Так чи інакше, але, здається мені, що у цю зимову пору неквапливо облітає жовто-блактне листя, яке рясно повилазило на пагонах помаранчової надії.
 
А з радіва, яке нонстопить у неділю, Кіпєлов страждає із останньою своєю піснею («Диханіє послєднєй любві») :

Разбитый кристалл иллюзий не склеить не собрать
......
Дай душе бескрылой снова ввысь взлететь!

(рус)
 
Ну, шож, дай Боже їй «взлітєть» ..
Повертаючись до облетілого листя, визнаємо, що хоча такий процес нам і не подобається, та кожний з нас має одне єдине своє приватне життя, і воно ж таки спливає кожної миті, навіть у неділю, то ж ми маємо йому радіти. Інакше нам, як європейцям, навіщо було б жити? ..
 
Принаймні, це стосується персоналу ДД і його вболівальників, адже вони, дай їм Боже, здоров'я, не голодують і не збираються .. То ж мають підстави ..
 
Отже, якщо, попри скажену діяльність революційного персоналу на білих шпальтах ДД, янучари не збираються тікати, то ми маємо непоганий привід почухати потилицю і поміркувати з приводу нашої неньки .. Тіпа шо воно є таке?
 
(А з радіва М.Т. Логутенко наче навіює:

Новая Луна апреля осветила небосвод, Но мы ей уже не верим –
Нам она ничего не несет

(кац)
От курва-противсіх, прости Господи ..)
 
То ж про шо я? .. А, про те, як воно в нас все влаштовано ..
 
Змушений зробити маленький екскурс. Я цих екскурсів наробив вже чимало, кожного разу утискючи об’єм. Тепер йду на рекорд стискання ..
 
Український фрагмент держмайна сересера мав перейти у приватні руки. Так і сталося. Щоправда, рук виявилося не так шоб багато. Інакше кажучи, богатих виявилося небагато.
 
Інакше кажучи, утворився такий собі маленький класик, така собі величезна пірамідіща, на верхівці якої вмостилися декілька сімей з дужими приватними руками. І ще утворилася державна влада, що гуртувалася біля держбюджету і місцеві влади біля своїх бюджетів. Влада ж, як і бізнесова піраміда, утримувала в своїх руках ще чималі залишки власності.
 
Так виглядали фігури на дошці на початку сучасної політичної гри. Мета гри полягала у заволодінні рештками державної власності і у становленні класу «Недоторкані володарі». Гра відбувалася між бізнесовою пірамідою і владою. В процесі гри утворювалися тимчасові альянси, розроблялися вдалі комбінації, виникали маленькі війни між альянсами за здобич і т.ін.
 
Отже, статки бізнесової піраміди і бюджетні ресурси стали в країні джерелами коштів для сплати послуг обслуги володарів джерел. Гроші витікали з джерел і розтікалися по обслузі .. Обслуга несла гроші в супермаркети, бутіки, гральні кімнати без вікон, автосалони, будівельні компанії і т.д., утворюючи навкруги себе оази заможності.
 
Верхівка кримінального бізнесу, верхівка класу чиновників і їхня обслуга складали ту спільноту, в середині якої поступово поставали нові стандарти заможного життя. Ця спільнота потребує спецназви .. Ну, скажімо, нехай ім’ям їм буде «встигачі». Решта населення не вміла впорюватись із хаосом, і тому опинилася поза грою, потрапила у жебраки і задовольнялась краплинами, що їм їх вибрискували джерела. Назвемо цю решту населення (яка, до речі, складала і досі складає його більшість) «очікувачі».
 
Для надання грі певного камільфо були складені т.зв. «демократичні правила». Ці правила дозволяли певній частині очікувачів потрапляти до лав встигачів і, до того ж, ці правила слугували непоганим прикриттям від споглядання «за дотриманням» прискіпливих закордонних споглядальників, які своїми висновками впливали на фінансові потоки з їхнього світу до нашого, тобто – до наших встагачів ..
 
Встигачі стали розпорядниками життя на території «Україна». Вся земля, в містах, на сільських пагорбах і черноземах, вздовж річок, разом з лісами і небом вся ця нерухомість існувала як простір життєвих порухів встигачів .. Очікувачі викликали у встигачів призирство своїм вбогим способом існування (його і життєм не назвеш), своєю покірливістю і своїм терпінням .. Вони викликали огиду, а інколи і роздратування аж до стрілянини .. Та правила демократичної гри змушували встигачів в цілому приймати як форсмажор запаскудження території стадами очікувачів ..
 
Тих із встигачів, хто навчився жити із задоволенням у таком подвійному світі, називали «політиками». Політики, хоча і були встигачами, все ж таки добре розуміли очікувачів .. Дехто навіть душею розумів .. Політики не лише вміли користуватися паблик релейшеном, а й певною мірою опікувалися очікувачами .. Такою була їхня робота і за випасання очікувачів вони врешті решт отримували своє з джерел ..
 
Таким от, на моє уявлення, постає наш жорсткий тваринний світ.
 
Звичайно, що наш, людський, світ є дещо складнішим у своїх проявах. Скажімо, той же чиновник, якщо він не перетворився на потвору, вважав би за найкраще просто робити свою справу, отримувати від роботи задоволення і нормальну офіційну винагороду .. Але він не здатен змінити т.зв. «систему», тобто, необхідність збирати данину з дрібно-бізнесових напіввстигачів, не гребуючи і очікувачами, і переправляти більшу її частку нагору до крутіших встигачів (а меншу залишати собі для кругової поруки). Поступово норми християнської моралі трансформуються в свідомості чиновника в норми мафіозної системи ..
 
Становлення капіталізму на уламках радянського соціалізму потребувало у тих, хто взявся за цю справу, специфічних людських якостей. Можна малювати тих системотворників у деталях, але я узагальню їх одним найменуванням – «хижаки», і всі зрозуміють про кого йдеться. Саме вони тримають і бізнесову і політичну верхівку сучасної України.
 
З радіва:

Випавшій снєг нікагда нє растаіт – Бог устал нас любіть ..  

ПС
Сподіваюсь, любі мої дд-персональники вірять у мій невмирущий оптимізм, якого я, заклопотаний, не встиг викласти ..