам’ятаю 1990 рік, коли приймався закон про мови. Тоді також говорили, що це дуже делікатне питання, що тут неприпустимий поспіх, що "этот вопрос решится сам собой" і що через 10 років Україна стане українською. Принагідно "під шумок" втюхали в паспорт сторінку російською мовою.
 
Відтоді минуло понад двадцять років, і де та українська Україна?
 
"Уйдет совок – уйдет проблема". Минуло 20 років, багато хто з "совка" вже пішов у небуття. Та їм на зміну виріс новий "совок", виплеканий попереднім. А все тому, що ставка була на те, що "этот вопрос решится сам собой". Як бачимо, не вирішилось.
 
Багато хто вважає, що мова – то питання суто гуманітарне, а відтак другорядне. Насмілюсь наголосити, мовне питання давно вже стало інструментом політики. Політики брудної, цинічної, агресивної. Певно вже призабулась сумнозвісна "доктрина Путіна". Ось лише три цитати часів його президентства.
 
"Самосознание членов этнической общности может игнорировать «неправильные» территориальные границы, например, политические, которые с их точки зрения изменены легче, чем границы этнической группы"
                                                                                      Владимир Путин
"Границы русского мира проходят по границам употребления русского языка"
                                                                                      Людмила Путина
"Понятие "русский мир" испокон веков выходило за географические границы России и даже далеко за границы русского этноса"
                                                                                       Владимир Путин
 
Ну як вам перли від подружньої пари? Особливо в частині "неправильних" територіальних кордонів, що не співпадають з кордонами використання російської мови. Висновок на поверхні - якщо кордони "неправильні", їх треба виправити.
 
Гадаєте, щось змінилося з приходом Медведєва? – Помиляєтесь.
 
19 листопада 2009 року директор департаменту по роботі зі співвітчизниками за кордоном МЗС РФ О. Чепурін в інтерв’ю "Інтерфакс-Україна" заявив:
"В Україні, де росіяни є державотворчим народом і де більшість населення в сім'ї і взагалі в побуті використовує російську мову, у російської мови немає офіційного статусу".
 
Виявляється, державотворчим народом в Україні є не українці, а росіяни.
 
Не пасе задніх і московський піп Гундяєв з його "русскім міром". А ви кажете, що мова – це щось другорядне, не надто актуальне.
 
І абсолютно правий sampo, коли закликає російськомовних інтернаціоналістів визначитися у мовному питанні. Якщо ви вважаєте себе частиною українського народу, поділяєте його національні цінності, тоді дійсно, разом нас багато. І далі за текстом. Якщо ж для вас головне – це протистояння кримінально-олігархічному режиму, а національна складова – другорядний фактор, тоді ми з вами союзники лише на цьому відтинку. І на цьому етапі дійсно слід припинити безплідну полеміку з мовних питань. А далі наші шляхи розходяться. Про це треба сказати відверто, без посилань на кримських "бабушєк" та закарпатських "дєдушєк". Принаймні це буде чесно. Здається, саме у цьому полягає сенс статті sampo.