Не вірте, що прийняті нашими державними мужами рішення у нас не виконуються. Вони виконуються майже завжди, хіба що втрутяться інші державні мужі з протилежними тіньовими бажаннями. Але виконуються ці рішення дуже специфічним чином:
-рішення в своїй бюджетно-фінансову складовій, виконуються повністю, розпил коштів пройде обовязково;
-на  конструктивну, предметну складову рішення впаде весь тягар урізань, підмін та скорочень, так що ефект від реалізації рішення буде знівельований в рази по відношенню до задекларованого;
-фантомна складова рішення так і залишиться в стороні від реальних суспільних процесів.
Фантомна складова – це той флер, антураж, піар, яким огортають рішення, щоб протиснути його в ряди першочергових.
 
Отже, наше вітчизняне державне управління вже два десятиліття керується в своїй діяльності певним алгоритмом державних та управлінських  рішень. Це алгоритм я бачу як  «три в одному». Цей алгоритм прийняття державних рішень в своєму складі несе три основні компоненти, три структури:
-1-а структура – це структура власного зиску того, хто ініціює та приймає вказане рішення, тобто структура «а що я сам буду з цього мати?». Це тіньова складова рішення.
-2-а структура – це структура роботи з реальними соціально-економічними проблемами, які повинні помякшитись в результаті реалізації прийнятого рішення. Це офіційно-конструктивна складова рішення.
-3-а структура – це пропагандистсько-популістична структура рішення для підняття рейтингу тих, хто ініціює і приймає це рішення. Це піар-складова рішення.
 
Підготовка рішення проводиться одночасно,  паралельно в цих трьох напрямках. Звичайно, ніхто не жде 100%-ї готовності проекту рішення по всіх складових. Провідною є перша, тіньова структура рішення. Коли готова перша структура і в цілому підготовлена друга, офіційна структура, то другу компоненту тяп-ляп підганяють до повної готовності, похапцем наповнюють піар-складову і рішення запускають в життя.
 
   На стадії прийняття рішення ініціатору потрібно бути готовим до протистояння з іншими тіньовими розрахунками, до критики з боку «реалістів» , тобто тих, хто буде аналізувати офіційну, конструктивну частину рішення на предмет її достовірності та реалізму, та з конкуруючими піар-групами.  Саме через таку потрійну боротьбу  рішення в епоху «традиційної незалежності» (яка закінчилась рік назад) приймались так повільно, так тяжко і з таким низьким ККД. Запекла боротьба за тіньовий пиріг наповнювала життям кулуари нашого політикуму. Але це було дурне, безглузде, шкідливе для суспільного організму життя, яке раніше чи пізніше повинно було закінчитись. На вигляд це була демократія та політична конкуренція, а по суті – це було протистояння тіньових апетитів, які на виході продукувати управлінські продукти незугарних політичних та тіньових компромісів. З горнила парламентських, урядових, місцевих органів влади випадали понівечені, незбалансовані, часто мертвонароджені рішення, плоди не любові до власної країни, а плоди зажерливої боротьби за бюджетні шматки пирога. Нема ніякого резону оплакувати цей наш деструктивний, ущербний алгоритм прийняття рішень.
 
Перша і третя частина, тобто дерибанія і демагогія йдуть собі по нашому життю легенько в обнімочку, а за ними з величезними потугами суне друга частина, тобто реал нашого державного «будівництва»: такий ущербний та убогий, зі всіма своїми перекрученнями, недоробками, підмінами та недофінансуванням.  На цій другій частині ще й живляться безпосередні виконавці, дрібні чиновники, вони намагаються розікрасти те, що залишилось після «великого обділення» великим начальством.
 
     До речі, зараз, при новій владі,  ми бачимо дещо інший, модифікований   алгоритм прийняття рішень. Внаслідок монополізації влади та її централізації в одних руках, тіньова складова вже немає серйозної конкуреції, тому штампує рішення без зайвих церемоній і оглядки на конкуруючі тіньові інтереси. Конструктивна складова вже ніким навіть приблизно не прораховується, а піар-складова також не церемониться в виборі аргументів  в умовах монополізації ЗМІ.
   В результаті, раніше наша влада опускала країну повільно і в запеклій боротьбі між різними правлячими кланами. Ми мали такий собі  «баланс гальмувань вниз». Тепер всі гальма тіньових противаг зірвані і ми несемось вниз на швидкісному ліфті зі все більшим прискоренням. Я не бачу сил, які б могли цей ліфт притормозити чи зупинити, і це добре!
 
Подивіться на нашу Верховну Зраду. Ця гілка влади не те що засохла, вона зігнила. Тепер вона не приймає ніякої суттєвої участі в розробці та прийнятті основних державних рішень. Новий алгоритм прийняття рішень просто відкинув зайвих учасників, які  плутались під ногами основних тіньових розпорядників системи. На помийку викинута не тільки парламентська опозиція, але й парламентська коаліція, такий закон диктатури. Тепер у влади вже немає ні часу, ні бажання розробляти, обговорювати і погоджувати з суспільством свої рішення. Диктатура просто диктує свої рішення для суспільства та для державного апарату. До речі, на початках цієї влади я писав тут, що ніякої виконавчої дисципліни ця влада ніколи не побачить. Пристойну, завуальовану тіньову державну систему у нас замінила непристойна, незавуальована тіньова державна система, -от і вся «рехворма»!
 
   Десь раніше я вже використовував свою думку, що при неправильному напрямку руху довго  рухатись по прямій дуже небезпечно, відхилення від допустимого коридору руху з часом виявляється критичним. Зараз ми вже рік спостерігаємо в себе в країні прямий рух в неправильному напрямку і  те, що вже хором задзвеніли тривожні звіночки: брутальні репресії, пропадання предметів першої необхідності, наростання соціальних катаклізмів,- все це вказує на однозначний діагноз існуючій системі влади. Ми виходимо з коридору допустимих значень для нашої системи. Ура, стара система руйнується, хай живе нова система! Але в сотий раз повторюю: нова , більш досконала і ефективна система прийняття державних рішень не народиться сама собою, це колективна задача для інтелектуального авангарду нації. Це задача для того національного проекту, про який я в сотий раз повторюю. Це ж так просто зрозуміти, я продовжую дивуватись, чому мене ніхто не розуміє, або розуміє дуже поверхово?