для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны.

Фантазії на тему Національно-Визвольної Революції. Ч.3 фінальна, хоч в реалі Перша

Фантазії на тему Національно-Визвольної Революції. Ч.3 фінальна, хоч в реалі Перша
Фантазії на тему Національно-Визвольної Революції. Частина Третя фінальна, хоч в реалі Перша

…націоналізм перемагає й отримує все більше прихильників по всій Україні. Він чітко бачить свою мету: побудова дійсно української національної держави на засадах соціальної та національної справедливості.
У сьогоднішніх умовах ця мета може бути досягнута лише революційним шляхом.
Андрій Іллєнко,
голова Київської міської організації ВО "Свобода",
депутат Київської обласної Ради

Відступ перший.
     Чому сабж викладаю задом наперед?
     Власне, через Фенімора Купера. В далекому-далекому дитинстві я зачитувався його Слідопитом. А вже потім дізнався, що свої романи про Ната Бампо він писав з кінця до початку. І я – з висоти прожитих літ – розумію літератора Фенімора. Все-таки щось є в тому, щоб в кінці пройденого шляху, коли за плечима лишилося поле, яке вже перейшов, поступово повернутися до початку своєї життєвої дороги, коли майбутнє рожевіє на горизонті і попереду в тебе все життя, ще лунають голоси і сміх твоїх друзів, спогад про яких солодким щемом ятрить твою черству душу.
 
Відступ другий.
     Ось тут знову підняли тему про спільні дії з земляками Мрачного і Дончанина.
     Перечитав уважно
Расплата для Донецка
і
Оппозиция. Рождение. Везде...
     І мене закликають з такими об'єднуватися задля боротьби з синьожопими окупантами? (Маються на увазі персонажі, описані в сабжах. Мрачного і Дончаніна особисто це не стосується.)
     Як казав мій сержант Олежек на прізвисько Бєлий (не подумайте чого, це його радіопозивний), коли я йому ставив задачу на взаємодію з «зеленими»:
     - Блядь! В пизду таких друзєй, я сам собі товариш!
(А ось це стосується Кало-Нелі, АлєксиЛоли і їм подібної шелупєні)
 
Відступ третій.
З приводу української, зокрема львівської інтелігенції.
Це екземпляри гомосапієнсів з пихою та гонором всезнайки, що отримали верхню освіту, але реалізувати свій гонор так і не змогли. А ля Вассерман.
Ні Богу свічка, ні дідьку кочерга. Ні до старої влади не змогли пристати, ні до нової.
Вони зображують собою неіснуючий прошарок радянської інтелігенції, яка виявилася суціль липовою. В 60-70 роки люди ставали інтелігентами від неробства, вірніше, косили під...
Лиш тільки їх випустили на перебудовне поле чудес, вони миттю трансформувалися в «човників», візажистів, попів, кого завгодно, тільки не інтелігентів. (Боже збав, я не осуджую!)
З попами, до речі, вийшло особливо вдало. Значна частина їх це колишні радянські агітатори.
Як прикалувалися: «в українській армії відроджується інститут воєнних священників. Звань буде два – митрополіт і митрозамполіт.»
 
А тепер, власне, сам сабж.
     Сьогодні вважається загальноприйнятим, що найвищий за доходами прошарок України (та й «рашки», бо процеси в нас схожі) – назвати цю наволоч «елітою» язик не повертається і рука не піднімається по клаві пробарабанити – в своїй масі має одну-єдину мотивацію: в майбутньому зв’язати свою долю (і своїх виблядків) з Заходом. Тому вивозить туди капітали, намагається влаштуватися в тамтешній бізнес, скупляє нерухомість, тощо. Намагається на рівних ввійти в еліту західну.
     Звичайно, мені можуть закинути, що їм не так вже й потрібно в ту Європу, що їм і в Україні добре. Я розумію, але не будемо забувати, що люд екземпляри, на кшталт Чивокуні, бабло гребуть не для того, щоб купити на них «Таврію» чи «Славуту», що їм не стільки хоцца світ подивитися, як себе – і свої можливості – показати. І навіть коли погодитися, що Хам все ще безнадійно радянський «совок», то по периметру його оточують щирі патріоти Лазурового Берега і Куршавелі.
     Як би там не було, нинішня державна система в Україні доживає останні дні. (Ну, місяці, можливо, ще рік-два) Врешті-решт можливі два варіанти: сильна національно-патріотична влада з різким ривком до нового державного устрою, або катастрофічний фінал з Громадянською війною, остаточним розвалом економіки, деградацією і мільйонами жертв на території України.
     Обидва ці варіанти не обіцяють багатій публіці нічого доброго. Можна сказати, що для цього й готувалися ними заздалегідь «запасні аеродроми» в «пристойних країнах». І, звичайно, коли стане гаряче ніякого сумніву немає, що значна частина цих екземплярів спробує і багато хто встигне вчасно вшитися. Хоча не всі, ох, не всі... От ті хто не встиг... (Ой, які ж вони солодкі, такі мрії!)
     В кращому випадку посадять і, як там у Дюма? «запропонують лупцювати його до тих пір, поки не виб’ють все награбоване...»
     А вже в гіршому (для них)...
     Отже, заключний акордом Національно-Визвольної Революції молоді і зовсім юні революціонери, всі озброєні до зубів автоматами-кулеметами і по саме нікуди оперезані кулеметними стрічками, як революційні матроси Балтики, перевішали на ліхтарних стовпах Майдана Чивокуню, Миздобула, Рижого Кучманоїда і Пацятка-Кравчука, а вздовж Хрещатика і проспекту Перемоги (щоб найпершим не так нудно було на тому світі шкварчати на чортячих пательнях) – всіх (за мінімальним винятком) депутатів Верховної Зради усіх скликань, членів уряду та дрібніших чиновників. А якщо хто там не помістився – на стовпах сусідніх вуличок і провулків. Хто не помістився й там – на знаменитих київських каштанах. Це тих, хто не встиг дременути за кордон, де ними був заздалегідь приготований «запасний аеродром».
     Після цього одноголосно обрана повсталим народом в особі відморожених націоналістів Юля, переможно цокаючи каблучками своїх італійських черевичків пройшла на трибуну Верховної Ради (вже очищеної від скверни синьожопих, комуністів, литвинівців і нанайців, а також «тушок») і зачитала Декларацію про Національно-Визвольну Революцію Української Нації і Звернення Української Нації до народів, парламентів і урядів світу.
     В ньому вона закликала повернути злодіїв, що від української революції втекли за кордон, на історичну Батьківщину для показового судового процесу.
     І світ задумався...
     Бо в Росії тим часом повним ходом йшла така сама революція. «Рашка», що остопи остогидла всім без винятку народам федерації, доживала останні дні і тижні.
 

 
     Перевішавши кодлу мєдвєпутів разом з «цапком вся русі» і «айфончиком», повсталий народ Інгерманландії, Мордовії, Тамбовщини, Уралу, Сибіру і Далекого Сходу ловив по всіх кутках мєнтярську мусорню, фейсів та суддівсько-прокурорську наволоч і топив недолюдків в бочках, річках, колодязях і болотах та відхожих місцях, розбивав довбнями голови всім, хто мав хоч якесь відношення до чиновницько-паразитної маси.
     В Україні з цим теж не зволікали.
     Наприклад, в Донецьку загони Хмурого (а під його командою сімнадцять розлючених чоловіків та супруг бухгалтерші Вася і в резерві два діда з один дрином на двох, з рижою мордою, як талісманом і символом на прапорі) і Донецького Журналіста Йожика (під його знаменами також немало добрих людей зібралося) ловили мєнтовський мусор, прокурорів, суддів, пожежних інспекторів, санепідслужби і інших хабарників і без зайвої тяганини приводили вироки у виконання, часто-густо навіть не довівши виродка до найближчої стінки. Звичайно, без ексцесів не обходилося.
 

 
     Але повернемося до тих, хто встигне чкурнути до початку рішучих подій...
     Отже, вони драпанули в свої зарубіжні гніздечка, і зараз сиділи біля блакитних екранів і злорадно потирали руки: «От вам барабан! О вам барабан!», жестом показуючи, якої довжини цей самий «ОТ!». А в думках вже плекали плани, як їм облаштуватися в спокійній цивілізованій країні.
     Тільки ж тут така біда, що всі їхні плани в перспективі не мають абсолютно ніяких шансів на успіх, як би категорично це не звучало.
     РИМ ЗРАДНИКАМ НЕ ПЛАТИТЬ!
     Як ви думаєте, як ставляться до наших фірташів-ахмєтових західні люди, які мають хоч якісь справи з ними, від офіціантів до представників вищої еліти? Я вам скажу: за ввічливою посмішкою вони ховають презирство і гидливість.
     Консенсус всіх прошарків західного суспільства у ставленні до «нових руських» і «нових українських» (західна людина не розрізняє з «рашки» чи України «новий руський», ця наволоч вся для них «русскіє») дуже простий: вони всі для них злодії і бандити, які обкрадають своїх нещасних співвітчизників. Всі пов’язані з «русской мафией». Не буду тягати кота за лапу: всі ці ахмєтови-фірташі для західних людей в цілому аморальні типи, які заслуговують найжорстокішого покарання, тільки поки що їх доводиться терпіти – бізнес штука жорстока, жити ж якось потрібно...
     Скажу відразу: мова йде про ставлення західного суспільства в цілому. Винятки цілком можливі, коли хто з західних людей подружиться з якимось українським або російським «новим руським», то може з подивом признати, що той зовсім не вурдалак.
Звичайно ж, винятки – зірки спорту і культури. Клично, Шевченко, Бубка, Золота Рибка Яна – чесно заробили свої мільйони. Але українські олігархи – втім, повторюся, для західних людей українські і росіянські одне й те ж саме – це синоніми корупції, підлоти і грабунку. Це само собою зрозуміло і в ЗМІ, і в особистих розмовах. В газетах, ТБ, інтернеті: «мафія, корупція, брудні гроші...» і жодного доброго слова. В особистих розмовах – так само.
     І ТАКИХ пустити в свою еліту?
     Та ви знущаєтеся, любі мої!
     Ось філософія західних людей: поки вони качають свої мільярди до нас, і забезпечують нам робочі місця, що ж, ми їх потерпимо. Але тільки мільярди закінчаться, з будь-якої причини... Ну, не дозволяти ж злодіям і грабіжникам користуватися награбованим! Це аморально, врешті-решт! І щоб вони тут впливали на наше суспільство своїми мільярдами? Та Боже збав! Пожирувати і баста!
     Це ж все вкрадене, забрати – не гріх, а моральний обов’язок кожної чесної людини. Такі от розклади виходять.
     Тому наші доморощені міліардери і міліонери даремно готуються почати нове життя на новій батьківщині. Уже зараз багатьох з тих представників еліти, хто втік з Тунісу, Єгипту, Лівії на Заході пресують по повній програмі. Ледь який-небудь Мубарак втратить владу, як його рахунки заморожуються, а він сам вмить перетворюється у втікача, якого часто-густо і на поріг не пускають. Уже зараз!
     А коли почнеться нова хвиля світової кризи (а це можливе в будь-який момент), багаті емігранти з «рашки» і України неминуче підуть під ніж: ситуація враз стане серйозною і ті політики, що скормлять «злодіїв з Росії» електорату, негайно піднімуть свій рейтинг.
     Ну з якого такого дива дозволяти чужинцям купатися в розкоші, коли свої втрачають хто бізнес, хто роботу? Такого не було ніде і таке просто неможливе. З втікачів від революції обов’язково зістрижуть шерсть, а потім заріжуть на м’ясо. Наприклад, оточенням Чивокуні (сам він буде теліпатися в зашморгу, не забули?) можна буде поторгуватися з новим керівництвом України відносно транзиту російського газу, наприклад. Або просто посадять, як Пашу Лазаренка. Далі – проектуй на долю Мілошевича. Немає людини – немає і проблем з його конфіскованим майном.
     Сподіваюся, мені не будуть їздити по вухах, заявляючи про священне право приватної власності? А відносно того, що гроші пройдуть через тисячу підставних фірм і офшорів, то розповім таку байку.
     Вона з категорії тих побрехеньок, що розповідаються в своїй компанії після певної кількості «води життя», коли аквавіта трохи послаблює гальма і язик розв’язується дещо довше, ніж звичайно.
     До складу Прикарпатського військового округу тоді ще Радянського Союзу входила знаменита 6-та Танкова Армія. Це була не проста, а Гірська Армія, яка прославилася тим, що в серпні 1945 року здійснила ривок через пустелю Гобі і гори Великий Хінган в долини Маньчжурії і вийшла до Тихого океану. І в Європі їй належало зробити теж саме: стрімко пройти через Карпати, Татри, Альпи і вийти до берегів «Блакитної Атлантики». А щоб цей ривок до Останнього Моря пройшов без ускладнень, попереду Армії мали йти групи і загони Спецназу, ножами розчищаючи дорогу танкам.
     І от в передчутті майбутньої заварушки в середземномор’ї НапАлЬйони і Олександри Македонські з арбатського військового округу вирішили перевірити своїх диверсантів у бойових умовах. Для цього мінімум три групи (по групі від 6-ї Танкової і двох бригад Спецназу ПрикВО) були направлені в Європу. Там диверсантам належало легалізуватися, озброїтися з місцевих ресурсів і почати діяти, типу «югославські найманці». Поясню, що таким групам категорично забороняється добувати зброю, спорядження і т.д. незаконними методами на кшталт грабунку, нальотів і т.д. Для екіпіровки диверсанти мають достатньо грошей, щоб все потрібне придбати законним шляхом. На такий випадок в банках, ощадкасах і тому подібних фінансових закладах на Заході лежать певні суми місцевої валюти, яку диверсант знімає з рахунку і на неї  купляє все необхідне.
     Так от, всіх диверсантів взяли «без шума и пыли», як казав Льолік з «Брильянтової руки», ще на виході з фінансового закладу. Потім усіх повернули назад в Союз і сказали – кому належить – що так робити не потрібно. Ось тому, коли в Югославії почалася справжня війна і Захід змушений був втрутитися в цей конфлікт, ніяких ексцесів з диверсіями на авіабазах в Італії, ФРН і інших об’єктах не було. Хоча добровольців з колишнього СРСР до Сербії приїхало чимало. І серед них були військовослужбовці частин спеціального призначення.
     Мораль сєй басні такова: коли потрібно – все стає прозорим.
     Вкрадене – це не приватна власність. Якщо Захід вважає правильним, в секунду рахунки блокуються, а нерухомість конфіскується.
     Герой Фенімора Купера Нат Бампо – Звіробій, Слідопит – сказав: «Я полагаю, что поступать хорошо в этой жизни – все-таки самый надежный способ устроить свои дела на том свете.»
     А відносно Громадянської війни в Україні в 2011 році...
     Пам’ятайте, політика є концентрованим виразом економіки, а війна – це продовження політики іншими засобами. Ніхто не буде заперечувати? В такому випадку війна – це частина економічного процесу.
 
Дорогі наші красуні!
Завтра ваш день.
Спеціально для вас.
Цю пісню співали в горах Каталонії і Країни Басків, в Альпах поблизу Мілану і Балканських горах, багато хто мугикав її серед снігів Гіндукуша (всі ми хлопчаками перехворіли фільмом «По сліду Тигра»)
Отже, Прощавай Красуне, і до зустрічі!

Ми повернемося з Перемогою!


© Путнік-Страннік [07.03.2011] | Рейтинг: 45.8/32 | Переглядів: 7364

2 3 4 5 45.8/32




Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Facebook-login



загрузка...




programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2020 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Будь ласка, увійдіть за допомогою
Facebook-login