Широкого застосування набуло твердження, що до влади в Україні прийшла банда, мафія, яка поставила свого зверхника-хама президентом країни. Отже, якісь зухвалі кримінальники панують і володарюють на наших теренах. Відтак варто лише об’єднатися мужнім ДД-шним бійцям у який-небудь гурт із першими-ліпшими антибандитськими об’єднавчими гаслами, взяти в руки правильні транспаранти, прапори, квіти, повітряні кульки – й мафії, банді, бандитам, Хамові прийде наглий кінець.
 
Правда, тут, як правило, робиться невеличке уточнення (не дуже голосно, сором’язливо), що ДД-вояків мали б підтримати щонайменше тисяч 200 (дехто каже – 2 мільйони) представників правильного електорату й правильних політичних партій. Але ж правильних партій – катма, наразі, поки що. Правильного електорату – також ніде не видко, та й виборами якось не пахне, кажуть – також поки що.
 
Спробуємо розібратися в цих уявленнях? Чи хай так і лишаються легенди та міфи ДД смачною жуйкою для найближчих генерацій освічених нет-користувачів?
 

1. Отже, Великий тлумачний словник сучасної української мови (ВТССУМ) подає такі значення сакраментальних слів:
 

Бандит – Озброєний грабіжник, розбійник…
 
Банда – 1. Озброєна група злочинців, що чинять грабежі, розбої, вбивства…
 

Грабежі та розбої в країні чинилися всі 20 років незалежності, більш чи менш вдало, на думку злочинців. Але нам кажуть, що то не була банда чи бандити при владі. Суперечливе твердження, коли уважно поглянути на переліки злочинів і безкарність їх виконавців та замовників.
 
Але навіщо ж сьогоднішній владі чинити розбій та грабунки, коли вона має в своїх руках державну машину: армію, МВС, СБУ, прокуратуру, судову систему, держапарат і держустанови? Достатньо просто використовувати ці атрибути держави й слідкувати, щоб машина примусу не розвалилася, тобто вчасно робити регламент і дрібні заміни зношених деталей.
 
Значить, грабіжників і злочинців можна не згадувати, бо ці нещасні авантюрники мали б щось робити на власний страх і ризик, а ПР – це солідна політична партія. Ця партія має своїм походженням терени Донеччини, де її позиції й «всенародна любов» міцні й незламні. Це – її домен, осідок, осереддя впливів і резервів.
 
Останні 20 років Донеччина жиє в часі, що зупинився в добу перебудови, десь на момент пришестя до влади Горбачова, але не пізніше 1985 року. Розпад СРСР і проголошення незалежної України оминули цей край працьовитих вугільників і металургів, чиє рабське становище не зазнало великих змін. А відтак і мізки їхні досі перебувають радянськими. Звичайно, це трохи парадоксально, але таке буває, коли явище пустити самохіть, куди вивезе – там і добре.
 
Я далекий від звинувачень, що всі донеччани – посібники бандитів, грабіжників, харцизів, зарізяк, що всі вони так чи інак повязани з кримінальниками. Зовсім ні, це милі люди, які полюбляють радянську дійсність, живуть у своїй ностальгії, наче в затишному гніздечку, очікують від держави й хлібодавців батьківської турботи про себе, сірих і нужденних.
 
Повсюдно й завсідно милі моєму серцю луганчани й донеччани (я вже не кажу про південних мешканців України) – клієнти держави, неважливо якої, сумлінні підданці працедавця, що платить їм зарплати чи пенсії.
 
Ось ці люди, що потрапили часу в пастку, й є тою соціальною базою, бастіоном, фортецею ПР, а тому регіонали – ніякі не бандити й не кримінальники.
 

2. Кажуть, президент – Хам, зривав шапки, лапала його міліція, був неповнолітньою шпаною. Знову беремо ВТССУМ і читаємо:
 
Хам -  1. заст. Зневажлива назва людини з нижчих соціальних верств, станів (у мові панівних класів). // Грубе звертання до кріпака, слуги, наймита. 2. розм., лайл. Зухвала, груба, нахабна людина.
 
Розумна книга підказує, що хамом президента вважають люди, які належать до якогось панівного класу чи класів, або чутливі й тонкі натури, яким ненависні грубість і нахабство людини з нижчих соціальних верств.
 
Отже, коли б президентом був добрий чоловік, що отримав радянське виховання й освіту, не коїв правопорушень, не водився б замолоду зі шпанюками – то все було б чудово. Хай навіть ментально оцей гіпотетичний Нехам належав до того ж самого донецького регіону, мав повний набір радянських стереотипів сприйняття реальності. Він би знав, як правильно вимовляти прізвище Ахматової, що Чехов не писав вірші, полюбляв би твори Булгакова, цитував би на пам’ять сюжети всіх радянських телефільмів і був би відданим прихильником радянського підручника з історії СРСР.
 
А головне, отой Нехам дружив би з Росією, сам знав лише русский язык, хіба що поблажливо й зверхньо закривав очі на сумний факт все ще наявності клятих хохлів на теренах УПСР – української пострадянської соціалістичної республіки.
 

 
3. Чи захопила мафія владу в Україні? Вікіпедія знає, чим є мафія, а саме:
 

Мафія — (1) таємна, здебільшого (2) бандитська організація, яка шляхом залякування й терору (3) втручається в політичне життя країни, намагаючись (4) впливати на прийняття вигідних для себе політичних та економічних рішень.
 
1). Жодної таємної організації за останніх 20 років в Україні не було й зараз немає.
 
2). Про бандитів ми вже вище все з’ясували, нема їх – тільки працівники держапарату - техніки й наглядачі при державній машині, які особисто нікого не тероризують і не залякують.
 
3). Про втручання в політичне життя також мови нема, бо ПР – це й є все політичне життя наразі.
 
4). Впливи на прийняття вигідних рішень звелися до безпосереднього прийняття цих саме рішень, бо нема на кого впливати, хіба на самих себе.
 
Отже, мафія не захоплювала влади. Просто сама влада набула певних ознак мафії. Панівний клас паразитів-феодалів відверто й неприховано став у керма державної машини й чинить саме ті політичні, економічні, соціальні дії, які закладені в його природі.
 

 
4. А тепер поміркуємо спокійно. При владі – оформлений, структурований, організований клас паразитів-феодалів. Він має до своїх послуг державну машину, якою б недолугою та порепаною вона не була. Цей клас чітко й ясно усвідомлює свої інтереси. Він готовий захищати їх за будь-яку ціну. Рішучості й тямущості, інстинкту самозбереження, звіриної чуйки на небезпеки цьому класові не бракує.
 
Питання: з чим саме громадяни мали б вийти на герць до цього класу паразитів-феодалів? З фантиками від цукерок, прапорцями, паперовими квітами, прекраснодушними гаслами й закликами до любові й єднання в ім’я весни й щастя?
 
Може, громадяни мали б сподіватися на якусь із існуючих політичних партій? А чи всі без винятку політики сучасні понад усе сами не зацікавлені в пануванні класу паразитів-феодалів, бо є кров’ю й плоттю цього класу? Чи не політичний консенсус "еліт" в Україні привів найодіозніших представників паразитів-феодалів до державного керма? А виборці, чи не були вони такими собі незграбними статистами на кону, де ввесь сюжет п’єси був виписаний заздалегідь, а масовку забули повідомити?
 

5. Колись незабутній Аркадій Райкін проголосив (хоча насправді лише повторив Ільфа й Петрова, які намалювали оте гасло на стіні клубу "Картонажник") найфундаментальнішу максиму новітнього часу, як згодом з’ясувалося: «Порятунок потопельників – справа рук самих потопельників!»
 
Що це означає в наших умовах?
 
Створення адекватної за потугою організованої й структурованої сили з числа найактивніших, найтямущих і найуміліших громадян. Вишкіл цієї сили, нейтралізація провокаторів і диверсантів, проникнення в усі державні структури, політичні партії й громадські організації. Тотальная інфільтрація в усі легальні суспільні інституції. Готовність і здатність до тривалої й виснажливої боротьби. Оформлення найсприятливіших територій і регіонів у якості тилових інфраструктур. Роз’яснювальна й пропагандистська робота в армії, підрозділах МВС, СБУ, всіх без винятку апаратах органів влади. Плекання строгої дисципліни й ієрархії. Виховання витривалості й здатності швидко реагувати в залежності від змін становища.
 
Чи можливо цю силу створити на ДД або якомусь іншому сайті? Однозначно – ні. Чи варто для її створення використовувати й нет-ресурс також – однозначно так. Що для цього потрібно? Серйозність ставлення до праці – передусім.
 

Бог у поміч!