Мирон виклав прекрасне ІМХО з цитатами, як наші різні сусіди в різні епохи оцінювали українців та роль України. Був підготовлений прекрасний  матеріал для предметної дискусії. Але що ми побачили в результаті? Як звичайно, вийшла стихійна, хаотична, периферійна дискусія без консенсусного ендшпілю. Але ж дискутували в більшості розумні, освічені особи, які не перший рік практикуються в публічних дискусіях., чого ж їм не вистачало для повноцінного аналізу? – А не вистачає нам правильних інтелектуальних традицій.
 
   Наша система освіти вчить дітей не розуміти суть речей та явищ, а просто хаотично, гамузом, некритично опановувати множину знань, більшість яких потім виявиться абсолютно невитребуваними для практичної діяльності індивіда. Український розум з покоління в покоління залишається розумом заготовлених цитат та однозначних, односкладних реакцій на ті чи інші життєві подразники. Коли подразник свіжий, нестандартний, вся нація завмирає і жде того, хто покаже іншим, як правильно реагувати на нього. Смішно спостерігати, як наше МЗС часто просто не знає, як йому реагувати на ту чи іншу міжнародну подію,  у Лівії там чи в Єгипті. Отак і ходять серед нас на двох ніжках запрограмовані зомбі, у яких атрофований блок мислення, але є блок з записаною сотнею-другою готових реакцій на подразники.
Що характерно для осіб, у яких критичне мислення практично не працює:
- у них практично ніколи немає сумнівів, судження має структуру «так» чи «ні»;
-у них немає потреби задавати додаткові запитання;
-у них або є готова відповідь на запит, або відповіді немає взагалі;
-вони спілкуються один з одним, щоб переймати готові відповіді-відношення, а не щоб аналізувати окремі аргументи;
  Саме оці особливості українського інтелектуального життя лежать в основі формування, функціонування і зміни громадської думки в Україні: виникає нове суспільне явище, криво-косо формується шаблон-оцінка під нього, а тоді цей шаблон-оцінка припечатується до явища, до людини – і все, боротись з цим шаблоном стає безглуздо, шаблон або приймається, або не приймається, але переглядати його ніхто вже не буде, ніякі докази чи аргументи вже не сприймаються. Спільнота не хоче, не привчена самостійно думати, вона потребує готового ярлика, готового шаблону-відношення до вказаного об»єкта. Але це окрема тема, вернемось до нашого ІМХО. Отже , маємо цитати, як наші сусіди нас оцінюють.
 
Тепер сформулюю диспозицію, як я відношусь до цих цитат:
-є зміст думки і є ціль, з якою ця думка висловлювалась, ці дві позиції потребують окремого аналізу. Нищівна думка ворога може бути цінніша, аніж компліментарний  пассаж приятелів;
-мене цікавить істина, а не захист національної самооцінки. Українці тонуть в морі проблем, але не хочуть дивитись правді про себе у вічі;
-всі ці цитати є зверненням наших сусідів до «своїх», тобто їм немає резону обманювати себе і гратися в словесну дипломатію по відношенню до українців;
-з цих цитат ми беремо два блоки відповідей: як вони нас оцінюють і як вони до нас відносяться, які цілі по відношенню до нас переслідують.
Цитати дуже змістовні, їх можна аналізувати безкінечно, зупинюсь на головному
.
Західні сусіди, нацисти, на що вони звертають увагу:
-низька цивілізаційна культура української нації, недорозвинутість розумової діяльності, рабські стадні інстинкти нашого народу.
Моє резюме: все підмічено правильно, за весь час, що пройшов, нічого принципово  не помінялось. Німці досі вважають нас диким, рабським народом, тільки не говорять про це відкрито.
Східні сусіди, комуністи-інтернаціоналісти(жидо-москалі):
- тут вже про культуру ні слова, ніякого цивілізаційного, інтелектуального аналізу, українців просто не вважали за людей. Задача – максимально пограбувати, максимально ослабити і знищити. Чому? –Бо просто треба, бо мішають!
 
Аргументи п»ятої колони, україноненависників:
-українці – в більшості безкультурна нація, їх комплекс неповноцінності, селянські пережитки української інтелігенції... Тут я з Табачником в цілому згідний по фактажу, але не по висновках. Пане український міністре, потрібно працювати над ліквідацією цих історичних вад українства, а не над знищенням основ самого українства. Нежить не лікується відрізанням голови;
-поділ української нації на галичан та «великих українців» є маніпуляцією з метою прикрити реальний розкол країни на українців та російськомовний народ;
- боротьба з національними героями українців, боротьба з українською мовою є боротьба з самим існуванням української нації;
-намагання асимілювати українську націю в «русский мир» шляхом переселення, перезомбування, відриву від рідної мови та національних символів.
 
Загальні висновки.
Стосунки між країнами, між націями в світі подібні на стосунки між дітьми в школі: із самих слабких  та тупих в класі збиткуються, знущаються, насміхаються, і цоьму немає ради. Українська нація вже на протязі багатьох століть – етнос слабкий, ущербний, без повноцінної власної еліти. До  націй з рабською ментальністю всі відносяться з огидою та презирством, до націй з почуттям власної гідності відносяться з повагою та обережністю. Закон сили ніхто і ніколи не відмінить ні в міжнародних стосунках, ні у внутрішньополітичних справах. Так що українська нація повинна сконцентруватись на роботі над собою, над своїми вадами та недоліками, тільки так ми зможемо добитись поваги та врахування наших інтересів як всередині країни, так і за її межами. Шила в мішку не утаїш, навіть якщо цей мішок вже натягнутий на вашу голову!
 
ПС. Паралельно заглянув на обговорення ІМХО- цитатник Мирона: ну просто масове побоїще на молодіжній дискотеці! Жодного потягу до раціоналізації дискусії! Кожен на кожного по повній виливає свої накопичені негативні емоції на оппонетів – і більше нашим людям нічого не потрібно: кожен залишається при своїй думці. Яка свобода слова, просто злив відпрацьованих емоцій в каналізацію! А потім всі дивуються, чому ми не розвиваємось? – Бо самі не бажаємо!